АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5614/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Меркулова Л.О.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 серпня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: інспекція державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Запорізької міської Ради, Запорізька міська Рада, ОП «ЗМБТІ» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала.
Зазначала, що за договором дарування у березні 1999 року набула права власності на жилий будинок АДРЕСА_1
Суміжним землекористувачем являється власник будинку №139 ОСОБА_3, який на межі своєї земельної ділянки самовільно, з порушенням санітарних і будівельних норм збудував капітальний гараж, житлову прибудову „А-1”, вигрібну яму і сарай із шлакоблоку „к”.
Посилаючись на те, що вказані будівлі чинять їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою та будинком, просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, зобов’язавши ОСОБА_3 знести самовільний гараж, житлову прибудову „А-1”, вигрібну яму, самовільний сарай „к”.
Заперечуючи проти позову, у вересні 2007 року ОСОБА_3 пред’явив зустрічний позов до ОСОБА_4 і просив суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по вулиці Чудовій, 139, зобов’язати позивача перенести водозабірну колонку, яка розташована на межі з його ділянкою, відновити межі земельної ділянки відповідно до плану забудови і забезпечити виконання протипожежних норм.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Зобов’язано ОСОБА_3 знести самовільно побудований гараж, житлову прибудову літ. «А-1», вигрібну яму, та сарай зі шлакоблоку, які розташовані по АДРЕСА_2.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 посилається на порушення судом норм матеріального права, неповне з’ясування фактичних обставин справи.
Зокрема, апелянт зазначає, що судом не вирішено питання про визначення меж земельних ділянок. При вирішенні справи суд не врахував, що спірна житлова прибудова «А-1» прийнята в експлуатацію в установленому законом порядку ще у 1973 році і належить йому на праві власності, а тому рішення суду про її знесення порушує його право власності. Будівництво гаражу розпочато ним у 2003 році за письмовою згодою з батьком позивача; вимоги про його знесення заявлені з пропуском трирічного строку позовної давності. Справу розглянуто у відсутність представника міськвиконкому, що, за думкою апелянта, являється безумовною підставою для скасування судового рішення. Крім того висновок суду про відмову у задоволенні зустрічного позову являється невмотивованим і необґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Ухвалюючи рішення про знесення вигрібної ями, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач самочинно влаштував її на межі своєї ділянки на відстані 3, 76 м від жилого будинку позивача, тоді як відповідно до санітарних норм вказані споруди повинні розташовуватися в середині двору на відстані не ближче 15 м від вікон жилого будинку, в тому числі, і сусідніх садиб.
Таке розташування зливної ями безумовно порушує права ОСОБА_4 як суміжного землекористувача і не потребує будь-яких інших додаткових доказів, крім висновку експерта, яким встановлений цей факт.
В зазначеній частині судове рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
Покладаючи на ОСОБА_3 обов’язок знести житлову прибудову літ. «А-1», гараж та сарай зі шлакоблоку, суд першої інстанції виходив з того, що вказані споруди являються самочинними, зведенні з порушенням санітарних і будівельних норм, а тому відповідно до ст.391 ЦК України ОСОБА_4 як суміжний землекористувач і власник жилого будинку вправі вимагати усунення порушення свого права власності у обраний нею спосіб.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитись.
Зокрема, суд першої інстанції не взяв до уваги, що житлова прибудова „А-1” споруджена у 1973 році, в установленому законом порядку прийнята в експлуатацію і не являється самочинною спорудою, належить відповідачеві на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 23.06.2000 року, за яким останній купив її у попереднього власника жилого будинку (том1: а.с.25,100).
Фактично суд припинив право власності відповідача на частину жилого будинку з підстав, не передбачених ст.346 ЦК України, з порушенням вимог ст.319 ЦК України, якою заборонено використовувати право власності на шкоду правам інших осіб.
Не відповідає вимогам закону і не ґрунтується на зібраних у справі доказах і висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог про знесення самочинного гаражу і сараю.
Згідно зі ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.
Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Правові наслідки самочинного будівництва передбачені ст.376 ЦК України, яка передбачає можливість знесення самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, і то лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення.
За позовом громадянина таке рішення може бути ухвалено на підставі ст.391 ЦК в разі доведеності ним відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення перешкод в інший спосіб.
Встановлено, що сторони являються суміжними землекористувачами і між ними виник спір через самочинне будівництво відповідачем біля межі земельних ділянок капітального гаражу і сараю.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про знесення самочинних будівель, споруджених відповідачем на своїй земельній ділянці, позивач зазначала, що своєї згоди як суміжний землекористувач на таке будівництво не давала, будівництво проведено самочинно, з порушенням будівельних норм, оскільки відстань від спірних будівель до межі з її садибою складає менше одного метру.
На підтвердження своїх доводів позивач послалась на висновок судової будівельно-технічної експертизи №797 від 08.04.2008 року, якою встановлено, що спірні будівлі споруджені з порушенням будівельних норм (том1:а.с.140-157).
Проте, позивачем не зазначено і не надано жодного доказу відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК, яким чином спірні будівлі, споруджені на земельній ділянці відповідача з порушенням будівельних норм, порушують її права як суміжного землекористувача і власника сусідньої садиби, в чому саме полягають такі перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном і що такі перешкоди неможливо усунути в інший спосіб.
Не надані такі докази позивачем і в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині покладання на відповідача обов’язку знести житлову прибудову „А-1”, сарай „к” і самочинно збудований гараж не ґрунтується на зібраних у справі доказах, постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову у позові.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не вирішив питання щодо зустрічного позову безпідставні.
Із протоколу погоджувальної комісії по вирішенню суперечливих питань суміжного землекористування у Заводському районі міста Запоріжжя від 10.10.2007 року вбачається, що в фактичному землекористуванні відповідача ОСОБА_3 знаходиться 559 кв. м, тоді як за його жилим будинком закріплена ділянка, площею 552, 39 кв.м (том2: а.с.23).
Будь-яких доказів в обґрунтування своїх доводів про порушення ОСОБА_4 протипожежних норм, самочинне будівництво водозабірної колонки на ділянці відповідача, захоплення частини його земельної ділянки останній суду не надав.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про безпідставність зустрічного позову.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2010 року у цій справі в частині покладання на ОСОБА_3 обов’язку знести самовільно побудований гараж, житлову прибудову літ. «А-1», сарай зі шлакоблоку „к”, які розташовані по АДРЕСА_2, скасувати .
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення житлової прибудови літ. «А-1», самовільно побудованого гаражу, сараю зі шлакоблоку „к”, які розташовані по АДРЕСА_2, залишити без задоволення.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :