Справа № 22ц-3871/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 21 Романова П.Ф.
Доповідач Матківська М.В.
У Х В А Л А
Апеляційного суду Вінницької області
від 2 серпня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Вавшка В.С., Сопруна В.В.
При секретарі : Сніжко О.А.
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 9 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Федотової Тамари Степанівни, про визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями недійсним, -
В с т а н о в и л а :
У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернуся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування жилого будинку з надвірними будівлями.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 9 червня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд.
Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і несправедливим через неповне і не всебічне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи та неправильну оцінку показів свідків.
Відповідач заперечила проти апеляційної скарги, вважає її безпідставною і надуманою, тому просить залишити її без задоволення, а законне та справедливе рішення суду просить залишити без зміни.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши письмові заперечення відповідача та матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що при укладені 15 жовтня 2009 року договору дарування жилого будинку з господарськими побудовами по АДРЕСА_1 у м. Могилеві-Подільському Вінницької області дарувальник ОСОБА_5 діяла добровільно, перебуваючи у здоровому розумі і ясній пам'яті, розуміла значення своїх дій, на неї не чинилося ніякого тиску, вона не бажала укладати договір довічного утримання, про що їй було роз'яснено нотаріусом при укладені правочину, і вона, виражаючи свою добру волю, бажала, щоб її нерухоме майно перейшло у власність її родичів – племінниці ОСОБА_3, а не чоловікові ОСОБА_2 та його родичам. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції не виявивши допущення помилки щодо правової природи правочину – договору дарування, з боку дарувальника ОСОБА_5, відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_2, посилаючись на статті 203, 215, 225, 229 ЦК України, оспорює договір дарування, укладений 15 жовтня 2009 року його дружиною ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з тих підстав, що дарувальник була непрацездатна за віком та за станом здоров'я потребувала постійного догляду, який обіцяла надати їм обдарована, на яку, як він з'ясував згодом, даним письмовим договором не покладено ніяких зобов'язань, тобто обдарована ввела в оману дарувальника і його; що дарувальник ОСОБА_5 на момент укладення договору дарування перебувала у тяжкому фізичному та психічному стані, внаслідок якого не могла прочитати тексту договору і самостійно з'явитися до нотаріуса для укладення договору в нотаріальній конторі, а отже, вона не могла діяти добровільно і не перебувала в здоровому розумі і ясній пам'яті та не розуміла значення своїх дій.
Стаття 229 ЦК України визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, яка повинна мати істотне значення. Істотне значення мають помилки щодо змісту правочину, сторони правочину, предмета правочину, якості об'єкта, ціни, правової природи правочину тощо.
Виходячи з вимог матеріального закону обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Позивач на підтвердження своїх вимог про визнання договору дарування недійсним повинен довести, що така помилка дійсно мала місце, тобто він повинен надати докази, які б свідчили про помилку дарувальника щодо істотних обставин договору дарування.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частин перша статті 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Визнання договору недійсним з підстав вчинення його під впливом обману може мати місце лише у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Обов'язковою ознакою обману є умисел, тобто особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила би у правовідносини, невигідні для неї. Обман матиме місце і тоді, коли сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керуватися ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно роз'яснень даних Пленумом Верховного Суду України у постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 6.11.2009 року правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо); для визначення такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін; справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України ( п. 16); обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину; особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення ( п. 19).
Виходячи встановлених по справі обставин та зі змісту вищенаведеного матеріального Закону, з врахуванням роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним" № 9 від 06.11.2009 року, суд прийшов до висновку, що відсутні правові підстави для визнання недійсним вчиненого 15 жовтня 2009 року ОСОБА_5 правочину – договору дарування жилого будинку на користь обдарованої ОСОБА_3
Судом враховано і такі обставини:
Спірний будинок на праві приватної власності належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на 1/2 частку, виданого 02.09.1975 року як пережившому подружжю, та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом на іншу 1/2 частку цього будинку, виданого 2.09.1975 року ( а. с. 96).
Позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюб 20 червня 1987 року (а. с. 29). Від шлюбу подружжя дітей не мало.
При укладенні ОСОБА_5 договору дарування жилого будинку та оформлення його в нотаріальній конторі згода другого подружжя – позивача по справі ОСОБА_2 не відбиралася, оскільки не була потрібна виходячи із того, що будинок на праві особистої власності належав тільки ОСОБА_5.
У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.
На виконання вимог частини 4 статті 10 ЦПК України суд першої інстанції сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснив сторонам, як беруть участь у справі, в тому числі позивачу, їх права та обов'язки, попередив про насідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяв здійсненню їхніх прав.
Позивач відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 ЦПК України розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки позивач не довів на підставі відповідних доказів, визначених статтями 57-59, 64 ЦПК України, існування помилки, обману з боку дарувальника та не усвідомлення нею значення своїх дій і неможливість керування ними, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже є законним і обгрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на висновки суду та спростовуються вищенаведеним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 9 червня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :