Справа №22ц-2674/2010 рік.
Головуючий у першій інстанції – Гордійко Ю.Г.
Доповідач – Заболотний В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
04 серпня 2010 року місто Чернігів
А п е л я ц і й н и й с у д Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Шарапової О.Л.
суддів - Заболотного В.М., Євстафіїва О,К.
при секретарі - Штупун О.М.
з участю – представників позивача Оніщенка В.В., Тищенко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства (далі – ПАТ) „Банк „Демарк” на заочне рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 07 травня 2010 року по справі за позовом ПАТ „Банк „Демарк” до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої злочином,
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2009 року ПАТ „Банк „Демарк” звернулось до суду з даним позовом, вказуючи на те, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_4, які виразились у неповерненні грошових коштів, отриманих по кредитному договору №13 від 16.01.2004 року та кредитному договору №30 від 14.04.2004 року, встановлених вироком Варвинського районного суду від 28.05.2009 року, банку було завдано значної матеріальної шкоди, яка відповідачкою не відшкодована. А тому позивач просив стягнути на свою користь з ОСОБА_4 1 160 565грн. 36коп. шкоди, завданої злочином, а також судові витрати.
Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог ПАТ „Банк „Демарк” відмовлено. Суд виходив з того, що на даний час є чинним два судові рішення, якими вже вирішено по суті заявлені по цьому позову вимоги ПАТ „Банк „Демарк” про стягнення заборгованості по кредитним договорам № 13 від 16.01.2004 р. та № 30 від 14.04.2004 р.
В апеляційній скарзі ПАТ „Банк „Демарк” просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт не погоджується з висновком суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору № 13 від 13.11.2009 р. з тих підстав, що є рішення суду від 23.11.2006 року про відмову в задоволенні таких вимог. Апелянт наполягає на тому, що вина відповідачки у вчиненні злочину, яким ПАТ „Банк „Демарк” завдані збитки, встановлена вироком Варвинського районного суду від 28.05.2009 р., який залишився поза увагою суду та не був досліджений як доказ. На думку апелянта, підстав для договірної відповідальності ОСОБА_4 в даному випадку немає, оскільки має місце інший вид відповідальності – деліктна. Позивач також не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору № 30 від 14.04.2004 р., по якому вона виступала поручителем за зобов’язаннями ПСП „Відродження”, за наявності рішення господарського суду про стягнення всієї суми заборгованості з боржника, наполягаючи на тому, що реально сума заборгованості за кредитним договором не стягнута.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.02.2006 р. на користь позивача вся сума заборгованості за кредитним договором №30 від 14.04.2004 р. вже стягнута з ПСП „Відродження”, а рішенням Срібнянського районного суду від 23.11.2006 р. ПАТ „Банк „Демарк” було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 суми заборгованості по кредитному договору № 13 від 16.01.2004 р.; що зазначені судові рішення набрали законної сили і згідно ст. 61 ЦПК України є обов’язковими для суду, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.
Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є реальні збитки та упущена вигода.
По справі встановлено, що вироком Варвинського районного суду Чернігівської області від 28.05.2009 року (а.с.13-20) ОСОБА_4 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 222, ч. 5 ст. 191 КК України, та засуджена за те, що вона, будучи зареєстрованою як приватний підприємець, діючи узгоджено з директором ПСП „Відродження” Легким М.О., з метою отримання кредиту, ввівши в оману працівників Прилуцького відділення ВАТ „Банк „Демарк” стосовно наявного в неї на праві власності майна, його обсягів та вартості, створюючи уяву у працівників банку стосовно забезпеченості кредиту, 16.01.2004 року уклала з позивачем кредитний договір №13, згідно з яким ОСОБА_4 надано в кредит в сумі 100 000 грн. на споживчі потреби, які вона зобов’язувалась повернути не пізніше 01.11.2005 року (а.с.36-42). Отримані в банківській установі протягом січня – червня 2004 року грошові кошти в загальній сумі 100 000грн. у передбачений договором строк не повернуті.
Після цього, на початку квітня 2004 року, ОСОБА_4, з метою незаконного отримання кредиту в Прилуцькому відділенні ВАТ „Банк „Демарк”, вступила у попередню змову з директором ПСП „Відродження” Легким М.О. та головним бухгалтером вказаного підприємства Соломко Р.І., ввівши в оману працівників банку стосовно наявного в неї на праві власності майна, його обсягів та вартості, створюючи у працівників банку уяву щодо забезпеченості кредиту, уклала з ВАТ „Банк „Демарк” договори застави на підставі неправдивої інформації. На підставі зазначених неправдивих документів, між ПСП „Відродження” та ВАТ „Банк „Демарк” було укладено кредитний договір №30 від 14.04.2004 року на відкриття кредитної лінії в сумі 300 000грн (а.с.21-27). Отримані в період з 14.04.2004 року по 03.06.2004 року кредитні кошти у вищевказаному розмірі у передбачений договором строк не повернуті.
Згідно ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов’язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цієї особою.
Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_4 своїми незаконними діями завдала шкоду позивачу, дійшов до невірного висновку про відсутність підстав для відшкодування такої шкоди, помилково пославшись на наявність судового рішення у цивільній справі про відмову у стягненні з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору №13 від 16.01.2004 року, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом, визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка їх регулює, вказавши, що правовідносини є деліктними, а не зобов’язальними.
Таким чином, завдана ПАТ „Банк „Демарк” шкода повинна бути відшкодована ОСОБА_4, як особою, яка її завдала.
З наданого позивачем на вимогу апеляційного суду розрахунку заборгованості по кредитному договору №13 від 16.01.2004 року вбачається, що загальна сума отриманого кредиту становить 100 000грн., даний договір укладався на строк до 01.11.2005 року; нараховані по даному договору проценти за період з 16.01.2004 року по 31.10.2005 року в сумі 43 281грн. 25коп. сплачено повністю, отже збитки ОСОБА_4 завдані ПАТ „Банк „Демарк” становлять 100 000 грн.
Таким чином, позовні вимоги ПАТ „Банк „Демарк” про стягнення з ОСОБА_4 шкоди, завданої злочином, підлягають частковому задоволенню - у розмірі 100 000 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ „Банк „Демарк” про стягнення з ОСОБА_4 завданої шкоди по кредитному договору №30 від 14.04.2004 р., суд першої інстанції виходив з того, що на даний час є чинним рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.02.2006 р., яким з ПСП „Відродження” на користь ПАТ „Банк „Демарк” стягнуто 298 825грн. 50коп. заборгованості за цим кредитним договором, а тому, звертаючись до суду з даним цивільним позовом, позивач бажає, щоб суму кредиту були стягнуто двічі.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в цій частині. Проте, не можна погодитись із мотивами, за яких суд дійшов такого висновку.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість ПСП „Відродження” перед ПАТ „Банк „Демарк” по кредитному договору №30 від 14.04.2004 р. станом на 01.11.2005 р. становить 298 825грн. 50коп., що підтверджуються відповідним розрахунком позивача, наданим на вимогу апеляційного суду. В той же час, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.02.2006 року зазначена сума заборгованості по кредиту в розмірі 298 825грн. 50коп. стягнута з ПСП „Відродження” (а.с.121-122).
Сторонами не заперечується, що зазначене рішення Господарського суду на даний час знаходиться на виконанні в органах Державної виконавчої служби України; боржник ПСП „Відродження” не ліквідовано і не виключено із Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій, а тому заявлені позивачем вимоги про стягнення з ОСОБА_4 завданої шкоди по кредитному договору №30 від 14.04.2004 р., як майнового поручителя по даному договору, є передчасним.
Також, не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта про необхідність стягнення з ОСОБА_4 відсотків за користування кредитними коштами за період після 31.10.2005 року, оскільки нараховані позивачем суми за своєю правовою природою є фінансовими санкціями за невиконання договірних зобов’язань. А відповідно до ст.22 ЦК України упущена вигода – це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Тобто, на користь позивача необхідно стягнути лише ті грошові кошти, які він отримав би при належному виконанні зобов’язань ОСОБА_4 по кредитним договорам.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Таке рішення підлягає частковому скасуванню із задоволенням позову в цій частині, та зміні мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ПАТ „Банк „Демарк” 240 грн. у повернення судових витрат, та 1000 грн. судового збору на користь держави.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 22, 1166 ЦК України, ст.ст. 61, 88, 303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк” – задовольнити частково .
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 07 травня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ „Банк „Демарк” про стягнення з ОСОБА_4 шкоди, завданої злочином в сумі 100 000 грн. – скасувати , задовольнивши позовні вимоги в цій частині.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ „Банк „Демарк” у відшкодування шкоди, завданої злочином 100 000 грн. та 240 грн. в повернення судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 1000грн. судового збору.
В іншій частині це ж рішення суду змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: