Справа № 22ц-3965/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 42 Овсюка Є.М.
Доповідач Матківська М.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Апеляційного суду Вінницької області
від 9 серпня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Вавшка В.С., Сопруна В.В.
При секретарі : Липач Ю.М.
За участю : позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення і за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, -
В с т а н о в и л а :
В лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 15.06.2004 року, належить земельна ділянка площею 0,0580 га, що по АДРЕСА_1, на якому знаходиться належний їй незакінчений будівництвом жилий будинок, який вона приготувала до здачі в експлуатацію, але не має можливості цього зробити у зв'язку з тим, що відповідачі, яким вона дозволила тимчасово проживати у її будинку, перешкоджають цьому, не допускають її в будинок і не дають провести в будинку необхідні заміри для виготовлення технічного паспорту для здачі будинку в експлуатацію. Тому, вона просила суд усунути перешкоди в користуванні належним їй будинком шляхом виселення з нього відповідачів.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.04.2010 року до участі у справі з правами третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Службу у справах дітей Вінницької міської ради у зв'язку з тим, що позивач просила виселити відповідачів з усіма проживаючими з ними особами, яким являються неповнолітні діти – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
В березні 2010 року позивач доповнила позовні вимоги, заявивши окремо позов до Вінницької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вона у 2002 році за договором купівлі-продажу стала власником 11 % незакінченого будівництвом жилого будинку, по АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0580 га, що належить їй на праві власності на підставі виданого 15.06.2004 року Державного акту про право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Вона закінчила будівництво будинку та приготувала всі необхідні документи для того, щоб прийняти будинок в експлуатацію, але не може цього зробити, оскільки працівники відповідача кожен раз вимагають від неї нових довідок, проекту забудови, які вона не має можливості надати. Такі вимоги відповідача вона вважає незаконним, через те, що всі необхідні документи для прийняття будинку в експлуатацію вона має. Просила суд визнати за нею право власності на побудований нею будинок.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 червня 2010 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення і за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і передати справу на новий розгляд.
Зазначила, що рішення суду вважає незаконним, безпідставним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися і не надали письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Представник відповідача – Вінницької міської ради, апеляційну скаргу заперечила; при вирішенні її по суті покладається на думку суду.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи; не надав своїх письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в засіданні.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22.05.2002 року позивач ОСОБА_2 купила незакінчений будівництвом жилий будинок, технічною готовністю 11 %, що знаходиться у АДРЕСА_1, 14 ( а. с. 11) та зареєструвала своє право особистої власності на даний будинок у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації (а. с. 12). Вона отримала дозвіл на виконання будівельних робіт № 045/Б від 16.12.2004 року (а. с. 6), замовила технічні умови для газифікації, водопостачання і водовідведення, електрифікації будинку (а. с. 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 41, 42); отримала 3.09.2003 року технічний паспорт на будинок (а. с. 30-37).
Земельна ділянка площею 0,0580 га, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель на споруд по АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 15 червня 2004 року, належить позивачу ОСОБА_2 (а. с. 13).
ОСОБА_2 закінчила будівництво жилого будинку. В будинок тимчасово поселилися відповідачі по справі: ОСОБА_5, її чоловік ОСОБА_4 разом з їх неповнолітніми дітьми (а. с. 48, 49).
Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Реалізувати своє право особа може шляхом подачі до суду позову – матеріально-правової вимоги до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги – позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом – відповідач.
Кожна особа має конституційне право на судовий засіб захисту, зокрема право на пред'явлення позову в процесуальному розумінні. Відсутність права на позов у матеріально-правовому розумінні є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Стаття 317 ЦК України наділяє власника правом володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Встановлено, що ОСОБА_2 являється власником незакінченого будівництвом жилого будинку по АДРЕСА_1, яка дозволила відповідачам разом з їх неповнолітніми дітьми тимчасово проживати у її власному будинку.
Згідно ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За правилами статті 818 ЦК України тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом. Тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільненні помешкання.
Громадяни, які мають у приватній власності будинок, на підставі статті 150 (глави 6) ЖК України, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 98 ЖК України тимчасові жильці на вимогу наймача або членів його сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення – підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Стаття 99 у частині 2 ЖК України передбачає, що тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку. Виселення провадиться без надання іншого житла.
Встановлено, що позивач позбавлена можливості користуватися житлом, яке належить їй на праві власності, а відповідачі, разом із неповнолітніми дітьми, являючись тимчасовими жильцями, не звільняють жиле приміщення на вимогу власника.
Із встановлених по справі обставин випливають правовідносини, до яких слід застосувати норми статей 98, 99 ЖК України, оскільки ці правовідносини не врегульовані нормами глави 6 ЖК України і застосування до них цих норм не суперечить їх змісту.
За таких обставин позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального права.
По заявлених позовних вимогах ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинне будівництво судом першої інстанції прийнято правильне по суті рішення про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж і споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
По справі встановлено, що жилий будинок не прийнятий в експлуатацію в установленому порядку, у позивача відсутній належно затверджений проект будівництва, а отже відсутні підстави для звернення позивача до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Отже, заявлена ОСОБА_2 позовна вимога до Вінницької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво є безпідставною, не ґрунтується на вимогах діючого закону, а тому до задоволення не підлягає.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиляється.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 червня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення задоволити.
Зобов'язати ОСОБА_5 і ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні нею АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_5 і ОСОБА_4 з усіма проживаючими з ними особами, із АДРЕСА_1, без надання іншого житла.
В решті рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 червня 2010 року залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий : /підпис/
Судді: /підписи/
Копія вірна :