Справа № 10473 Головуючий у 1 інстанції Артеменко Л.І.
Категорія 29 Доповідач Лук'янова С.В.
У Х В А Л А
Іменем України
2 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі :
головуючого судді Лук'янової С.В.
суддів Троценко Л.І., Молчанова С.І.
при секретарі Гришай О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Кіровського міського суду Донецької області від 31 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровське про визнання дій протиправними і зобов’язання зробити перерахунок надбавки до пенсії як інваліду війни.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
в с т а н о в и в :
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Кіровського міського суду Донецької області від 31 травня 2010 року і ухвалення нового рішення про задоволення його позову через порушення норм матеріального і процесуального права; неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи.
За період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року йому була виплачена пенсія у значно меншому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту».
Застосування судом строків позовної давності є порушенням норм матеріального права, оскільки згідно зі ст.268 ЦК України строки позовної давності не розповсюджуються на вимоги, пов’язані з відшкодуванням шкоди, спричиненої здоров’ю (а.с.29-30).
Сторони не з’явилися в судове засідання апеляційного суду, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи у їхню відсутність. Відповідач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача.
Рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 31 травня 2010 року відмовлено у задоволенні позову (а.с.22-23).
Цим рішенням встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію по інвалідності, яка пов’язана з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач мав інвалідність 3 групи з 14 серпня 200 року; з 19 серпня 2003 року позивачу встановлена 2 група інвалідності; позивач є інвалідом війни.
Розмір суми, з якої позивачу обчислювалося та виплачувалося підвищення до пенсії як інваліду війни, складав 16 грн. 62 коп. і з 2002 року був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України»; цей розмір є значно меншим від прожиткового мінімуму в період інвалідності позивача.
Суд прийшов до висновку, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як інвалід війни 3 групи з дня встановлення цієї інвалідності, тобто з 14 серпня 2000 року, а не з 1 січня 2000 року, як заявлені позовні вимоги, і до 19 серпня 2003 року; з 19 серпня 2003 року по 31 грудня 2005 року - як інвалід 2 групи у відповідності з вимогами ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи із мінімальної пенсії за віком, яка дорівнювала прожитковому мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Тому суд прийшов до висновку, що дії відповідача по нарахуванню підвищення до пенсії в меншому розмірі були неправомірними.
Але позивач пропустив строк позовної давності; заявлені позовні вимоги не відносяться до вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, на які позовна давність не поширюється. Відповідач наполягав на застосування строку позовної давності, а позивач не навів поважних причин для поновлення зазначеного строку. Тому позов не підлягає задоволенню через спив строку позовної давності.
25 лютого 2010 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок підвищення пенсії і отримав постанову від 2 березня 2010 року про відмову у задоволенні його вимоги з посиланням на правомірність вчинених у 2000 – 2005 роках дій. Позивач не оскаржує це рішення відповідача. Судом не встановлені порушення порядку розгляду відповідачем заяви позивача і прийняття рішення, тому суд прийшов до висновку, що і в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню (а.с.22-23).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію по інвалідності, яка пов’язана з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС; мав інвалідність 3 групи з 14 серпня 200 року; з 19 серпня 2003 року позивачу встановлена 2 група інвалідності; позивач є інвалідом війни; позивач має право на отримання підвищення до пенсії як інвалід війни 3 групи з дня встановлення цієї інвалідності, тобто з 14 серпня 2000 року, а не з 1 січня 2000 року, як заявлені позовні вимоги, і до 19 серпня 2003 року; з 19 серпня 2003 року по 31 грудня 2005 року - як інвалід 2 групи у відповідності з вимогами ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи із мінімальної пенсії за віком, яка дорівнювала прожитковому мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Правильними є і висновки суду першої інстанції в цій частині про те, що дії відповідача по нарахуванню підвищення до пенсії в меншому розмірі були неправомірними, але позовні вимоги не підлягають задоволенню через пропуск позивачем строку позовної давності через наступне.
Відповідно вимогам ст.71 ЦК України в редакції 1963 року, який був чинним до 1 січня 2004 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (с.75 цього ж Кодексу). Тому суд першої інстанції, встановивши, що порушено право позивача на отримання пенсії у більшому розмірі за період до 1 січня 2004 року, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки застосування до 1 січня 2004 року строку позовної давності є обов’язковим незалежно від заяви сторін.
Згідно з вимогами ч.3 ст.267 ЦК України в редакції 2004 року позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач до ухвалення рішення заявив про застосування строку позовної давності. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у повному обсязі.
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для скасування або зміни рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кіровського міського суду Донецької області від 31 травня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді