АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-5189/10                                             Головуючий у 1 інстанції: Махіборода Н.О.

                                                                                          Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

10 серпня 2010 року                                                                                      м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

          головуючого:        Онищенка Е.А.

          суддів:                   Подліянової Г.С.

                                         Маловічко С.В.

          при секретарі        Бабенко Т.І.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою   АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»   на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення суми безпідставно отриманих коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

           У березні 2009 року ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення суми безпідставно отриманих коштів.

            В позові зазначено, що 18.02.2008р. між АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та позивачем був укладений кредитний договір № 994/08А005-К про надання коштів у сумі 110600 гр. під 13,50 % річних строком до 17.02.2015р. 10.10.2008р. банк надіслав на адресу позивача лист, в якому запропонував підвищення % ставки за користування кредитом до 20,5 % річних. Позивач погодився на підвищення % ставки тільки на 2%, про що направив банку протокол розбіжностей, але 28.10.2008р. банк надіслав лист, в якому, в ультимативній формі, наполягав на підписанні додаткової угоди від 10.10.2008р. Після отримання від банку третього листа від 17.12.2008р., позивач вимушений був погодитись на встановлення з 20.10.2008р. % ставки за користування кредитом на рівні 20,5 % річних, тобто, позивач підписав додаткову угоду з банком на неприйнятних для нього умовах.

            У зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання частково недійсним кредитного договору, а саме: визнати п. 6.2 договору кредиту «у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони домовляються про те, що спір буде розглянуто одноособово третейським суддею» - недійсним, оскільки він суперечить ст. 55, 124, 125 Конституції України, п 1. ст. З, п. З ст. 6 Закону України «Про судоустрій» та п.1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а також, п. 3.2.3.5. договору кредиту «у разі непогодження з запропонованим розміром %, банк має право достроково вимагати повернення кредиту, нарахованих % та можливих штрафних санкцій» - недійсним, оскільки він суперечить ст. 627 Цивільного кодексу України, п. 5 ст. 11, п. З та п. 4 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором», також, просить суд зобов'язати відповідача припинити зловживання своїми правами в частині нарахування підвищених процентів та стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 8752,84 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2010 року позов задоволено.

Визнано недійсними п. 6.2 та п. 3.2.3.5. кредитного договору № 994/08А005-К від 18.02.2008р. – недійсними, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства.

Зобов’язано  АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»  відновити % ставку за користування кредитом до 13,50% як було передбачено умовами кредитного договору №994/08А005-К від 18.02.2008 р.

              Стягнуто з АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» на користь ОСОБА_3, безпідставно отримані кошти в сумі 8752,84 гр., а також, проценти за користування безпідставно отриманими коштами в сумі 613,74 гр., а всього - 9366,63 гр.

              Стягнуто з АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» на користь ОСОБА_3, витрати по оплаті за інформаційно-технічне забезпечення - ЗО гр.

              Стягнуто з АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» на користь держави суму держмита - 51 гр.

В стягненні з ДКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» на користь ОСОБА_3 витрат, пов'язаних з оплатою послуг його представника в сумі 7000 гр. - відмовлено.        

           В апеляційній скарзі АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, про визнання частин договору кредитування недійсним, а саме п.п. 6.2, 3.2.3.5 та про стягнення з АКБ «Укрсоцбанк» безпідставно отриманих коштів в сумі 8752,84 грн., та проценти за користування безпідставно отриманими коштами в розмірі 613,74 грн., витрати по оплаті на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн., витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

    Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції визнаючи недійсним п. 6.2 та п. 3.2.3.5 кредитного договору, та зобов’язуючи Банк відновити процентну ставку за користування кредитом , не посилаючись на норму матеріального права виходив з того, що визначена підсудність третейському суду у договорі не відповідає вимогам ст. 55 Конституції України, ст. 6 Закону України про судоустрій», ст. 6 Закону України «Про третейські суди»,  підвищення процентної ставки Банком ст.ст. 19, 22 Закону України «Про захист  прав споживачів».

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Встановлено, що 18 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 994/08А005-К на купівлю автотранспортних засобів за умовами якого Банк зобов'язався надати позивачу грошові кошти в сумі 110 600,00 (сто десять тисяч шістсот гривень), зі сплатою 13,50 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості 17.02.2015 року.

При укладенні зазначеного кредитного договору АКБ «Укрсоцбанк» дотримані всі вимоги законодавства України. Зобов'язання щодо надання Позивачу кредитних коштів Відповідачем виконані належним чином.

Згідно статті 3 Цивільного кодексу однією з засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК передбачено, що сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

При укладенні  кредитного договору позивачу були  відомі усі його умови, ніяких обставин, які б примушували його прийняти їх в безумовному порядку, не існувало.

Договір кредиту  укладено з вільним волевиявленням сторін.

У відповідності зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не надано суду першої інстанції доказів про те, що він при укладенні договору діяв не на свій розсуд та не за власним бажання. У зв'язку з чим не заслуговують на увагу, доводи позивача про те, що п. 3.2.3.5 Кредитного договору щодо права банку вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованим розміром процентів є несправедливими та дискримінаційними.

Кредитним договором передбачено, що зазначені вище права банку виникають при настанні певних подій, які визначені п. 2.6 Кредитного договору, а саме у разі зміни кредитної політики, внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України, а також в разі настання іншої події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора та яка не залежить від волі Сторін.

Кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) процентну ставку за користування , що передбачено договором.

Зміст п. 3.2.3.5 кредитного договору не суперечить ч.2 ст. 1050 ЦК України , якою позикодавцеві надано право вимагати дострокове повернення частини позики. Також ці умови договору ґрунтуються на ст. 651 ЦК України.

В п. 2.6.1 Кредитного договору зазначається, що про намір змінити розмір процентів за надання кредиту, кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за сім днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього Договору.

Відповідачем умови п. 2.6.1 було виконано належним чином, Позивачу надіслано лист-повідомлення від 10.10.2008 року про підвищення процентної ставки за Кредитним договором до 20,5 % річних з 20.10.2008 року та Додаткова угода про внесення змін до Договору кредиту № 994/08А005-К від 18.02.2008 року.

У відповідності до п. 3.2.3.5 Договору кредиту «якщо Позичальник не погодиться із запропонованим розміром процентів, згідно п. 2.6 цього Договору», то у відповідності до п. 3.2.3 Кредитного договору «Банк має право вимагати повернення Кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій», про що було також зазначено в визначеному вище повідомленні.

 Також, в зазначеному повідомленні було визначено, що якщо Позичальник погоджується з умовами закріпленими в договорі, то він має право продовжувати користуватися кредитом, сплачуючи проценти в розмірі, що зазначений в цьому повідомленні. У відповідь Позичальник направив Кредитору додаткову угоду з протоколом розбіжностей відносно підвищення відсоткової ставки на 2 %. Банк протокол розбіжностей не підписав. Тобто в даному випадку правочин не був вчинений у письмовій формі. Але у відповідності до п. 2 ст. 218 ЦК України «Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним». Тобто, Позичальник погодився із зміненою процентною ставкою у розмірі 20,5%, про що свідчить сплата ним процентної ставки у запропонованому розмірі, а Кредитором було підтверджено її вчинення шляхом прийняття виконання.

З огляду наведеного судова колегія вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання умов кредитного договору є  необґрунтованими, оскільки Банком при зміні процентної ставки за Кредитним договором були дотримані усі вимоги діючого законодавства та положення кредитного договору.  Позичальник був належним чином повідомлений про зміну розміру процентної ставки, про що було досягнуто згода між сторонами Договору укладенням додаткової угоди,  а саме сплата процентів позичальником у розмірі 20,5 % та прийняття Кредитором виконання.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним п. 6.2 Договору ( щодо визначення підсудності спорів за договором третейському суду )  також є необґрунтованими, оскільки даний пункт договору укладено за виявленням стороні, та крім того ці умови договору не перешкоджають позивачу звернутися до суду загальної юрисдикції, про що й і свідчить даний розгляд.  

Судова колегія приходить до висновку, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України рішення районного суду скасовує та ухвалює нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Керуючись  ст.ст. 307,309,316,317 ЦПК України, колегія  суддів, -

                            ВИРІШИЛА :

А пеляційну скаргу  АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2010 року по цій справі скасувати, та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення суми безпідставно отриманих коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Касаційного Суду України протягом двадцяти днів  з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: