У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Собіни І.М., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Омельчук А.М.,
апелянта
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 20 квітня 2010 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк»» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського районного суду від 20 квітня 2010 року позов ПАТ КБ «Приватбанк»» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. З позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на користь банку солідарно стягнено кредитну заборгованість у сумі 13244,84 грн., а також 252,45 грн. судових витрат у справі.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що позивач не довів у суді суму її кредитної заборгованості, а також на те, що кредитна заборгованість виникла з вини самого банку. Вказувала, що вона щомісячно погашала кредит у визначених розмірах не 14 числа кожного місяця, як було встановлено графіком, а в 20-30 числах місяця після отримання заробітної плати. Після того, як у червні 2008 року вона внесла лише половину місячної суми, представники банку забрали в заклад її майно: музичний центр, відеокамеру, принтер та мікрохвильову піч вартістю близько 10000 грн. Їх у подальшому реалізували, і цього повинно було вистачити для погашення всієї її кредитної заборгованості.
Покликаючись на ці обставини, апелянт просила апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове з урахуванням усіх обставин справи. Судові витрати просила покласти на позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 16 лютого 2007 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк»» кредитний договір на суму 30000 грн. під 32 % річних строком до 14 серпня 2008 року. Її поручителем за цією угодою виступила відповідачка ОСОБА_2
Позичальник узяті на себе зобов’язання перед банком за укладеним кредитним договором порушила. Зокрема, апелянт визнала, що вона щомісячно погашала кредит у визначених розмірах не 14 числа кожного місяця, як було встановлено графіком, а в 20-30 числах місяця після отримання заробітної плати. Крім того, окремі місячні платежі вона вносила не в повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Факт неналежного виконання кредитних зобов’язань у справі доведений.
Що стосується доводів апелянта про неправильне визначення банком сум кредитної заборгованості, то вони на увагу не заслуговують, оскільки з цього приводу відповідачкою не наведено відповідних розрахунків та не подано доказів, які б спростовували зроблені банком нарахування.
Як видно з матеріалів справи, належне майно (музичний центр, відеокамеру, принтер та мікрохвильову піч) апелянт передала позивачу в заклад у добровільному порядку, про що свідчить відповідний акт, а також дала банку свою письмову безумовну згоду на їх реалізацію. Виручені кошти в сумі 1892,26 грн. позивач зарахував на погашення заборгованості позичальника за кредитним договором.
Частиною 2 ст. 308 ЦПК України встановлено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
У зв’язку з цим решта доводів апеляційної скарги підлягають відхиленню.
Зважаючи на викладене, колегія суддів рахує, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Поручителем ОСОБА_2 рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржено.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити .
Рішення Рівненського районного суду від 20 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: