Справа № 22/4715 Головуючий в суді 1 інст.: Скобельський
Категорія 79 Доповідач: Микитюк
УХВАЛА
Іменем України
09 серпня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Микитюк О.Ю.
суддів Старовойта Г.С., Омельчука М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради, Управління Пенсійного фонду України в м.Коростень про визнання неправомірними дій і стягнення коштів
за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Коростень
на постанову Коростенського міськрайонного суду від 02 листопада 2009 року,
встановила
Позивачка в лютому 2009 року звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідачів недоплачені кошти, виплата яких передбачена статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2007 р. по 01.01.2008 та з 1.06.2008р. пор 01.12.2008 р., а також визнати дії відповідачів щодо відмови у виплаті неправомірними. В обґрунтування позову зазначила, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати у вказаний період отримувала в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836.
Постановою Коростенського міськрайонного суду від 02 листопада 2009 року позов задоволено частково. З Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради на користь позивачки стягнуто 1263 грн.40 коп., передбачених ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З Управління Пенсійного фонду України в м. Коростені на користь позивачки стягнуто 6317грн.00 коп., передбачених ст.39 Закону, за період з 01.06.2008 р. по 31.12.2008р. Дії відповідачів щодо відмови у виплаті цих коштів визнані неправомірними. В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Коростені просить скасувати постанову в частині стягнення коштів з Пенсійного фонду. Апелянт посилається на те, що кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, він керується положеннями чинної Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Також зазначає, що до Пенсійного фонду не надходять кошти з державного бюджету для надання пільг та компенсацій для постраждалих від Чорнобильської катастрофи і Пенсійний фонд не є розпорядником таких коштів.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в чинній на час існування спірних правовідносин редакції передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на радіоактивно забрудненій території підвищуються у розмірах, визначених ч.1 ст.39 Закону.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України „Про пенсійне забезпечення” виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України .
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniowski v. Poland , 1996 рік Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік ).
Отже, постанова ухвалена із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому залишається без змін. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319, 304-1 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Коростень відхилити.
Залишити без змін постанову Коростенського міськрайонного суду від 02 листопада 2009 року.
Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча:
Судді: