Справа № 22ц-3753/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 27 Сушко О.О.
Доповідач Матківська М.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Апеляційного суду Вінницької області
від 26 липня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Мартьянової Л.І., Сопруна В.В.
При секретарі : Сніжко О.А.
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики та процентів за її користування, -
В с т а н о в и л а :
У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що у грудні 2006 року відповідач позичила у неї під розписку 200 доларів США, що еквівалентно 1 600 гр., які зобов'язалася повернути у січні 2007 року. Борг відповідач не повернула, лише у березні 2009 року частково повернула їй борг у сумі 30 доларів США, що еквівалентно 240 гр. Решту боргу повернути відмовляється. Тому, вона просила стягнути з відповідача борг у сумі 1360 гр., 1612 гр. процентів за трьохрічне користування коштами, 500 гр. моральної шкоди, 500 гр. понесених збитків (сплата банківських процентів і комісії), а разом 3972 гр.
У квітні 2010 року позивач подала уточнену позовну заяву, у якій просила стягнути на її користь з відповідача борг в сумі 1347,42 гр., а також 4129,45 гр. процентів за користування коштами і судові витрати.
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1347,42 гр. боргу за договором позики та 4129,45 гр. процентів від суми позики, сплачених 8,50 гр. судового збору і 120 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 46,27 гр. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3
Зазначила, що рішення суду вважає незаконним, необгрунтованим, винесеним із порушенням судом норм матеріального і процесуального права.
Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася і не надала суду письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального права, що згідно правил статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції встановив, що у грудні 2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого остання отримавши 200 доларів США, що еквівалентно 1600 гр., зі сплатою 10 процентів від суми позики щомісячно, зобов'язалася повернути позичену суму у січні 2007 року і сплатити проценти за користування позикою. Позичальник боргу не повернула.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання повернути ОСОБА_3 200 доларів з 10 процентами до січня 2007 року ( а. с. 38).
ОСОБА_5 04.08.2007 року уклала шлюб із ОСОБА_6 і їй присвоєно прізвище ОСОБА_6 ( а. с. 49).
Умови укладеної між сторонами угоди відповідають умовам договору позики. Із таких обставин випливають цивільні правовідносини, які регулюються правовою нормою закріпленою у параграфі 1 глави 71 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Будь-яких вимог до змісту розписки даний закон не містить, а тому доводи апеляційної скарги, про те, що розписка не містить всіх необхідних даних безпідставні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Сторони домовилися про строк повернення позики – до січня 2007 року, що відображено у розписці.
Стаття 1050 ЦК України визначає наслідки порушення договору позичальником, відповідно до правил якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач не заявляла до відповідача інших вимог, передбачених даним законом.
Отже, заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги в частині повернення суми боргу ґрунтуються на законі, а тому підлягають до задоволення, про що судом першої інстанції правильно ухвалено рішення.
При цьому до стягнення підлягає неповернутий борг у сумі 170 доларів США, враховуючи ту обставину, що у березні 2009 року ОСОБА_2 повернула частину боргу ОСОБА_3 у сумі 240 гр., що еквівалентно 30 доларам США.
Вимоги ОСОБА_3 в частині повернення 10 % до задоволення не підлягають виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюються договором.
Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у п. 5 "Прикінцевих положень" передбачає, що до приведення законодавства у відповідність із цим законом, закони України та інші підзаконні акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому закону, якщо інше не передбачено цим законом. У п. 6 ст. 4 цього Закону зазначено, що надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою; фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону); фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону).
По справі встановлено, що у грудні 2006 року ОСОБА_3, являючись фізичною особою надала грошові кошти ОСОБА_2 у сумі 200 доларів США під 10 % , які остання зобов'язалася повернути до січня 2007 року, проте свого зобов'язання вона не виконала.
За таких обставин і з урахуванням наведених положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ОСОБА_3 не мала визначених законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики із сплатою процентів.
Доводи відповідача про те, що написана нею розписка про зобов'язання повернути борг до січня 2007 року суперечить актам цивільного законодавства, спростовуються наступним.
Стаття 509 ЦК України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Так, зобов'язанням являється правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, в тому числі і сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема: з договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
По даній справі таким правочином являється написана ОСОБА_2 розписка, якою вона взяла на себе зобов'язання повернути ОСОБА_3 200 доларів США до січня 2007 року ( а. с. 38).
Умови такого правочину відповідають умовам договору позики, поняття якого визначено у статті 1046 ЦК України, згідно якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Крім того, форма укладеного між сторонами договору позики відповідає вимогам статті 1047 ЦК України: оскільки сума позики перевищує більш як у десять разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, договір укладений у письмовій формі.
Твердження ОСОБА_2 про те, що написання нею такої розписки було наслідком застосування до неї психологічного тиску з боку позивача, що позика була отримана не нею, а її матір'ю ОСОБА_7, яку остання давно повернула позивачеві, не доведені нею належними, передбаченими ст. 58 ЦПК України, і допустимими, передбаченими ст. 59 ЦПК України, доказами. Окрім того ці твердження заперечуються вимогами матеріального закону, а саме положеннями закріпленими у ст. 1051 ЦК України, згідно яких позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Проте, якщо договір позики укладено у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не довела у судовому засіданні існування таких випадків, тому її посилання є голослівними, безпідставними і не визнаються такими, що обґрунтовують її заперечення позовних вимог.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає до скасування у частині задоволених позовних вимог про стягнення процентів від суми позики у розмірі 4129,45 гр. з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1046-1051, 509, 11 ЦК України, ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року скасувати у частині стягнення процентів від суми позики у розмірі 4129,45 гр.
Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення процентів від суми позики у розмірі 4129,45 гр.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :