Справа № 8882 Головуючий у 1 інстанції Хомінець І.В..
Категорія 24 Доповідач Лук'янова С.В.
У Х В А Л А
Іменем України
19 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі :
головуючого судді Лук'янової С.В.
суддів Принцевської В.П., Баркова В.МС.
при секретарі Сирота Д.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_1 на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 6 травня 2010 року у справі за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплопостачання та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення матеріальної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідачки ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
в с т а н о в и в :
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Харцизького міського суду Донецької області від 6 травня 2010 року і ухвалення нового рішення про задоволення її зустрічного позову через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами письмового договору. Тому висновок суду про те, що між сторонами склалися договірні відносини є неправильним. Вона зверталася до відповідача з пропозицією укласти договір, але не отримала відповіді.
Таким чином, через відсутність письмового договору між сторонами є неправильним висновок суду про її обов’язок оплачувати послуги позивача.
Позивач не має ліцензії на надання послуг теплопостачання та їх виготовлення. На письмове прохання КП «СЄЗ» вона перераховувала гроші на рахунок позивача, але це не є доказом того, що між сторонами складися договірні відносини.
Неправильним є висновок суду про те, що вона отримувала послуги з теплопостачання від позивача. Рішенням суду стягнута заборгованість, яка склалася станом на 1 жовтня 2006 року в сумі 1032 грн. 90 коп., тобто за межами строку позовної давності, хоча вона просила застосувати строк позовної давності. Її платежі після спливу строку позовної давності не були направлені на погашення заборгованості за межами трирічного строку.
За період з 1 січня 2006 року по 1 жовтня 2007 року не застосовувалася пільга як дитині війни і тому за цей період нарахування перевищено на 281 грн. 21 коп. Позивачем завищені тарифи, розмір яких не був доведений до відома споживачів (а.с.130-135).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги; представник позивача і відповідач ОСОБА_2 не з’явилися в судове засідання апеляційного суду, про час і місце розгляду справи повідомлені.
Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 6 травня 2010 року задоволений первинний позов і відмовлено у задоволенні зустрічного позову. З відповідачів за первинним позовом на користь позивача за первинним позовом солідарно стягнута заборгованість за теплопостачання та гаряче водопостачання в сумі 720 грн. 19 коп.; на користь держави з відповідачів стягнуті судові витрати (а.с.119-121).
Цим рішенням встановлено, що відповідачі до вересня 2009 року користувалися послугами позивача по теплопостачанню, які надавалися способом централізованого опалення квартири АДРЕСА_1. Заборгованість за теплопостачання складає 720 грн. 19 коп. за період з червня 2004 року по вересень 2009 року, по фактичний час користування послугами позивача.
Суд прийшов до висновку, що мало місце переривання строку позовної давності, оскільки у квітні 2007 року при нарахуванні 32 грн. 28 коп. було сплачено 88 грн.; у березні 2008 року при нарахування 242 грн. 88 коп. сплачено 308 грн.; у вересні 2009 року при відсутності нарахування сплачено 1375 грн. 54 коп. Тому суд прийшов до висновку про необхідність стягнути заборгованість за весь період.
Між сторонами виникли зобов’язання, в силу яких відповідачі зобов’язані вносити плату за послугу з теплопостачання. Суд прийшов до висновку, що між сторонами фактично укладений договір, оскільки позивач надає послуги з теплопостачання, а відповідачі користуються цими послугами. Відповідачі неналежним чином виконують свої обов’язки щодо оплати послуг позивача. Тому суд прийшов до висновку про стягнення з відповідачів суми боргу на користь позивача.
Із заявою про врахування пільги як дитині війни відповідачка звернулася до позивача 19 вересня 2008 року і з цього часу ця пільга була врахована позивачем. Відповідачка не надала доказів у підтвердження обов’язку позивача зробити перерахунок плати за послугу з теплопостачання за період, коли позивачу не було відомо про наявність у відповідачки вказаної пільги.
Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки відповідачка не довела, що діями позивача їй спричинена матеріальна шкода (а.с.119-121).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення первинного позову і для відмови у задоволенні зустрічного позову.
Матеріали справи підтверджують встановлені судом першої інстанції обставини про те, що відповідачі до вересня 2009 року користувалися послугами позивача по теплопостачанню, які надавалися способом централізованого опалення квартири АДРЕСА_1; заборгованість відповідачів за теплопостачання за період з червня 2004 року по вересень 2009 року, тобто по фактичний час користування послугами позивача, складає 720 грн. 19 коп.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 підтвердили, що вказана квартира розташована на п’ятому поверсі дев’ятиповерхового будинку; у жовтні 2009 року ця квартира була продана.
Таким чином, теплопостачання надавалося позивачем у квартиру, де до жовтня 2009 року були зареєстровані відповідачі, у централізованому порядку; відповідачі фактично користувалися послугами позивача; на ім’я відповідачки ОСОБА_1 був відкритий особовий рахунок (а.с.4-5). Тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність між сторонами фактичних правовідносин, внаслідок яких позивач надавав відповідачам послугу з теплопостачання до зазначеної квартири, а відповідачі цією послугою позивача користувалися і тому зобов’язані були її оплачувати.
Довід апеляційної скарги відповідачки про те, що неправильним є висновок суду про її обов’язок оплачувати послуги позивача, оскільки між сторонами відсутній письмовий договір про надання послуг, не заслуговує на увагу через наступне.
На підставі п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон) споживач зобов’язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Відповідно доп.3 ч.2 ст.21 цього Закону виконавець зобов’язаний підготувати та укласти із споживачем договір про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до змісту зазначений положень Закону споживач має право відмовитися від укладання договору про надання житлово-комунальних послуг лише у разі відмови від користування такими послугами, а не через неузгодження сторонами умов такого договору.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 пояснила, що вона неодноразово зверталася до позивача з письмовими заявами про укладення з нею письмового договору, але позивач такий договір з нею не укладав; вона не зверталася в суд з позовом про спонукання позивача до укладення письмового договору про надання послуг з теплопостачання. Відповідачі не надали суду доказів того, що вони відмовилися у встановленому законом порядку від послуг з теплопостачання, які надавав позивач.
Матеріали справи підтверджують, що розмір тарифів визначався у відповідності з вимогами Закону, інформація про тарифи доводилася до відома громадян. Тому довід апеляційної скарги в цій частині не заслуговує на увагу.
Згідно з вимогами ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку (ч.1); після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що мало місце переривання строку позовної давності; обґрунтування цього висновку судом першої інстанції викладене в рішенні суду і підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч.2 п.22 постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 у разі отримання права на пільги споживач подає виконавцю письмову заяву та документи, що його підтверджують; оплата за послуги з урахуванням пільг нараховується з дати подання документів, що підтверджують право на пільгу.
Матеріали справи підтверджують, що відповідачка ОСОБА_1 19 вересня 2008 року подала позивачу письмову заяву про наявність у неї пільги як «дитині війни» (а.с.68). В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 підтвердила, що інших заяв про наявність у неї пільги на оплату комунальних послуг вона не подавала позивачу.
Тому апеляційний суд вважає, що є безпідставним довід апеляційної скарги про те, що за період з 1 січня 2006 року по 1 жовтня 2007 року не застосовувалася пільга як дитині війни і тому за цей період нарахування перевищено на 281 грн. 21 коп.
Відповідно вимогам ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для скасування або зміни рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 6 травня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді