Справа № 2-718/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

«04» серпня  2010 року                        Дніпровський районний суд м. Києва

у складі:  головуючого судді                                 Шевченко Н.М.,

                 при секретарі                        Фузік Г.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну  справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2, про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про стягнення коштів за договором зберігання,

ВСТАНОВИВ:

В липні  2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з  позовом і просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу еквівалентну 60000 доларів США, тобто 462000 грн., 3% річних від простроченої суми – 19635 грн., проіндексовану суму боргу за 16 місяців – 141372 грн., проценти від суми позики за обліковою ставкою Національного банку України  –  83930 грн., витрати по справі (сума сплаченого держмита та витрат з ІТЗ) – 1952 грн., а всього 708889 грн.

В обґрунтування наведених позивних вимог посилався на те, що він 20 грудня 2007 року надав відповідачу в борг 60000 доларів США, про що відповідач видав йому власноруч написану розписку, в якій зазначено, що відповідач зобов’язується повернути йому ці кошти по першій вимозі. 21 січня 2008 року він звернувся до відповідача з проханням повернути йому борг, на що відповідач запевнив його, що впродовж п’яти днів з ним розрахується. 28 січня 2008 року він надіслав відповідачу листа з вимогою повернути борг. Строк повернення боргу сплинув, а відповідач в добровільному порядку борг не повертає, тому він змушений звернутися до суду з позовом про стягнення боргу. Також вважає, що оскільки ним пред’явлена до відповідача письмова вимога щодо повернення боргу 28 січня 2008 року, то у боржника виникло зобов’язання по поверненню йому боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, починаючи з  28 лютого 2008 року, та він має право на отримання від позивача процентів від суми боргу, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Під час розгляду справи, у зв’язку зі зміною курсу гривні до іноземних валют та збільшенням строку прострочення повернення боргу, позивач уточнював позовні вимоги в частині розміру стягуваної суми.

Відповідач та його представник проти позову заперечували. ОСОБА_2 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1, про визнання правочину недійсним і просив  визнати недійсною розписку, виданою ним ОСОБА_1 та застосувати правила недійсності правочину передбачені ч.2 ст. 235 ЦК України, а саме припинити угоду між ним та ОСОБА_1 про юридичну послугу без сплати йому 60000 доларів США.

В обґрунтування позову посилався на те, що ОСОБА_1 кошти йому не надавав, а розписку про, нібито, отримані кошти він надав, маючи намір в майбутньому виплатити ОСОБА_1 ці кошти за надання юридичних послуг. Насправді він ніколи не брав у позивача ніяких коштів, зокрема 60000 доларів США. Обумовлену усною угодою роботу в його інтересах, на обговорених між ними умовах, відповідач не виконав. Оскільки відповідач ніколи не передавав йому ні 60000 доларів США ні їх еквівалент, між ними немає укладеного договору позики, а тому у нього відсутній обов’язок по передачі відповідачу зазначених сум, як боргу виниклому з позики.

11 лютого 2010 року представник відповідача ОСОБА_3, заявив клопотання про призначення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертиз і просив на вирішення експертам поставити питання про те, чи ОСОБА_2 написав розписку датовану 20.12.2007 року, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 не пам’ятає чи писав розписку.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року призначено комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизи.

19 травня 2010 року до суду надійшла уточнена зустрічна позовна заява, відповідно до якої позивач ОСОБА_2 (відповідач по первісному позову) просить суд розірвати договір зберігання 60000 доларів США укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у грудні 2007 року, стягнути з ОСОБА_1 збитки в розмірі 507247 грн., з яких 22594 грн. це упущена вигода, 480600 грн. –  реальні збитки, 4080 – реальні збитки. В обґрунтування позову посилався на те, що у грудні 2007 року отримав, згідно домовленості, на зберігання у ОСОБА_1 60000 доларів США. В якості винагороди за зберігання ОСОБА_1 обіцяв йому заплатити винагороду виходячи з розміру мінімальної заробітної плати встановленої державою на момент пред’явлення вимоги. Але замість того, щоб забрати в нього кошти та виплатити винагороду, ОСОБА_1 звернувся до нього з надуманим  позовом про стягнення боргу. Тому він вимушений був звернутись до різних юристів, зокрема адвоката ОСОБА_4 за захистом свого порушеного права. Вартість юридичних послуг склала для нього суму, що є еквівалентом 60000 доларів США, тому він вважає, що і ця сума повинна бути стягнена з ОСОБА_1 на його користь, як завдані йому збитки.

20.05.2010 року представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 заявив клопотання про залишення без розгляду позовні вимоги, що викладені в зустрічному позові від 15.09.2009 року про визнання недійсною розписки, в зв’язку з подачею уточненої зустрічної позовної заяви від 19.05.2010 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від  20 травня 2010 року  позовні вимоги, викладені у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним від 15.09.2009 року  залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав основний позов, просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням збільшених позовних вимог, проти зустрічного позову заперечував, додатково пояснив, що відповідач навмисно змінив позовні вимоги та просив призначити почеркознавчу експертизу лише з однією метою – затягнути розгляд справи та уникнути виконання боргового зобов’язання. Ніколи з відповідачем договір зберігання він не укладав, вважає, що обставини викладені у зустрічному позові надумані та не відповідають дійсності, а позовні вимоги за зустрічним позовом безпідставні.  Просив суд задовольнити його позовні вимоги та винести рішення про стягнення суми боргу еквівалентну 60000 доларів США, по курсу НБУ на день винесення рішення, з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми на день винесення рішення суду, а також процентів від суми боргу, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5  підтримав основний позов, проти зустрічного позову заперечував, надав суду пояснення аналогічні, що і позивач ОСОБА_1

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні проти основного позову заперечував, просив задовольнити зустрічні позовні вимоги з підстав, викладених у зустрічному позові.

Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що основний позов підлягає частковому задоволенню, а в зустрічному позові необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Як убачається з розписки від 20 грудня 2007 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, ОСОБА_2, взяв у ОСОБА_1 60000 доларів США, які зобов’язується повернути за першою вимогою (а.с. 133).

Згідно Висновку №1337 судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи КНДІСЕ від 31 березня 2010 року, будь-які зміни змісту первісних записів (дописки, підчистки або інші зміни) у рукописному тексті розписки від імені ОСОБА_2 від 20.12.2007 року про отримання ним у ОСОБА_1 60000 доларів США – відсутні; рукописний текст розписки від іменні ОСОБА_2 від 20.12.2007 року про отримання ним у ОСОБА_1 60000 доларів США виконаний ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 20.12.2007 року про отримання ним у ОСОБА_1 60000 доларів США виконаний самим ОСОБА_2. (а.с. 171-173)

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти  або інші речі,  визначені  родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики  є  укладеним  з  моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на  підтвердження  укладення  договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або  інший  документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З тексту наведеної розписки вбачається, що позивач взяв у ОСОБА_1 60000 доларів США, тому первинні твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_2 від позивача гроші не отримував є голослівними,  такими, що суперечать змісту цієї письмової розписки і судом не сприймаються.

Згідно ст. 937 ЦК України, договір  зберігання  укладається  у  письмовій   формі   у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 3 частини 1  ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму,  що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Доказів належного роду про те, що між сторонами було укладено договір зберігання 60000 доларів США, відповідач ОСОБА_2 суду не надав. З письмового доказу –  розписки від 20.12.2007 року про отримання ОСОБА_2 у ОСОБА_1 60000 доларів США, не вбачається, що кошти ОСОБА_2 отримав на зберігання, тобто що між сторонами було укладено договір зберігання. Тому твердження відповідача про те, що між сторонами у грудні 2007 року було укладено договір на зберігання грошей, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу 60000 доларів США, є недоведеними і безпідставними.

При постановленні рішення суд враховує і те, що позиція ОСОБА_2 та його представника, щодо обставин справи є непослідовною, неодноразово змінювалась. Так, первісно він взагалі заперечував факт отримання від ОСОБА_1 60000 доларів США за вказаною розпискою, не заперечуючи сам факт надання цієї розписки. Потім він поставив під сумнів факт виконання та підписання ним цієї розписки, в зв’язку з чим на його клопотання була призначена та проведена комплексна судово-почеркознавча та судово-технічна експертизи, які у своєму висновку підтвердили обґрунтованість позиції, яку займав ОСОБА_1 та його представник.

Лише після проведення вказаних експертиз, ОСОБА_2 та його представник не заперечували факт написання та видачі позивачу наведеної розписки і отримання від позивача 60000 доларів США. Враховуючи наведене, судом встановлено, що між сторонами було укладено договір позики  у відповідності до вимог ст. 1047 ЦК України.

На підтвердження своєї кредитоспроможності на час надання боргу, тобто станом на 20 грудня 2007 року, позивач надав суду копію договору купівлі-продажу квартири від 9 листопада 2007 року, нотаріально завірена копія якого була оглянута судом (а.с.107). Відповідно до п. 2.1  наведеного договору, покупець сплатив продавцю ОСОБА_1 за продаж шестикімнатної квартири АДРЕСА_1 5050000 (п’ять мільйонів п’ятдесят тисяч) гривень. Тому твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не міг надати в позику ОСОБА_2 60000 США, оскільки не мав таких коштів, судом також не сприймаються.

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач отримав у борг від позивача за основним позовом 60000 доларів США, які згідно виданої ОСОБА_2 розписки від 20 грудня 2007 року, зобов’язався повернути за першою вимогою, однак взяте на себе зобов’язання не виконав.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та порядку встановлені договором.

Станом на 04 серпня 2010 року за офіційним курсом НБУ 100 доларів США = 789,16 грн., тому вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 473496 грн. підлягають задоволенню(еквівалент 60000 доларів США  по курсу НБУ станом на 4 серпня 2010 року (100 дол. США = 789,16 грн.).

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, а саме зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до умов наведеної вищи розписки, позика надавалась в іноземній валюті –  доларах США, а стягнення суми проводиться в національній валюті, за існуючим на день ухвалення рішення курсом НБУ.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні, то норми ст. 625 ЦК України, щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке  визначене договором у гривні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що  вимоги основного позову, в частині стягнення різниці між проіндексованою сумою боргу та сумою боргу, задоволенню не підлягають.

Доказів на підтвердження того, що відповідач отримав листа позивача від 28 січня 2008 року з вимогою повернути борг, позивач суду не надав. Тобто позивач за основним позовом не довів, що у відповідача виникло зобов’язання повернути борг згідно вимоги від 28 січня 2008 року. Часом вимоги до відповідача про повернення боргу, суд вважає час звернення позивача з позовом до суду, а тому вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми за період з 28 січня 2008 року до 4 серпня 2010 року підлягають частковому задоволені, в частині стягнення 3% річних від простроченої суми боргу, за період з 30 липня 2009 року по 4 серпня 2010 року в розмірі  14360,55 грн. (3% річних від простроченої суми за 369 днів прострочення, становить (473496 х 3 / 100 = 14204,88 / 365)) х 369 = 14360,55 грн.)

Згідно вимог ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не визначено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення боргу.

З вказаного вище договору не вбачається розмір процентів за цим договором позики, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення процентів за обліковою ставкою НБУ, ґрунтуються на наведеній нормі права.

Згідно даних офіційного сайту НБУ, облікова ставка Національного банку України становить: з 01.06.2007 року – 8%, з 01.01.2008 року – 10%, з 30.04.2008 року – 12%, з 15.06.2009 року – 11%, з 12.08.2009 року – 10,25%, з 08.06.2010 – 9,5%, з 08.07.2010 року – 8,5%.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів від суми позики за обліковою ставкою Національного банку України в сумі 135374,46 грн., обґрунтовані та підлягають задоволенню. (з 20.12.2007 року по 01.01.2008 рік – 11 днів, ((473496  Х 8 / 100) / 365) Х 11 =  1141,58 грн.; з 01.01.2008 року по 30.04.2008 рік – 120 днів, ((473496 Х 10 / 100) / 365) Х 120 = 15566,99 грн.; з 30.04.2008 року по 15.06.2009 рік – 410 днів, ((473496  Х 12 / 100) / 365) Х 410 = 63824,67 грн.; з 15.06.2009 року по 12.08.2009 рік – 58 днів, ((473496 Х 11 / 100) / 365) Х 58 =  8276,45 грн.; з 12.08.2009 року по 08.06.2010 рік – 300 днів, ((473496 Х 10,25 / 100) / 365) Х 300 =  39890,42 грн.; з 08.06.2010 року по 08.07.2010 рік – 30 днів, ((473496  Х 9,5 / 100) / 365) Х 30 =  3697,16 грн.; з 08.07.2010 року по 03.08.2010 рік – 26 днів, ((473496 Х 8,5 / 100) / 365) Х 26 = 2977.19 грн.).

Згідно вимог ст. ст. 57, 58, 59, 60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

 За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач за первісним позовом довів, що обставини на які він посилається, в частині стягнення суми боргу, процентів від простроченої суми та проценти від суми позики за обліковою ставкою Національного банку України, обґрунтовані належними доказами. В свою чергу, позивач за зустрічним позовом не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, і тому його вимоги не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині, що стосуються відшкодування судових витрат сторонам, на підставі ст. 88 ЦПК України, підлягають задоволенню пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в частині стягнення з відповідача на його користь суми боргу, 3% від простроченої суми та процентів від суми боргу за обліковою ставкою Національного банку України, а тому відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, суд присуджує з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені судові витрати по сплаті державного мита в сумі 1700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. та  витрати на проведення почеркознавчої експертизи – 2294,4 грн. (а.с.180), а всього загальною сумою 4114,40 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 208, 235, 549,  625, 653, 651, 937, 938, 947,1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 208-209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 473496,00  грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 14360,55 грн., проценти від суми позики за обліковою ставкою Національного банку України в розмірі 135374,46 грн., судові витрати по справі в розмірі 4114,40 грн., а всього 627 345  (шістсот двадцять сім тисяч триста сорок п’ять) гривень 41 копійку.

В решті позовних вимог - відмовити.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором зберігання  відмовити.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження через районний суд.

СУДДЯ: