АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа - № 22ц - 4008 Головуючий в 1 інстанції – Маньковська О.О.
Категорія - Доповідач - Темнікова В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2010 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів – Кравченко Н.В., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря - Давиденко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську як апеляційна інстанція для вказаної категорії справ, згідно з Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691 від 18 лютого 2010 року, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 30 березня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Краснодонської міської ради, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головного Управління Державного Казначейства України в Луганській області, про визнання протиправною дій відповідача щодо виплати разової грошової допомоги як інваліду війни 3 групи за період з 2000 року по 2006 рік та інваліду війни 2 групи за 2007- 2008р. у розмірі меншому, ніж це визначено ст.. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, зобов,язання визнати право на перерахунок розміру грошової допомоги як інваліду війни, про покладання обов,язку на Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Краснодонської міської ради зробити перерахунок розміру разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2000 року по 2008 рік відносно до вимог ст..13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої невиплатою соціальної виплати в сумі 77202 грн.18 коп., -
В С Т А Н О В И Л А:
В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що на підставі ст.. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” йому до 5-го травня як інваліду війни 2 групи повинна надаватися одноразова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, що передбачено Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998р. № 367. Закон про Державний бюджет на відповідний рік не може вносити зміни до чинного законодавства, а також зупиняти дію чинних законів у частині встановлених ними пільг, компенсацій і гарантій. Це неодноразово було закріплено в Рішеннях Конституційного Суду України. Однак дану виплату відповідач здійснює не у розмірі, передбаченому Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” , порушуючи його право на отримання виплат у розмірі, передбаченому законом, його письмове звернення про здійснення ви плат у передбаченому законом розмірі, залишено без задоволення. Тому позивач звернувся до суду і просив визнати незаконними дії відповідача щодо виплати йому соціальних виплат щорічної разової допомоги як інваліду війни 3 групи за період з 2000 року по 2006 рік, та інваліду війни 2 групи з 2007 року у розмірі меншому, ніж це визначено ч.5 ст. 13 Закону України від 28.10.1993р. “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; визнати, що строк позовної давності не поширюється на соціальні державні допомоги, якщо дія закону призупинялася іншим правовим актом чи визнавався незаконним та згідно ст.. 99 КАС України; зобов’язати відповідача зробити позивачу перерахунок розміру на час виплати соціальної виплати щорічної разової грошової допомоги за період з 2000 року по 2006 рік як інваліду війни 3 групи, за 2007-2008рік як інваліду війни 2 групи згідно ч.5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з урахуванням коефіцієнту інфляції та 3% річних на момент виплати, з розміру мінімальної пенсії за віком на момент виплати згідно ч.2 ст. 12 Закону України № 2109-111 від 16.11.2000р., у відповідності Закону України “Про затвердження прожиткового мінімуму”, згідно Конституції України, Рішень Конституційного Суду України, судової практики Європейського Суду з прав людини; стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду по невиплаченій соціальній виплаті щорічної разової допомоги у сумі 77202,18 грн.; зобов,язати Головне управління Державного Казначейства України в Луганській об ласті забезпечити виконання рішення суду грошовими коштами.
Постановою Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 30 березня 2010 року у задоволені позовних вимог було відмовлено через пропуск строку для звернення до суду за захистом порушених прав.
Не погодившись з даною постановою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати і постановити нову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач має статус “ветеран війни – інвалід війни” та з 01.12.2008 року визнаний інвалідом війни 2 групи, до цього часу він був інвалідом війни 3 групи. Відповідно до ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а інвалідам війни 3 групи – у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що позивач має статус інваліда війни з 2000 року, з цього часу щорічно отримував соціальні виплати і мав можливість та повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав на отримання соціальних виплат у розмірах, встановлених спеціальним законом. Але за захистом своїх порушених у 2000 – 2008р. прав позивач звернувся тільки у серпні 2009р., вважаючи при цьому, що передбачений ч.2 ст. 99 КАС України річний строк для звернення до суду не може застосовуватися до спірних правовідносин. Також суд дійшов висновку про те, що ствердження позивача про те, що в даних правовідносинах по здійсненню соціальної виплати позивач є кредитором, а держава – боржником, є необґрунтованими, а тому до них не можна застосовувати норми ЦК України, які регламентують договірні відносини та майнові правовідносини, в тому числі і п.4 ч.1 ст.268 ЦК України. Оскільки ні позивач, ні його представник не заявляли клопотання про поновлення строку, не вказувати на підстави поважності пропуску строку на звернення до суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі через пропуск строку звернення до суду за захистом порушених прав.
Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції поспішно дійшов висновку про необхідність відмови позивачу у позові саме з цих підстав, виходячи з наступного:
Згідно діючого законодавства суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд дійсно зазначає в рішенні про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Дане положення закону знайшло своє відображення також в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009року “Про судове рішення у цивільній справі”. Тому, перш ніж приймати рішення стосовно того, чи пропущено позивачем строк звернення до суду та чи є поважними причини пропуску такого строку, суду слід перш за все з’ясувати чи є взагалі обґрунтованими позовні вимоги.
Відповідно до ч. 5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам війни 2 групи дійсно щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а інвалідам війни 3 групи – у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
Як убачається з матеріалів справи, позивач з 01.12.2008р. є інвалідом війни 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни. До цього він був інвалідом 3 групи, чого не оспорювали сторони в судовому засіданні. Позивач отримував щорічну грошову допомогу до Дня Перемоги у таких розмірах: у 2000р. 40грн., у 2001р. –40 грн., у2002 р. –100грн., у 2003р. –100грн., у 2004р. –120 грн., у 2005р. –270грн., у 2006р. –270грн., у 2007р. –360 грн., у 2008р.- 400 грн., у відповідності до грошових видатків на ці виплати, закріплених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік. Отже на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня на кожен рік були чинними різні нормативно – правові акти, що мають однакову юридичну силу, однак встановлювали різні розміри щорічної одноразової допомоги до 5 травня інвалідам війни та учасникам бойових дій. Для правильного вирішення спору суду необхідно було визначитися, який з зазначених законів є пріоритетним та підлягав застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до ст.. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі в залежності від предмета правового регулювання. Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини свого рішення від 03 жовтня 1997р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути одночасно врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше. За змістом ч.3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України. Отже, із системного аналізу зазначених вище норм права випливає, що за наявності декількох законів, норми яких по - різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону, з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету прийнятої пізніше норми.
Так, ст.. 33 Закону України “Про державний бюджет України на 2000р.” від 17.02.2000р. № 1458 було встановлено, що у 2000 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни I групи 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 55 гривень, інвалідам війни III групи, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 40 гривень. Дане положення зазначеного Закону не визнано неконституційним.
Ст.. 20 Закону України “Про державний бюджет України на 2001р.” від 07.12.2000р. № 2120 було встановлено, що у 2001 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна була здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 55 гривень, інвалідам війни III групи, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 40 гривень. Дане положення зазначеного Закону не визнано неконституційним.
Ст.. 19. Закону України “Про державний бюджет України на 2002р.” від 20.12.2001р. № 2905 було встановлено, що у 2002 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, інвалідам війни III групи - 100 гривень, учасникам бойових дій - 80 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 55 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 40 гривень. Дане положення зазначеного Закону не визнано неконституційним.
Ст.. 28 Закону України “Про державний бюджет України на 2003р.” від 26.12.2002р. № 380 було встановлено, що у 2003 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна здійснюватися
у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 150 гривень, інвалідам війни II групи - 120 гривень, інвалідам війни III групи - 100 гривень, учасникам бойових дій - 90 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 90 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 50 гривень. Дане положення зазначеного Закону не визнано неконституційним.
Ст.. 44 Закону України “Про державний бюджет України на 2004р.” від 27.11.2003р. № 1344 було встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна була здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни 1 групи - 195 гривень, інвалідам війни 2 групи 160 гривень, інвалідам війни 3 групи - 130 гривень, учасникам бойових дій - 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 195 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 65 гривень. Але положення статті 44 даного Закону було визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2004 ( v020p710-04 ) від 01.12.2004р.
Ст.. 34 Закону України “Про державний бюджет України на 2005р.” від 23.12.2004р. № 2285 було встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни I групи 400 гривень, інвалідам війни II групи - 330 гривень, інвалідам війни III групи - 270 гривень, учасникам бойових дій 250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 130 гривень, учасникам війни 50 гривень. Дане положення зазначеного Закону не визнано неконституційним.
Ст.. 30 Закону України “Про державний бюджет України на 2006р.” від 20.12.2005р. № 3235 було встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни I групи - 400 гривень, інвалідам війни II групи - 330 гривень, інвалідам війни III групи - 270 гривень, учасникам бойових дій - 250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 130 гривень, учасникам війни - 50 гривень. Дане положення зазначеного Закону не визнано неконституційним.
Ст.. 29. Закону України “Про державний бюджет України на 2007р.” від 19.12.2006р. № 489 було встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" повинна здійснюватися здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 гривень, інвалідам II групи -360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень. Але положення статті 29 даного Закону було визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду від 09.07.2007р.
П.20 розділу 11 Закону України “Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007р. ч. 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була викладена в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Але ці положення даного Закону було визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду від 22.05.2008р.
Таким чином, положення законів України про Державний бюджет в частині розміру здійснення виплат до 5 травня на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на 2000р., 2001р., 2002р., 2003р., 2005р., 2006р., якими фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який діяв у часі раніше, не були визнані неконституційними, а отже пріоритетними для застосування у названі роки були саме Закони про Державний бюджет на відповідний рік. Оскільки позивачу у дані роки виплачувалася щорічна разова допомога до 5 травня у розмірах, встановлених Законами України про Державний бюджет на 2000р., 2001р., 2002р., 2003р., 2005р., 2006р., то його вимоги про визнання дій відповідача незаконними та зобов’язання здійснити перерахунок виплачених йому сум за ці роки, виходячи з мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність є необґрунтованими.
Що стосується щорічної одноразової допомоги за 2004 рік, то положення статті 44 Закону України “Про державний бюджет України на 2004р.” від 27.11.2003р. № 1344 було визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2004 ( v020p710-04 ) від 01.12.2004р., тобто уже після здійснення виплати до 5 травня, а отже на час виплати щорічної одноразової допомоги ст. 44 Закону України “Про державний бюджет України на 2004р.” була чинною. Пунктом 13 ст. 71 Закону України ”Про державний бюджет на 2007 рік” дію ч. 5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік, а ст. 29 було встановлено виплату цієї допомоги у розмірі 300грн. Але Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.20-07р. № 6-рп/2007 вказані положення Закону ”Про державний бюджет на 2007 рік” визнано такими, що не відповідають Конституції, тобто ст.. 29 та п. 13 ст.71 Закону України ”Про державний бюджет на 2007 рік” втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом, а саме з 09.07.2007р., а виплата щорічної разової грошової допомоги у 2007р. здійснювалася до 05.05.2007р. – тобто в період, коли наведені норми закону були чинними, а їх виконання обов’язковим для відповідача. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008р. визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.20 розділу 11 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Таким чином, дія даного закону також втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом, тобто з 22.05.2008р., а виплата щорічної разової грошової допомоги у 2008р. здійснювалася до 05.05.2008р. – тобто в період, коли норми Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були чинними, а їх виконання обов’язковим для відповідача. Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної в Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” одноразової грошової допомоги були правомірними і узгоджувалися з положеннями ч.2 ст. 19 Конституції. Оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги в повному розмірі викликана не протиправними діями відповідача, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону ”Про державний бюджет на 2004 рік”, Закону ”Про державний бюджет на 2007 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, то захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбутися лише в порядку, визначеному ч.3 ст. 152 Конституції України, яка передбачає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
З урахуванням викладеного інші вимоги позивача, в тому числі і стосовно стягнення на його користь з відповідача соціальних виплат з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, а також матеріальної шкоди є необґрунтованими, як і вимоги про те, що мінімальна пенсія за віком для виплат повинна розраховуватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки виплати позивачу відповідачем здійснювалися у фіксованих сумах, встановлених Законами України про Державний бюджет на відповідний рік, а не в кратному розмірі від мінімальної пенсії за віком..
За таких обставин, оскільки вимоги позивача є необґрунтованими по їх суті, у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для відмови у задоволенні його позовних вимог саме через пропуск ним строку для звернення до суду за захистом свого права, а тому постанову суду першої інстанції слід скасувати, та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача через їх необґрунтованість.
Визнання, що строк давності не поширюється на соціальні державні допомоги, якщо закон іншим правовим актом призупинявся і визнаний незаконним, та згідно ч.4 ст.99 КАС України, згідно п,4 ч.1 ст. 268 Цивільного Кодексу України, рішень Конституційного Суду України та згідно ч.2 ст.12 Закону України № 2109-111 від 16.11.2000р. – не є різновидом способу захисту прав згідно положень ЦК України, а тому у задоволенні цих позовних вимог також слід відмовити..
Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 314, 316 ЦПК України,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 30 березня 2010 року скасувати, постановити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Краснодонської міської ради, про визнання незаконними дій щодо виплати соціальних виплат щорічної разової грошової допомоги, як інваліду війни 3 групи за період з 2000 року по 2006 рік та інваліда війни 2 групи від 2007року у розмірі меншому ніж це визначено ч.5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; зобов’язання зробити перерахунок розміру на час виплати соціальної виплати щорічної разової грошової допомоги за період з 2000 року по 2006 рік як інваліду війни 3 групи, за 2007 та 2008 рік як інваліду війни 2 групи згідно ч.5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з урахуванням коефіцієнту інфляції та 3% річних на момент виплати, з розміру мінімальної пенсії за віком на момент виплат; про стягнення матеріальної шкоди по невиплаченій соціальній виплаті щорічної разової грошової допомоги в сумі 77202,18 грн.; про визнання, що строк давності не поширюється на соціальні державні допомоги, якщо закон іншим правовим актом призупинявся і визнаний незаконним, та згідно ч.4 ст.99 КАС України, згідно п,4 ч.1 ст. 268 Закону України Цивільного Кодексу України, рішень Конституційного Суду України та згідно ч.2 ст.12 Закону України № 2109-111 від 16.11.2000р. – відмовити через їх необґрунтованість.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після його проголошення в касаційному порядку .
Головуючий:
Судді:
: