Справа № 22ц-3570/2010 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 46 Пителя С.М.
Доповідач Матківська М.В.
У Х В А Л А
Апеляційного суду Вінницької області
від 9 серпня 2010 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Вавшка В.С., Сопруна В.В.
При секретарі : Липач Ю.М.
За участю : позивача ОСОБА_2 і її представника – адвоката ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 3 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя, -
В с т а н о в и л а :
У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину спільного майна подружжя, а саме: на будівлю вівчарника "А" площею 798,4 м. кв., прибудову вівчарника "а" площею 229,6 м. кв., кормоцех "а-1" площею 61,0 м. кв., піднавіс "а-2" площею 116,9 м. кв.
У березні 2010 року вона доповнила свої позовні вимоги та просила крім цього визнати за нею право власності на інше майно: труби анкерні довжиною 10 м, 12 штук вартістю 12 000 гр.; водонапірна башта ємкістю 17 м. куб. – 5 000гр.; металопрокат (тавра, квадрат, труби, проволока-катанка) – 6 000 гр.; пилка циркулярка – 3 000 гр.; ДКУ – 1 000 гр.; фреза бурякова б/в – 500 гр.; зернопогрузчик б/в – 300 гр.; три саморобні залізні чани для зерна – 1 500 гр.; залізна бочка для води ємкістю 3 м. куб. – 1000 гр.; дві металеві кормушки – 1 000гр.; два контейнера 1,5 тонних – 2000гр.; контейнер 3-х тонний – 1 500 гр.; борони б/в 8 штук – 500 гр.; стелаж металевий – 150 гр.; шафа металева – 150 гр.; корито металеве – 100 гр.; ніж для екскаватора – 600 гр., сітка металева, якою обгороджений вівчарник довжиною 430 м – 2 000 гр., а всього на загальну суму 38300 гр., що знаходиться в с. Красне Крижопільського району на території та всередині вівчарника.
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 3 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя відмовлено, за пропущенням строку позовної давності звернення до суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким повністю задоволити її позовні вимоги.
Зазначила, що рішення суду винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а висновки суд не відповідають обставинам справи.
Відповідач ОСОБА_4 заперечив апеляційну скаргу, просить її відхилити і залишити без зміни рішення суду.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що сторони перебували у шлюбі з 1974 року по 2002 рік. Шлюб між ними розірвано 26.03.2002 року. Все спільно нажите майно сторони поділили добровільно і до 2010 року між ними не виникало спору про дане майно. Відповідно до договору обміну від 29.07.1998 року та реєстраційного посвідчення спірний комплекс вівчарника в с. Красне Крижопільського району на праві власності належить відповідачу ОСОБА_4.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що сторони зареєстрували шлюб 27 липня 1974 року (а. с. 4) і розірвали його 26 березня 2002 року (а. с. 4 на звороті). За договором обміну, посвідченого державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори 29.07.1998 року ОСОБА_4 придбав комплекс вівчарика площею 983,2 кв. м., що знаходиться в с. Красне Крижопільського району (а. с.5) та зареєстрував його в цей же день на свої ім'я ( а. с.6).
Відповідно до ст. 22 КпШС і ст. 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, згідно ст. 28 КпШС України, їх частки визнаються рівними, та за ч. 1 ст. 70 СК України, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Сторони у судовому засіданні пояснили, що після розірвання шлюбу вони добровільно поділи спільно нажите у шлюбі майно і ніяких спірних питань із 2002 року до 2010 року по цьому питанню у них не виникало.
Також позивач і відповідач підтвердили, що після розірвання шлюбу нажите ними за час шлюбу приміщення вівчарника залишилося зареєстрованим за відповідачем, проте фактично його ніхто із сторін чи посторонніх осіб за їх згодою, не використовував. На даний час цього приміщення вівчарника не існує, оскільки позивач його демонтувала. Відповідних про це доказів сторони суду не надали.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Позивач заявила вимогу про поділ іншого спільно нажитого майна на загальну суму 38 300 гр. (а. с. 15-16).
Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів ( ст. 57 ЦПК України).
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Судом встановлено, що позивач не довела тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог – про існування саме такого спільно нажитого майна і його вартість та відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України не підтвердила ці свої доводи відповідними доказами, передбаченими статтями 57-59, 64, 65 ЦПК України.
У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача про захист якого вона просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі частини 4 статті 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною, порушене право позивача на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України, має бути захищене.
З урахуванням викладеного, ухвалене судом першої інстанції рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 є правильним, оскільки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України підстави для його скасування за таких обставин відсутні.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на висновки суду та спростовуються вищенаведеним. Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм Закону України "Про власність" є безпідставними, оскільки він втратив чинність згідно із Законом України від 27.04.2007 року № 997-У.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 3 червня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :