Справа №22ц-1344,2010р. Головуючий в 1-й інстанції
Радченко Г.А.
Категорія: 5 Доповідач – Воронцова Л.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року травня місяця «18» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого – Стародубця М.П.
Суддів: Воронцової Л.П.,
Фурман Т.Г.
при секретарі – Дибі Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від «01» березня 2010 року у справі
за позовом
ОСОБА_3 до Територіальної громади м.Херсона, в особі Херсонської міської ради, ОСОБА_4, 3-я особа: ОСОБА_5 про встановлення факту неприйняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування та за
зустрічним позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_3, 3-я особа: ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування, -
В С Т А Н О В И Л А:
В серпні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання факту неприйняття спадщини ОСОБА_6 після смерті його батька, а її чоловіка ОСОБА_7, померлого у 2001 році та визнати за нею право власності на 45/200 частин житлового АДРЕСА_1 в м.Херсоні. В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалася на те, що її чоловіку ОСОБА_7 належала на праві власності 45/100 частин вище зазначеного будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року чоловік помер. 14.10.2002 року вона оформила в нотконторі свідоцтво про право на спадщину за законом на 45/200 частин – половину від спадщини, оскільки в будинку був прописаний їх син – ОСОБА_6, який на період відкриття спадщини та вступу у спадкові права знаходився у місцях позбавлення волі, після звільнення з яких спадщину не оформив та фактично її не прийняв. Вона ж весь цей час проживала у спірному будинку, тобто фактично прийняла спадщину.
ОСОБА_4, залучений судом до участі у справі у якості співвідповідача, звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання за ним права власності на 45/200 частин спірного будинку, посилаючись на те, що після смерті у 2001 році його діда, відкрилася спадщина на 45/100 частин будинку. Його батько, син померлого, ОСОБА_6 знаходився у місцях позбавлення волі, був прописаний у будинку та відповідно до житлового законодавства за ним зберігалося жиле приміщення, як за тимчасово відсутнім. Після відбуття покарання, батько повернувся у спадковий будинок та проживав у ньому до смерті. Він же після смерті батька звернувся до нотконтори з заявою про прийняття спадщини, тобто фактично єдиний прийняв спадщину у вигляді 45/200 частин житлового будинку.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 01 березня 2010 року позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 45/400 частин житлового АДРЕСА_1 в м.Херсоні в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
В решті позову відмовлено за необґрунтованістю.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність та необґрунтованість, а саме факту, що її син ОСОБА_6 після звільнення з місць позбавлення волі не прийняв спадщину після смерті батька, просила його змінити, задовольнивши її позов у повному об’ємі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, встановлених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та визнаючи за ними право на половину спадкового майна за кожним, суд першої інстанції виходив з того, що син позивачки, батько відповідача – ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину, оскільки був прописаний у спадковому будинку і після звільнення з місць позбавлення волі повернувся проживати зі згоди на це спадкоємця – ОСОБА_3 Після ж його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 року відкрилась спадщина на спірних 45/200 частини домоволодіння, спадкоємцями якої є у рівних частках позивачка – мати та відповідач – син.
Однак, колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає обставинам справи та до нього суд дійшов у порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для його скасування.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина на належні йому 45/100 частин житлового АДРЕСА_1 у м.Херсоні. 14.10.2002 року позивачка – дружина померлого, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 45/200 частин вище зазначеного будинку /а.с. 9-11/, 45/200 частин цього ж будинку залишились відкритими за іншим спадкоємцем.
До числа таких (інших) спадкоємців відносився син позивачки та померлого ОСОБА_7, який на день відкриття спадщини та до дня смерті - -ІНФОРМАЦІЯ_2 року, був прописан у спірному будинку, про що свідчать відомості у домовій книжці /а.с. 22-26/. Тому спірні правовідносини регулюються законодавством, що діяло на час їх винесення, тобто ЦК УРСР (1963р. редакції).
ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини та до 2005 року перебував у місцях позбавлення волі, що сторонами не заперечується.
Відповідно до положень ч.1 ст.549 ЦК (1963р.), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, якщо він подав нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини, заяву про прийняття спадщини.
Однак, ОСОБА_6 заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини не надавав, перебуваючи у місцях позбавлення волі, не міг об’єктивно вступити в управління або володіння спадковим майном, після звільнення з місць позбавлення волі за оформленням спадщини до контори не звертався, як і не ставив питання про продовження строку на прийняття спадщини, тобто спадщину після смерті батька не прийняв, і вона на день вирішення спору значиться за ОСОБА_7 /а.с. 35/.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 частково, суд виходив з положень ч.1 ст.550 ЦК (1963р.) про те, що спадщина може бути прийнята і по минуванню строку, зазначеного у ст.549 і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, що прийняли спадщину, і вважав, що ОСОБА_6 вселившись та проживаючи у будинку зі згоди матері, таким чином прийняв спадщину за її згодою.
Однак, колегія суддів вважає, що згода позивачки на проживання у будинку та згода на прийняття ним спадщини – поняття не тотожні, і за наявності першого, докази наявності другого – відсутні, а позивачка даний факт заперечує.
Відповідно до ч.2 ст.553 ЦК (1963р.) ОСОБА_6 вважається таким, що відмовився від спадщини, оскільки не здійснив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (ст.549).
З огляду на зазначене, ОСОБА_4 не має права на спадкове майно, і суд безпідставно задовольнив його позов, тому рішення суду у зазначеній частині підлягає скасуванню з постановленням нового – про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Разом з тим, позивачка, як спадкоємець першої черги (ч.1 ст.529 ЦК)має право на спадкове майно після смерті чоловіка – ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 45/200 частини, як така, що фактично вступила в управління та володіння ним.
Вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту неприйняття спадщини задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.234 ЦПК України, окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, і зокрема, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
З огляду на зазначене, законом не передбачено встановлення факту неприйняття спадщини, як такого, з яким не пов’язано виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, і захистити своє право позивачка може шляхом пред’явлення позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Керуючись ст. ст. 303,307,309,314 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 01 березня 2010 року у частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 45/400 частин житлового АДРЕСА_1 в м.Херсоні в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. скасувати, постановити нове про відмову у задоволенні позову.
Це ж рішення суду у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 45/400 частин житлового АДРЕСА_1 у м.Херсоні в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, змінити, збільшивши її частку у праві власності на будинок до 45/200 частин та зазначивши про спадкування після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: М.П.Стародубець
Судді: Л.П.Воронцова, Т.Г.Фурман
Копія вірна: Л.П.Воронцова
бт.