Справа № 2-689/10  

2010 рік                                                                                                                                                                                              

  Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И  

  03 серпня 2010 року                                                                                                  місто Маріуполь  

  Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:  

головуючого судді                                                Мироненко І.П.,  

при секретарі                                                         Прихненко Г.Д.,  

за участі позивача (відповідача)                          ОСОБА_1  

представника відповідача (позивача)  ОСОБА_2  

  розглянувши  у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики; зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання розписки безгрошової, визнання договорів позики недійсними і стягнення безпідставно отриманих коштів, суд  -  

В С Т А Н О В И В:  

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу посилаючись на те, що в червні 2008 року позичила ОСОБА_3 7000 гривень. На підтвердження укладення договору займу відповідачка власноруч написала розписку. За умовами цього договору ОСОБА_3 взяла на себе зобов*язання повернути їй грошові кошти в розмірі 7000 гривень, про те ухиляється від повернення боргу. Просила стягнути зі ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від липня 2008 року в розмірі 7000 гривень.  

В подальшому, посилаючись на те, що за умовами договору позики від 30 липня 2008 року ОСОБА_3 взяла на себе також і зобов*язання зі сплати щомісячно 7 % від суми позики, позивачка доповнила позовні вимоги, просила стягнути проценти за період з березня 2009 року по лютий 2010 року в сумі 4950 гривень. При цьому, ОСОБА_1 зазначила, що загальна сума процентів виплачених їй ОСОБА_3 станом на лютий 2009 року становила 3480 гривень.  

Відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання розписки безгрошової, визнання договорів позики недійсними і стягнення безпідставно отриманих коштів. В обгрунтування заявлених вимог вказувала на те, що 16 січня 2007 року між нею та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений усний договір позики на суму 3000 гривень, з щомісячною виплатою 7% від отриманої суми позики. За умовами цього договору нею за 18 місяців було виплачено ОСОБА_1 3780 гривень (210 грн.х 18 міс.).  

30 липня 2008 року ОСОБА_1 передала їй у борг ще 4000 гривень на тих же умовах, зі сплатою 7% від суми позики. За період з липня 2008 року по червень 2009 року вона виплачувала відповідачці щомісячно відсотки по 210 гривень від суми позики в 3000 гривень та ще по 280 гривень від суми позики в 4000 гривень. В загальній сумі за користування коштами вона виплатила ОСОБА_1 проценти в розмірі 9660 гривень. За розпискою на яку посилається ОСОБА_1 ніяких коштів від неї не отримувала. Оскільки договори позики були укладені між фізичними особами і не пов*язані зі здійсненням  ними піприємницької діяльності,  то умови щодо виплати процентів за ними є недійсними.  

ОСОБА_3 просила визнати написану від її імені розписку про позику 7000 гривень безгрошовою, визнати недійсними усні договори позики від 16 січня 2007 року коштів в сумі 3000 гривень під 7% щомісячно від суми позики та договір від 30 липня 2008 року коштів в сумі 4000 гривень під 7% щомісячно від суми позики, стягнути безпідставно отримані 2660 гривень.  

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 заперечуючи проти позову ОСОБА_3 пояснила, що познайомилася з відповідачкою лише у червні 2008 року через ОСОБА_5, з якою тривалий час працювала та  мала дружні стосунки. 30 червня 2008 року вона особисто на ринку, де працювала ОСОБА_3, передала останній гроші в сумі 2000 гривень. За таких же обставин, 16 липня 2008 року вона передала відповідачці 3000 гривень, а 16 серпня 2008 року ще 2000 гривень. Таким чином, загальна сума позики склала 7000 гривень. Про позику коштів та сплату 7% від суми позики домовлялися в усній формі. З липня 2008 року по лютий 2009 року відповідачка ОСОБА_3 два рази на місяць виплачувала їй проценти від суми позики, загальна сума яких склала 3780 гривень. Як при передачі коштів, так і при отримані процентів, а ні вона, а ні ОСОБА_3  розписок не писали. Розписка про позику 7000 гривень була написана ОСОБА_3 на її вимогу для підтвердження усних договорів позики вже після того, як відповідачка припинила виплачувати проценти. При цьому, ОСОБА_3 навмисно написала, що позика мала місце у січні 2007 року, адже на цей час вони ще знайомі не були.  

Просила у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити, підтримала заявлені нею вимоги про стягнення з відповідачки суми боргу 7000 гривень та процентів у сумі 4950 гривень.  

Представник відповідачки (позивачки за зустрічним позовом) ОСОБА_2 підтримала заявлені ОСОБА_3 вимоги. При цьому наполягала, що договори позики між сторонами були укладені саме 16 січня 2007 року на суму 3000 гривень зі сплатою щомісячно 7% від суми позики та 30 липня 2008 року зі сплатою щомісячно 7% від суми позики. Не оспорювала того факту, що письмових підтверджень на передачу коштів у позику та сплату процентів сторонами не надавалось. Розписка про отримання позики в сумі 7000 гривень була написана ОСОБА_3 під тиском ОСОБА_1, фактично за нею вона коштів не отримувала.  

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, допитавши свідка. Ослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3 задоволеню не підлягають виходячи з наступного.  

Відповідно до ст. 1046  ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того роду та такої ж якості.  

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики, якщо він в десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має бути укладеним в письмовій формі. При цьому, на підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.  

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є  умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  

Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження  своїх вимог була надана розписка без дати від імені ОСОБА_3, зі змісту якою вбачається, що остання отримала від ОСОБА_1 позику в сумі 7000 гривень під 7%, гроші отримані в січні 2007 року.  

Натомість, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що в червні 2008 року до неї звернулася ОСОБА_3, з якою вона була знайома по роботі на ринку, з проханням позичити кошти. З цією метою вона, ОСОБА_5, звернулася до ОСОБА_1. Оскільки в них з ОСОБА_1 були тривалі довірливі стосунки, то остання погодилася і передала їй 2000 гривень для ОСОБА_3. Тижня за два ОСОБА_3 знову звернулася до неї з проханням позичити кошти, а вона в свою чергу звернулася до ОСОБА_1 Остання позичила кошти у сусідки і передала їй 2000 гривень для ОСОБА_3 Коли ОСОБА_3 звернулася до неї втретє про позику, то вона познайомила її з ОСОБА_1 і вони спілкувалися самостійно. Спочатку ОСОБА_3, як особисто, так і через свою дочку, передавали їй кошти на сплату процентів, а вона в свою чергу віддавала їх ОСОБА_1 При передачі коштів і сплаті процентів розписки не писалися. Розписка про позику 7000 гривень була написана відповідачкою ОСОБА_3 на їх  з ОСОБА_1 вимогу на підтвердження наявності договорів позики. Однак, при написанні цієї розписки ОСОБА_3 навмисно зазначила, що позика була отримана нею в січні 2007 року, хоча на той час вони з ОСОБА_1 знайомі не були.  

Після допиту зазначеного свідка позивачка ОСОБА_1 уточнила, що саме за таких обставин нею передавилися кошти на позику ОСОБА_3 Зміну своїх показів ОСОБА_1 пояснила забуттям обставин.  

Згідно до ч.1 ст. 218 ЦК України порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом. Разом з тим, свідченнями свідків не може доводитися не лише заперечення факту вчиненя провочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов*язань, що виникли з правочину.  

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Натомість, сторони не надали, в розумінні ст.. 638 ЦПК України, переконливих доказів щодо укладення між ними договорів позики.  

Той факт, що сторонами не оспорюється загальна сума позики не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки є недостатнім для висновку про досягнення згоди сторін про істотні умови договору, тому як їх покази між собою є суперечливими і не спростовують доводів іншої сторони.  

За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.  

При цьому, суд не вдається до обговорення супутніх вимог щодо стягнення процентів, оскільки не встановлено сам факт укладення договору позики.  

З цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 заявлені за зустрічним позовом.  

  На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд -                                              

  В И Р І Ш И В:  

  В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, відмовити.  

  В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання розписки безгрошової, визнання договорів позики недійсними і стягнення безпідставно отриманих коштів, відмовити.  

  Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.  

  Суддя ________________