ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2006                                                                                   Справа № 30/165 

 

  Дніпропетровський  апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  

головуючого  Головка В.Г. ( доповідач)

суддів Лисенко О.М.,  Чохи Л.В.

при секретарі:  Ревковій Г.О.

за участю представників сторін:

від позивача –Черненков Д.В., довіреність від 6.06.2006

від відповідача –Кравченко Л.С., довіреність від 14.02.2006

від третьої особи –не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Української державної інноваційної компанії в особі Дніпропетровського регіонального відділення Української    державної інноваційної компанії на рішення господарського суду Дніпропетровської області                           від  29.06.2006р.  у справі № 30/165

за позовом   Української державної інноваційної компанії в особі Дніпропетровського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії, м.Дніпропетровськ

до державного підприємства "Виробниче об’єднання "Південний машинобудівний завод", м.Дніпропетровськ

3-я особа без самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою          відповідальністю "ЮМТ",м.Дніпропетровськ

про  стягнення 5359705,08грн.   

ВСТАНОВИВ:                                                 

           Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2006 року у             справі №30/165 (суддя Євстигнеєва Н.М.) у позовних вимогах Української державної    інноваційної компанії в особі Дніпропетровського регіонального відділення Української    державної інноваційної компанії до державного підприємства "Виробниче об’єднання     "Південний машинобудівний завод” про стягнення 5359705,08грн. відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій            просить рішення скасувати як винесене необґрунтовано та невідповідне діючому        законодавству, з порушенням норм матеріального  та процесуального права, посилаючись на наступне:

-          суд першої інстанції, не маючи на те повноважень, прокоментував ст.24       Закону України „Про підприємства в Україні” та не прийняв до уваги           доводи позивача, що інноваційна компанія не є установою банку;

           -                 суд необґрунтовано визнав фінансовий кредит як банківський кредит,

                             внаслідок чого позбавив компанію законного права на стягнення

                              заборгованості з поручителя тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа підтримала вимоги позивача щодо       скасування рішення господарського суду та задоволення позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду      залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Представники третьої особи в судове засідання не з’явилися, про час та місце            розгляду справи повідомлені належним чином. Один із представників надав клопотання про відкладення розгляду справи, з причин знаходження його у відрядженні. Суд відхилив       зазначене клопотання з огляду на те, що доказів направлення у відрядження він не надав.         Більш того зазначена причина не виключала участь у справі інших представників за        довіреністю №108-Д від 19.07.2005р.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши            матеріали справи, доводи  апеляційної скарги та відзивів на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Із матеріалів справи вбачається, що між Українською державною інноваційною     компанією та товариством з обмеженою відповідальністю „ЮМТ" 18.06.2003р. було укладено кредитний договір №15-10/18/06/03, відповідно до п.1.1, 2.2 якого у зв'язку з невиконанням позичальником вимог кредитного договору від 29.06.2001 року №98-08/2 щодо погашення заборгованості по позиці в сумі 8324979грн, кредитор здійснює реструктуризацію     заборгованості по інноваційній позиці на умовах оформлення кредиту терміном до 15 червня    2006 року зі сплатою за користуванням кредитом відсотків в розмірі 8% річних, які   нараховуються на залишок заборгованості.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань по кредитному договору №15-10/18/06/03 від 18.06.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки  №15-12/18/06/03 від 18.06.2003 року, згідно з пунктом 1.1 якого поручитель відповідає перед    компанією за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором в сумі, яка           дорівнює 8324979грн., а також відсотків за користування кредитом.

Згідно п.3.1 договору поруки у випадку невиконання в строк боржником своїх зобов'язань перед Компанією по кредитному договору №15-10/18/06/03 від 18.06.2003 року повністю чи частково, Компанія має право звернути стягнення по заборгованості боржника на кошти поручителя.

Договір поруки було укладено в період дії Закону України “Про підприємства в        Україні”, стаття 24 якого забороняла державним підприємствам виступати гарантами при   наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.

Отже суд вірно та обґрунтовано з власної ініціативи, керуючись ст.83 Господарського процесуального кодексу України, визнав зазначений договір поруки недійсним.

Крім того, відповідно до п.11.1 кредитного договору стягнення на кошти поручителя проводяться у разі відсутності коштів на поточному рахунку позичальника.

Разом з тим, позивачем не проаналізував фінансовий стан позичальника  щодо    своєчасного погашення кредиту та не вирішив питання про його повернення відповідно до       п.8.2 кредитного договору.

Відповідно до ст.161 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення   кредитного договору, та ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів          цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог –відповідно до звичаїв       ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Будь-яких доказів відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу           України щодо порушення строків погашення кредиту позивачем не надано.

Акт звірки взаємних розрахунків від 1.04.2005р. (а.с.33 т.1) не може бути таким       доказом, оскільки на момент звернення з позовом до суду строк погашення кредиту згідно    графіку (а.с.9 т.1) не сплинув.

Більш того, на рахунках позичальника знаходилися відповідні кошти, які          направлялись на погашення кредиту, що підтверджується банківськими виписками про рух грошових коштів (а.с.1-38 т.3).

Таким чином, суд вірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Посилання позивача на те, що суд безпідставно поширив на фінансову установу         вимоги ст.24 Закону України “Про підприємства в Україні” не може бути прийнято до уваги, оскільки згідно ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання           ринків фінансових послуг” компанія є кредитною установою, діяльність якої контролюється державою та відповідно до Указу Президента України від 4.04.2003р. координується з Національним банком України.

На підставі викладеного, судова колегія підстав для скасування рішення суду         відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України не вбачає.  

           Керуючись ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

           П О С Т А Н О В И В:

           Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2006 року у справі №30/165 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

           Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

        Головуючий                                                                                      В.Г.Головко

        Судді                                                                                                  О.М.Лисенко

                                                                                                                     Л.В.Чоха