Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И  

                          10 серпня    2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого -  Ігнатюк Б.Ю.  

суддів –  Дроботі В.В., Власова С.О.  

при секретарі – Майор Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород  справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми ,-  

  В С Т А Н О В И Л А:   

 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 4505 грн. матеріальної шкоди та 5 тис. грн. моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що така шкода йому спричинена в результаті дорожньо-транспортної пригоди, винним в якій був відповідач В результаті автоаварії було пошкоджено автобус «Ікарус 250», яким управляв він, позивач, і яким він володів на підставі договору оренди, та інші збитки, зокрема, ви найманням іншого автобуса.  

ОСОБА_2 заявив зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення 3 962 грн.50 коп., які він дав ОСОБА_1 після автоаварії, оскільки останньому страховою компанією відшкодовані збитки, спричинені в результаті цієї автоаварії.

Рішенням суду в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

ОСОБА_1 оскаржив рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог.

Апеляційна скарга мотивована невідповідності висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні апелянт  з наведених підстав підтримав.

Представник відповідача вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Тому судом апеляційної інстанції перевірено законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише щодо вимог первісного позову.

Встановлено, що в результаті автоаварії, винним в якій був ОСОБА_2, було пошкоджено автобус «Ікарус 250» яким управляв позивач і який ним правомірно володів на підставі договору оренди цього автобуса, оскільки цей договір укладено між орендодавцем  - юридичною особою та позивачем – приватним підприємцем: відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Тому між зазначеними особами договір найму/оренди/ автомобіля слід укладати в письмовій формі, що вимагається ч.1 ст.799 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

З врахуванням наведеного слід констатувати, що ОСОБА_1 вправі звертатись до суду із даним позовом і заперечення цього відповідачем по первісному позову є безпідставним. Тому і зазначена вказівка в рішенні суду першої інстанції є така, що не відповідає зазначеним нормам права, а тому підлягає виключенню з мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Разом з цим, відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Позивач стверджував, що відповідач повинен йому сплатити за шкоду, яка спричинена йому в результаті автоаварії і яка становить еквівалент 500 доларів США, яку відповідач обіцяв йому повернути , що становить 3994 грн., франшизи в сумі 510 грн., а всього сума шкоди становить 4504 грн., моральну шкоду в сумі 5 тис. грн., судові витрати, які складаються з судового збору в 295 грн. і 120 грн. витрат на оплату ІТЗ розгляду справи та витрат на правову допомогу в сумі 1 тис. грн.

Відмовляючи у задоволенні цих вимог суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки не зазначенням таких вимог /стосовно суми франшизи/ та не доведеністю позовних  вимог.

Але з таким обґрунтуванням висновків погодитись в повному обсязі не можна.

Відповідно до першого речення ч.1 ст.131 ЦПК України в редакції, яка була на час розгляду справи, сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі; відповідно до ч.2 цієї статті докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Апелянтом не наведено поважної причини несвоєчасного подання рахунку № НОМЕР_1 від 9 липня 2007 року, згідно якого ОСОБА_1 оплатив ОСОБА_3 5 тис. грн. за транспортні послуги та дав талони на паливо на суму 2 тис. грн. і тому цей доказ до уваги не приймається відповідно до зазначеної норми ЦПК України. В цій частині позовних вимог висновок суду першої інстанції про їх недоведеність є правильним.

Разом з цим, вимоги про стягнення 510 грн. як суми франшизи, на яку зменшено позивачу страхову виплату, у позовній заяві зазначено і вона являється складовою частиною суми 4504 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Тому висновок в рішенні суду першої інстанції про не зазначення цих вимог є таким, що не відповідає дійсності.

Страховим актом від 27 грудня 2007 року, страхувальником по якому є ОСОБА_2, підтверджено факт спричинення ОСОБА_4 спричиненої ОСОБА_2 шкоди в результаті автоаварії пошкодженням автобуса «Ікарус 250» на суму 11327 грн.59 коп. та виплату ОСОБА_4 10 817 грн. 59 коп. за виключенням франшизи в сумі 510 грн. Тобто позивачу відшкодовано матеріальну шкоду страховою компанією за винятком 510 грн. Але ця сума також не підлягає стягненню, оскільки, як пояснив позивач, після автоаварії ОСОБА_2 дав йому 200 доларів США та 800 грн. Тобто вся сума спричиненої матеріальної шкоди позивачу компенсована.

Що ж стосується моральної шкоди, то мотивувальною частиною оскаржуваного рішення аргументовано стягнення певного розміру моральної шкоди, а резолютивною частиною у задоволенні цих вимог відмовлено.  Такий зміст рішення є недопустимим та таким, що не відповідає вимогам ст.ст.214, 215 ЦПК України.

Моральна шкода мотивована позивачем нервовим потрясінням та страх за життя дітей, яких він перевозив. Іншого обґрунтування ці вимоги не містять. Тому з врахуванням мотивації цих вимог та швидкоплинного закінчення нервового потрясіння і страху за дітей, яке закінчилось зразу ж після скоєння автоаварії, моральну шкоду суд оцінює в розмірі, яка охоплюється вищевказаною отриманою позивачем сумою за виключенням суми франшизи.

Таким чином доведена сума матеріальної та моральної шкоди позивачеві за первісним позовом відшкодована в повному обсязі і саме з цих підстав у задоволенні його вимог слід відмовити, що, відповідно до ст.88 ЦПК України, є підставою у відмові у стягненні судових витрат.  

Відповідно до п.2,3 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду обставинам справи.  

  Керуючись ст.ст.  307, 309, 314 ЦПК України, судова колегія

  Р І Ш И Л А :  

 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 травня 2010 року у частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, судових витрат відмовити.

 Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:          

      Судді :