Справа № 7201 Головуючий у 1 інстанції Бухтіярова І.О.
Категорія 29 Доповідач Лук'янова С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
2 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі :
головуючого судді Лук'янової С.В.
суддів Троценко Л.І., Молчанова С.І.
при секретарі Гришай О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в місті Донецьку ради, Головного управління Державного казначейства України в місті Донецьку про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, представника відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в місті Донецьку ради, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся в суд з позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що він є учасником бойових дій в складі обмеженого контингенту радянських військ в Республіці Афганістан, має поранення.
22 січня 2002 року МСЕК встановила йому 3 групу інвалідності у зв’язку з пораненням. Розмір грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня кожного року, визначається Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту». Фактично за період 2004-2009 років розмір виплат визначався постановами Кабінету Міністрів України. Тому розмір доплати за цей період складає 20058 грн. 82 коп. і цю суму він просить стягнути.
У відповідності з вимогами ст.56 Конституції України він просить стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди 21 тисячу гривень (а.с.13-16).
Рішенням Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 квітня 2010 року відмовлено у задоволенні позову (а.с.58-59).
Цим рішенням встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи, на якого розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За цим Законом позивач має право на щорічну разову грошову допомогу у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
На відповідача УПСЗН покладений обов’язок здійснення виплат разової грошової допомоги. Позивач отримав одноразову допомогу: за 2004 рік в сумі 130 грн., за 2005 рік – 270 грн., за 2006 рік – 270 грн., за 2007 рік – 300 грн., за 2008 рік – 350 грн., за 2009 рік – 380 грн. Ці виплати здійснені у розмірах, встановлених на відповідні роки Законами України «Про Державний бюджет України».
Суд прийшов до висновку, що позивач щорічно отримував у квітні кожного року належну йому допомогу, тому позовні вимоги про стягнення не отриманої допомоги не підлягають задоволенню.
Суд прийшов до висновку, що не підлягає задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди, оскільки ця вимога не ґрунтується на законі (а.с.58-59).
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 лютого 2010 року з ухваленням нового рішення про задоволення його позову через неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Суд неправильно визначив предмет позову, оскільки спір пов'язаний не з розміром суми щорічної виплати до 5 травня для інвалідів війни, а з обмеженням і суттєвим скороченням прав ветеранів війни неконституційним способом. Передбачені Законом пільги з року в рік не реалізуються або призупиняються законами про державний бюджет.
Ухвалюючи рішення, суд не врахував вимоги ст.23 Конституції України, ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.4 ЦК України, норми міжнародного права.
Висновки суду не відповідають вимогам норм матеріального права. У 2004 – 2010 роках фактично виплата допомоги інвалідам війни 3 групи до 5 травня складала 10,4% від встановленої Законом.
Висновок суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди не відповідає обставинам справи (а.с.64-75).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги; представник відповідача УПСЗН не визнав апеляційну скаргу; представник відповідача Головного управління Державного казначейства України в місті Донецьку не з’явився в судове засідання апеляційного суду, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідач надав заяву про розгляд справи у відсутність його представника.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду – скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про стягнення одноразової допомоги за 2009 рік з ухваленням в цій частині нового рішення через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач є інвалідом 3 групи, на якого розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; за цим Законом позивач має право на щорічну разову грошову допомогу у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком; на відповідача УПСЗН покладений обов’язок здійснення виплат разової грошової допомоги.
Правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення недоплаченої суми допомоги до 5 травня за 2004 – 2008 роки, оскільки цей висновок відповідає вимогам норм матеріального права, наведеним в рішенні суду. Тому в цій частині рішення суду не підлягає скасуванню.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови стягнення недоплаченої суми допомоги до 5 травня за 2009 рік підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову через наступне.
Апеляційний суд при розгляді справи встановив, що позивач є учасником бойових дій, інвалідом 3 групи (а.с.17) у зв'язку з чим та відповідно до вимог ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання одноразової грошової допомоги до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, в редакції Закону Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23.12.2004р. № 2291-IV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно ст. 2 ч.1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2009 рік відповідно до ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» з 01 квітня 2009 року встановлений в розмірі 498 грн.
Фактично позивач отримав від УПСЗН грошову допомогу до п’ятого травня у 2009 році в розмірі 380 грн. Цю обставину позивач не оспорює.
Відповідно до ст. 3 Конституції України «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Крім того, ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
Враховуючи, що позивачу сплачена грошова допомога у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку в частині відсутності підстав для стягнення з УПСЗН на користь позивача недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік із розрахунком семи мінімальних пенсій за віком в розмірі 3106 грн. (498 грн. х 7 = 3486 грн. – 380 грн. = 3106 грн.). Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про стягнення одноразової допомоги за 2009 рік; в цій частині позов підлягає задоволенню і з відповідача УПСЗН на користь позивача підлягає стягненню 3106 грн. одноразової допомоги до 5 травня за 2009 рік.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без зміни, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 квітня 2010 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення одноразової допомоги за 2009 рік.
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в місті Донецьку ради про стягнення одноразової допомоги в частині стягнення такої допомоги за 2009 рік.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в місті Донецьку ради на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу за 2009 рік в сумі 3106 грн.
В іншій частині рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 квітня 2010 року залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Головуючий
Судді