АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого-судді - Глиняного В. П.,
суддів - Мацелюха П.С., Лук’янець Л. Ф.
за участю прокурора - Карпука Ю. А.
захисника - ОСОБА_1,
скаржників - ОСОБА_2, ОСОБА_3
особи, за заявою якої порушено
кримінальну справу - ОСОБА_4,
його представника - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляцію особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2010 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Цією постановою суду скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову слідчого прокуратури Шевченківського району м. Києва від 22 червня 2010 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 1 ст. ст. 171, ч. 2 ст. 365 КК України задоволено, а вказану постанову скасовано.
На обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що на момент порушення кримінальної справи були відсутні будь-які дані, які б свідчили про наявність в діях скаржників ознак інкримінованих їм злочинів, зокрема, перевищення влади та службових повноважень, якими було б
_____________________________________
Справа № 10-1386/2010 р. Головуючий в суді 1-ї інстанції: Шибко Л. В.
Категорія : ст. 236-7 КПК Доповідач: Мацелюх П.С.
заподіяно шкоду правам та законним інтересам журналіста ОСОБА_4, а також про причетність скаржників до заподіяння журналісту тілесних ушкоджень.
В апеляції особа, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_4, не погоджуючись із постановою суду, вважає її винесеною з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду – немотивованими й такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На обґрунтування наведеного зазначає, що суд у ході розгляду справи за скаргою безпідставно відмовив його представнику в ознайомленні з матеріалами справи, а самому апелянту – в ознайомленні з протоколом судового засідання. Вважає, що суд неповно та упереджено дослідив матеріали, на підставі яких порушено кримінальну справу, та вдався до вирішення питань, які вирішуються при розгляді справи по суті. Вказує, що суд не дослідив відеозапис події, на якому, зафіксовано вчинення скаржниками злочинів, сам факт вчинення яких, на думку апелянта, судом не заперечується. Вважає, що суд не навів в мотивувальній частині постанови досліджуваних матеріалів, які визнав недостатніми, не здійснив їх аналізу, замість чого, всупереч вимогам кримінально-процесуального закону, дійшовши висновку про непричетність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до інкримінованих злочинів та вирішивши питання про характер і розмір заподіяної шкоди, вдався до оцінки доказів та кваліфікації злочинів. Натомість, оскаржувану постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважає винесеною за наявності приводу й достатніх підстав та законною.
З наведених в апеляції підстав просить постанову суду скасувати, а скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову про порушення кримінальної справи залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, його представника, які підтримали апеляцію, думку прокурора, який підтримав апеляцію частково, просить постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, скаржників та їх захисників, які заперечили проти задоволення апеляції та вважають постанову суду законною і обґрунтовано, вивчивши матеріали справи за скаргою та матеріали, на підставі яких порушено кримінальну справу, обговоривши доводи апеляції та письмових заперечень на неї захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи за скаргою та матеріалів, на підставі яких порушено справу, розглядаючи скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на постанову про порушення кримінальної справи, суддя, відповідно до вимог ст. 236-8 КПК України, дослідив матеріали, на підставі яких прийнято рішення про порушення кримінальної справи, ретельно перевірив виконання органом досудового слідства вимог ст. ст. 94-98 КПК України, і дійшовши висновку про безпідставність порушення справи, обґрунтування прийнятого рішення виклав в мотивувальній частині постанови, з яким колегія суддів погоджується.
Згідно з оскаржуваною постановою про порушення кримінальної справи, органом досудового слідства встановлено, що 08 квітня 2010 року, знаходячись біля службового виходу ДП “Центр культурного та ділового співробітництва “Український дім”, за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 2, міліціонери 1-ої оперативної роти полку міліції особливого призначення “Беркут” при ГУ МВС України в м. Києві, будучи службовими особами, вчинили дії, які явно виходять за межі наданих їм законом прав та повноважень: всупереч вимогам ст. 13 Закону України “Про міліцію”, з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста – кореспондента телекомпанії “Новий Канал” ОСОБА_4. – без попереднього застосування до останнього будь-яких інших допустимих та можливих заходів впливу, насильно виштовхнули журналіста з приміщення ДП “Центр культурного і ділового співробітництва “Український дім”, спричинивши йому при цьому тілесні ушкодження у вигляді синців. Крім цього, зазначеними діями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 створили журналісту перепони щодо одержання інформації під час зйомки сюжету про фотовиставку “Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”.
Як вбачається з матеріалів, на підставі яких порушено кримінальну справу, приводом для порушення справи стала усна заява ОСОБА_4 про вчинення злочину від 16 квітня 2010 року до прокуратури Шевченківського району м. Києва.
Підставами стали дані, зібрані за результатами дослідчої перевірки даної заяви та розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України.
Диспозиція ч. 2 ст. 365 КК України передбачає перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про міліцію”, міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, а в разі невиконання зазначених вимог, застосовувати передбачені цим законом заходи примусу.
Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, складають дії у виді перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, а саме, примушування його до поширення або відмови від поширення інформації. При цьому під перешкоджанням слід розуміти будь-які способи впливу на журналіста, наприклад, шантаж, залякування тощо, тобто цілеспрямоване створення різних перешкод, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) або засобами масової інформації.
З огляду на зазначене, суд дійшов правильного висновку про відсутність в матеріалах, на підставі яких порушено кримінальну справу, даних про вчинення міліціонерами оперативної роти ПМОП “Беркут” ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час виконання ними своїх службових обов’язків на території ДП “Центр культурного і ділового співробітництва “Український дім” дій, які б явно виходили за межі наданих їм Законом України “Про міліцію” повноважень та спричинили істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам журналіста ОСОБА_4, а також які б полягали у цілеспрямованому перешкоджанні законній професійній діяльності журналіста в розумінні ст. 171 КК України. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, власних пояснень та показань журналіста ОСОБА_4, він після вчинення скаржниками інкримінованих дій продовжив свою журналістську діяльність щодо одержання, використання та поширення інформації у виді сюжету про проведення фотовиставки “Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”, в чому йому перешкод ніхто не чинив.
Твердження ОСОБА_4 в апеляції про те, що суд, вдався до оцінки доказів та кваліфікації злочину, дійшовши висновку про непричетність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до інкримінованих їм злочинів та вирішивши питання щодо наявності істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам журналіста, яка була б спричинена їх діями, – є безпідставними, оскільки, як видно з оскаржуваної постанови, суд здійснив дослідження наявних у матеріалах справи даних виключно на предмет їх достатності для висновку про наявність в діях скаржників кваліфікуючих ознак інкримінованих їм злочинів, тобто наявності підстав для порушення кримінальної справи, не здійснюючи при цьому жодного дослідження чи оцінки доказів.
Доводи апелянта про те, що судом було безпідставно відмовлено його представнику в ознайомленні з матеріалами справи, а йому – в ознайомленні з протоколом судового засідання, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи за скаргою, в яких заяви чи клопотання представника ОСОБА_4 про ознайомлення з матеріалами справи, а також ОСОБА_4 – про ознайомлення з протоколом судового засідання – відсутні. ОСОБА_4 лише 08 липня 2010 року особисто звертався до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, з якими ознайомився того ж дня, що підтверджено власною розпискою апелянта на заяві (а. с. 86).
Доводи ОСОБА_4 в апеляції про недослідження судом відеозапису події не ґрунтуються на вимогах закону та позбавлені підстав, оскільки такі дії мали б ознаки дослідження та оцінки доказів, що згідно з ч. 15 ст. 236-8 КПК України, при розгляді справ даної категорії є неприпустимим.
Твердження апелянта про те, що в постанові суду не наведено дані, які визнані недостатніми, є безпідставними, оскільки, як вбачається з протоколу судового засідання, суд дослідив усі матеріали дослідчої перевірки та кримінальної справи, порушеної за фактом, на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних, які могли б бути підставою для порушення кримінальної справи.
Доводи апелянта про те, що суд визнав факт вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки постанова від 17 квітня 2010 року про порушення кримінальної справи за фактом вказаного злочину не була предметом оскарження в даному провадженні.
Крім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на невідповідність змісту оскаржуваної постанови про порушення кримінальної справи даним матеріалів, на підставі яких її порушено. А саме, в мотивувальній частині постанови слідчого зазначено, з посиланням на висновок судово-медичної експертизи, про спричинення ОСОБА_4 внаслідок притискання дверима правих руки та ноги тілесних ушкоджень у виді, зокрема, рубців передньої та задньої поверхонь грудей зліва, тоді як в самому експертному висновку зазначено, що дані рубці є наслідком ушкоджень, які утворилися задовго до 08 квітня 2010 року, тому не оцінюються при визначенні наявності та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. (т. 2 матеріалів, а. с. 10).
Враховуючи викладене, постанова суду є законною і обґрунтованою, підстав для її зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2010 року, якою скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову слідчого прокуратури Шевченківського району м. Києва від 22 червня 2010 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 365 КК України задоволено, а вказану постанову скасовано, – залишити без зміни , а апеляцію особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_4 – без задоволення.
Судді:
__________________ _____________________ ___________________
Глиняний В.П. Мацелюх П.С. Лук’янець Л. Ф.