Справа № 6836 Головуючий у 1 інстанції Міщенко Г.А.
Категорія 14 Доповідач Лук’янова С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
5 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі :
головуючого судді Червинської М.Є.
суддів Лук’янової С.В., Солодовник О.Ф.
при секретарі Голубцові А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної Спілки художників України про стягнення компенсації за порушення авторських прав.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і його представника, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
в с т а н о в и в :
У вересні 2007 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що він перебував у обліковому складі Донецького художньо-виробничого комбінату з січня 1987 року як художник станкового живопису. Ця обставина підтверджується записом у трудовій книжці і фактом виконаної ним роботи, якою він забезпечувався за нарядами, договором.
У січня 1986 року він почав виконувати ескізи по Центральному ринку міста Донецька; в квітні цього ж року він узгодив ескізи з художньою Радою, але останній прийняв рішення про переробку ескізів, що він і зробив. У травні 1986 року новий варіант ескізу був затверджений ГАПУ і художньою Радою. У липні 1986 року ескізи були затверджені у Держбуді і він приступив до виконання роботи на картоні.
На початку 1987 року з’ясувалося, що замовник відмовився фінансувати виконання робіт і розірвав договір з ДХВС.
У вересні 1987 року договір був продовжений, заказ був виконаний. Виконання робіт ускладнилося не лише творчо, але і фізично. Разове замовлення міського управління колгоспними ринками міста Донецька на створення монументального декоративного твору „Ізобіліє” було виконано.
До теперішнього часу він не отримав грошові кошти за виконання вказаних робіт у повному обсязі. Тому відповідач порушив його право на винагороду, як плату за труд.
Раніше цей позов був предметом розгляду в суді, де була призначена судова художня експертиза, за висновками якої він є одноособовим автором панно „Ізобіліє” і сам вправі визначати ціну за виконану роботу. Вартість роботи складає 30 тисяч гривень.
Тому він просив стягнути з відповідача на його користь 30 тисяч гривень за виконану ним роботу, а також 20 тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди (а.с.1-2 т.1).
У жовтні 2008 року позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 315 тисяч гривень гонорару за виконану роботу та 500 тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди (а.с.199-203 т.1).
У червні 2009 року позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути відповідача 274393 грн. гонорару за виконану роботу та 500 тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди (а.с.50-52 т.2).
У листопаді 2009 року позивач уточнив позовні вимоги в частині матеріальної вимоги і просив стягнути з відповідача 50 тисяч мінімальних заробітних плат (а.с.83-84 т.2).
Рішенням Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 квітня 2010 року позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Цим рішенням встановлено, що у 1986-1987 роках позивач працював художником-монументалістом в Донецькому художньо-виробничому комбінаті (далі ДХВК) і в цей період ним виконано мозаїчне панно «Изолилие» - разове замовлення міського управління колгоспних ринків міста Донецька (далі Міське управління).
В 1986 році між ДХВК та Міським управлінням укладені договори про виготовлення монументально-мозаїчного панно «Изобилие» (далі Панно), строк закінчення цих робіт до серпня 1986 року.
Суд прийшов до висновку, що розмір гонорару позивача за виконану роботу був обумовлений кошторисом на виконання Панно згідно з договором між ДХВК та Міським управлінням.
Позивач вважає, що саме Національна Спілка художників України є належним відповідачем за його позовом. Національної Спілки художників України не є правонаступником реорганізованого ДХВК. Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд взяв до уваги, що позивач не ставить питання про визнання поважною причину пропуску ним строку позовної давності та про поновлення цього строку.
Тому суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову. (а.с.141-144 т.2).
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 квітня 2010 року і ухвалення нового рішення про задоволення його позову через неповне з’ясування судом обставин; що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Він є членом Спілки художників СРСР, ХФ СРСР, Національної Спілки художників України з 1972 року. Виконане ним Панно не було оцінено.
З 1964 року він перебував у штатному складі ДХВК, включаючи і час роботи над Панно, тому він отримував наряди,йому виплачувалася заробітна плата; він мав трудову книжку. Він є єдиним автором Панно. Тому ця робота є його інтелектуальною власністю і він як власник претендує на авторську винагороду, оскільки його авторське право порушено.
Неправильним є висновок суду про пропуск ним строку позовної давності.
Саме Національна Спілка художників України є належним відповідачем за його позовом (а.с.146-159 т.2).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач і його представник підтримали доводи апеляційної скарги; представник відповідача не визнав апеляційну скаргу і просив залишити рішення суду першої інстанції без зміни.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції – зміні через наступне.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статті 10, 11 ЦПК України, пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі» (далі Постанова) передбачають, що відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
Заявлена позивачем вимога не відноситься до вимоги, що дає суду право вийти за її межі.
Матеріали справи підтверджують, що позивач з 1964 року по 29 вересня 1992 року працював художником-монументалістом в Донецькому художньо-виробничому комбінаті (а.с.158-159 т.1). І в суді першої інстанції і в апеляційному суді позивач наполягав на тому, що позов ним пред’явлений саме до Національної Спілки художників України і саме остання є належним відповідачем за його позовом (а.с.68-70 т.2).
Але матеріали справи не містять доказів того, що Національна Спілка художників України є правонаступником Донецького художньо-виробничого комбінату. Більш того, матеріали справи спростовують довід апеляційної скарги про те, що Національна Спілка художників України є правонаступником Донецького художньо-виробничого комбінату (а.с.55-59, 60-73,75, 114, 187 т.1, 8, 17-19, 28, 30, 48 т.2).
Тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, пред’явленого ОСОБА_1 до Національної Спілки художників України, відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п.11 Постанови, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що відповідач не є особою, яка зобов’язана відповідати за позовні вимоги ОСОБА_1
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не мав підстав для посилання в мотивувальній частині рішення суду на пропуск позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності.
Згідно з п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.
Враховуючи викладене в сукупності апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду посилання суду на пропуск позивачем строку позовної давності; в іншій частині рішення суду від 14 квітня 2010 року підлягає залишенню без зміни.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309, 319 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 квітня 2010 року змінити: виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання суду на пропуск позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності.
В іншій частині рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 14 квітня 2010 року залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді