Справа № 22ц-3656/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 19 Федчишена С.А.
Доповідач Матківська М.В.
У Х В А Л А
Апеляційного суду Вінницької області
від 9 серпня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Вавшка В.С., Сопруна В.В.
При секретарі : Липач Ю.М.
За участю : представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5
на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-інвестиційна компанія "Свій дім", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – малого підприємства виробничо-комерційної фірми "Ставос", про визнання недійсною додаткової угоди від 03.07.1998 року № 4 до договору про сумісну діяльність від 06.08.1993 року, -
В с т а н о в и л а :
У січні 2009 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ТОВ "Виробничо-інвестиційна компанія "Свій дім", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – малого підприємства виробничо-комерційної фірми "Ставос", про визнання недійсною додаткової угоди від 03.07.1998 року № 4 до договору про сумісну діяльність від 06.08.1993 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 травня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задоволити його позовні вимоги.
Зазначив, що рішення суду першої інстанції вважає неправомірним, безпідставним, прийнятим з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить її відхилити; вважаючи, що рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального й процесуального права та є законним і обгрунтованим, просить його залишити без зміни.
Представник третьої особи – директор МП ВКФ "Ставос" ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задоволити.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 06.09.1993 року мале підприємство ВКФ "Ставос" уклало договір про сумісну діяльність з науково-виробничим об'єднанням "Свій дім" (правонаступник ТОВ ВІК "Свій дім"), за умовами якого вони спільно проводять будівництво та експлуатацію (володіння) торговельного комплексу "Ринок" в районі автовокзалу "Західний", при цьому НВО "Свій дім" виступає генеральним замовником будівництва, а МП ВКФ "Ставос" виступає генеральним підрядником будівництва, при цьому вони виступають як співвласники даного об'єкту у такому співвідношенні: НВО "Свій дім" – 51 %, МП ВКФ "Ставос" – 49 %. Сторонами договору було створено майно, а саме: побудовано першу чергу ринку "Західний". Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.04.1995 року № 106 було затверджено акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації – першої черги критого ринку "Західний". Після чого будівництво комплексу було тимчасово зупинено; за домовленістю сторін свідоцтво про право власності мало бути оформлено на завершене будівництво об'єкту в цілому.
03.07.1998 року між МП ВКФ "Ставос" та ВІК "Свій дім" було укладено додаткову угоду № 4 до договору про сумісну діяльність, за умовами якої МП ВКФ "Ставос" передав ВІК "Свій дім" належну на праві власності МП ВКФ "Ставос" частку у першій черзі ринку "Західний" в обмін на кредиторську заборгованість.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 15 квітня 2009 року по справі № 8/12-09 за позовом МП ВКФ "Ставос" до ТОВ ВІК "Свій дім" про визнання недійсною додаткової угоди № 4 від 03.07.1998 року до договору про сумісну діяльність від 06.09.1993 року № 10, залишеним без зміни постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2009 року, відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2010 року постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 19.11.2009 року у справі № 8/12-09 господарського суду Вінницької області залишено без зміни.
Також суд встановив, що позивач ОСОБА_5 не є стороною договору про сумісну діяльність № 10 від 06.09.1993 року і оспорюваної ним додаткової угоди до даного договору № 4 від 03.07.1998 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При розгляді даної справи позивач посилається на обставини, які уже були встановлені рішенням господарського суду по справі, у якій брали участь: відповідач по даній цивільній справі з правами відповідача по господарській справі – ТОВ ВІК Свій дім" та третя особа по даній цивільній справі з правами позивача по господарській справі – МП ВКФ "Ставос" ( а. с. 87-90, 63-66, 113-117).
Також даними рішеннями господарського суду було встановлено, що майно за спірною додатковою угодою було передано малим підприємством ВКФ "Ставос" товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-інвестиційній компанії "Свій дім" ще у 1998 році, про що свідчить також свідоцтво про право власності, видане Якушинецькою сільською радою 05.02.2001 року ( а. с. 116).
Отже позивач ОСОБА_5 не міг не знати про такі обставини, тобто про відсутність у нього майна, переданого за спірною угодою, більше десяти років тому.
При вирішенні питання щодо строку позовної давності суд першої інстанції керувався нормами Цивільного кодексу УРСР, виходячи зі змісту пункту 7 розділу Прикінцеві та перехідні положення до Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року.
При цьому він зазначив, що у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 80 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною, порушене право позивача має бути захищене.
Колегія суддів вважає, що у судовому засіданні не знайшло підтвердження порушення відповідачем права позивача, тому воно не підлягає судовому захисту, а отже позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають до задоволення.
З урахуванням викладеного, ухвалене судом першої інстанції рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 є правильним, оскільки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України підстави для його скасування за таких обставин відсутні.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на висновки суду та спростовуються вищенаведеним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 травня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :