Справа №2-1460/2010

                                     Р І Ш Е Н Н Я  

                                 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 липня  2010 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого – судді Бєссонової Т.Д.

за участю  секретаря – Ноль С.В.,судового розпорядника Разінькова М.О.

розглянувши    в  судовому   засіданні  цивільну  справу  за  позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі про  стягнення недоплаченої щомісячної державної  допомоги дітям війни,-

у с т а н о в и в:

Позивач   ОСОБА_2  звернулася до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області  з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області  про нарахування  недоплаченої щомісячної державної  допомоги дітям війни    за період  з 1.01.2007 року по 31.05.2010 року  

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона належить до соціальної категорії «Дитина війни» і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2007 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. У 2007-2010 рр. така допомога їй не виплачувалась. Рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними окремі положення Законів України «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про державний бюджет України на 2008 рік» якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на підставі яких йому повинна була бути нарахована соціальна допомога. Разом з тим, відповідач в порушення вимог Конституції України, не здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії.  

     Відповідач  надав заперечення на позов, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. Вважають, що їх дії, щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ №2195-1У є правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому відповідачі зазначили про необґрунтованість доводів позову, щодо застосування до спірних правовідносин  ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування» №1058 від 09.07.2003 р. ( далі – ЗУ №1058), оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 даної статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим законом. Також наполягали на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду.

     В судове засідання позивач, представник відповідача не з’явились, про дату, місце, та час розгляду повідомлені своєчасно та належним чином, надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

     Суд визнав можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі доказів.

     З матеріалів справи та наявних у ній доказів, судом встановлено, що позивач має статус «Дитина війни», що підтверджується  пенсійним посвідченням ( а.с.5).

     Враховуючи  зазначений статус позивача, вона відповідно до ст. 6 ЗУ №2195-1У  має право  на отримання  державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної  пенсії за віком.

     Із заперечень УПФУ в Ізюмському р-ні Харківської обл. встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність  розрахункової величини ( мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищення  до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

     Відповідно до ст. 6 ЗУ №2195-1У, дітям війни пенсії або щомісячне  довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

В статті 7 ЗУ №2195-1У зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

     Відповідно до п.12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію ст.6 ЗУ №2195-1У, з урахуванням ст. 111 цього Закону було  зупинено.

     Рішенням КСУ від 09.07.2007 р. за №6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) положення п.12 ст. 71 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 ЗУ №2195-1У зупинено  з урахуванням ст. 111

цього Закону.

Рішенням КСУ від 22.05.2008 року №10-рп/2008 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61,62,63,66 розділу 2, пункт 3 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень  статті  67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22,24-100 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (справа щодо предмету та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційними) пункту 41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін  до деяких законодавчих актів України».

     Рішеннями КСУ у цих справах має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення КСУ є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

     Стаття 152 частина 2 Конституції України передбачає, що закони, інші правові акти  або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення  Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

      Отже відповідач мав діяти відповідно з приписами діючої норми статті  6 ЗУ №2195., тобто нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача виплачувати йому щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2009 рік.

      ЗУ « Про Державний бюджет на 2009 рік»  ніяких змін до статті  6 ЗУ « Про соціальний захист дітей війни» не вносились.

     Тобто при нарахуванні пенсії позивачу з 01.01.2009 року по 31.10.2009 року відповідач повинен був брати прожитковий мінімум в сумі станом на грудень 2008 року, так як ч. 1 ст. 54 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2009 рік» зазначає що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення встановлено в розмірах, що діяли на грудень 2008 року, а з 01.11.2009 року по 31.12.2009 року – прожитковий мінімум  на підставі Закону України « Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року, оскільки  саме він береться для визначення мінімальної пенсії за віком при нарахуванні та виплаті щомісячної доплати до пенсії згідно Закону України « Про соціальний захист дітей війни» »  та з 1.01.2010 року по 1.04.2010 року – 825 гривень, з 1.04.2010 року по 1.07.2010 року – 839 грн.

Таким чином, виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають  частковому задоволенню  

     Конституція України, стаття 64, передбачає, що  конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України.

     Таким чином, доводи відповідачів, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позовних вимог.

     Щодо доводів відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 28  ЗУ №1058 суд вважає їх необґрунтованими, оскільки сторони по справі не заперечують, що позивач має право на отримання доплат до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитина війни. За чинним законодавство розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 ЗУ №1058, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не має. А отже, щодо застосування частини 3 статті 28  вище зазначеного закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не  є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої статтею 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею  6 ЗУ №2195-1У.

     Також суд відхиляє доводи відповідача, щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат, підвищення пенсії особам, які мають статус дитини війни.

     Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд

України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ №1058 рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управління Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

     Таким чинок обов’язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії позивача, передбаченої статтею 6 ЗУ2195-1У покладено на УПФУ в Ізюмському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.

     Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянам и своїх конституційних прав.

     За змістом частини 1 статті  26 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

     ЗУ 32195-1У реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», серед яких їм надано право  на отримання 30% доплат до пенсії.

     Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової  влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до  законів України.

     Згідно до абзацу 1 Положення про Пенсійний фонд України – ПФУ є  центральним органом виконавчої влади, на який відповідно до зазначеного положення покладено обов»язок щодо призначення пенсій, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

     Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах міста є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів  ПФУ та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.Отже обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ЗУ №2195-1У, покладено саме на органи ПФУ.

     Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – ПФУ, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

     Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань

перед позивачем.

     Отже відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов»язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку, щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Суд також відхиляє заяви відповідачів про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом.

     Відповідно до статті 4 ЦК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

     Згідно з частиною статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому  владному підпорядкуванню однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись статтями 10,11,209,212,214-215,218  ЦПК України,  частиною 2 статті 1, статтею 4  ЦК України, ст.ст. 3,6, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», статтями 64,124,152 Конституції України,  суд-

                                    В И Р І Ш И В :

    Позовні вимоги  ОСОБА_2  задовольнити частково.

     Зобов’язати управління Пенсійного фонду України  в Ізюмському районі  Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленому частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за періоди з 9 липня  по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 травня 2010 року.

            В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України  в Ізюмському районі  Харківської області на користь ОСОБА_2  судові витрати по справі пов’язані зі сплатою державного мита в сумі 51,00  грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120-00 грн., а всього 171,00 грн.

       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку частини 4 статті  295 ЦПК України.

 Рішення складено у повному обсязі і підписано 19 липня   2010 року.

 Головуючий: суддя  

                                                                                                                    Справа №2-1460/2010

                                     Р І Ш Е Н Н Я  

                                 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 19 липня     2010 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого – судді Бєссонової Т.Д.

за участю  секретаря – Ноль С.В.

судового розпорядника Разінькова М.О.

розглянувши    в  судовому   засіданні  цивільну  справу  за  позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі про  стягнення недоплаченої щомісячної державної  допомоги дітям війни,-

у с т а н о в и в:

 Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду пов’язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне оголосити його вступну та резолютивну частину.

 Керуючись статтями 10,11,209,212,214-215,218  ЦПК України,  частиною 2 статті 1, статтею 4  ЦК України, ст.ст. 3,6, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», статтями 64,124,152 Конституції України,  суд-

                                    В И Р І Ш И В :

   Позовні вимоги  ОСОБА_2  задовольнити частково.

     Зобов’язати управління Пенсійного фонду України  в Ізюмському районі  Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленому частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за періоди з 9 липня  по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 травня 2010 року.

            В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України  в Ізюмському районі  Харківської області на користь ОСОБА_2  судові витрати по справі пов’язані зі сплатою державного мита в сумі 51,00  грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120-00 грн., а всього 171,00 грн.

       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку частини 4 статті  295 ЦПК України.

  Головуючий: суддя