ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
____________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.10 Справа № 7/300пн.
За позовом Дочірнього підприємства “Центральний ринок м. Сєвєродонецька” Луганської обласної спілки споживчих товариств, м. Сєвєродонецьк Луганської області
до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення 7565 грн. 80 коп.
Суддя Т. Л. Калашник
в присутності представників:
від позивача –Масалов Є.В., довіреність від 13.09.09;
від відповідача –ОСОБА_3, довіреність № 3711 від 04.12.09.
Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача збитків (не одержаний дохід) у розмірі 10732 грн. 80 коп., як оплачену відповідачем послугу з надання конкретного торгівельного місця К-185 (4 кв.м), К-410 (4,8 кв.м), К-426 (6,4 кв.м) за період з 01.01.09 по 01.02.10 та захистити права позивача у наступний спосіб: припинити правовідношення між відповідачем та позивачем щодо здійснення відповідачем господарської (підприємницької) діяльності на торгівельних місцях К-185, К-410, К-426, що розташовані на території ДП "Центральний ринок м. Сєвєродонецька" за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-кт. Хіміків, 27 (з урахуванням заяви, зданої до суду 22.02.10 (т.1 а.с.138-143), якою було частково змінено предмет позову).
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.71-75), доповненні та уточненні до відзиву (т.1 а.с.104-107), поясненнях (т.1 а.с.27-28) та відзиві на уточнену позовну заяву (т.2 а.с.63-67), посилаючись зокрема на те, що письмової угоди щодо надання відповідачу конкретного торгівельного місця між сторонами у справі не укладалось. Квитанції та банківські виписки є підтвердженням лише факту перерахування відповідачем коштів, а не доказами розміщення на території ринку торгівельних місць чи надання послуг ринком. У відповідача відсутня проектна документація щодо функціонального планування території ринку щодо розміщення торгівельних місць, їх кількості і розміру відповідно до затвердженого плану, із позначенням усіх торгівельних місць номерами, узгоджена у встановленому порядку. Матеріалами справи доведено, що позивач здійснив забудову земельної ділянки торгівельними рядами з порушенням діючого законодавства. Матеріали про адміністративне правопорушення щодо відповідача не є доказами наявності у позивача обладнаних торгівельних місць К-185, К-410, К-426.
У судовому засіданні 22.03.10 відповідач заявив клопотання про витребування у позивача калькуляції цін на послуги позивача.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд, -
в с т а н о в и в:
Між Северодонецькою міською радою та позивачем у справі –ДП “Центральний ринок м. Сєвєродонецька” Луганської обласної спілки споживчих товариств укладений Договір оренди землі № 305 від 29.10.04, державна реєстрація 02.11.04 за № 305 (т.2 а.с.43-62), за умовами п.2. якого в оренду передається земельна ділянка площею 1,5560га.
Відповідно до п.14 зазначеного Договору, земельні ділянки передаються в оренду під будівлю та споруди Центрального ринку.
Северодонецькою міською радою було передано названу земельну ділянку позивачу за Актом передачі-прийняття земельної ділянки в натурі від 02.11.04 (т.2 а.с.45).
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається зокрема на те, що право займання конкретного торгівельного міста виникає після сплати ринкового збору та послуги ринку за надання конкретного торгівельного місця. Сплата додаткової послуги ринку, як бронювання –є додатковою оплачуваною послугою, але не є правовою підставою для здійснення торгівлі на займання конкретного торгівельного місця. Відповідач є суб’єктом господарської діяльності та здійснює свою підприємницьку діяльність на території позивача. Цей факт підтверджується квитанціями відповідача та банківськими виписками позивача про сплату відповідачем послуг ринку за конкретні торгівельні місця К-185 (4 кв.м), К-410 (4,8 кв.м), К-426 (6,4 кв.м), листами позивача, листом Сєвєродонецького МВ ГУМВС України в Луганській області, а також матеріалами про адміністративне правопорушення у відношенні відповідача. На підставі викладеного позивач вважає, що відповідач здійснює на території позивача господарську комерційну діяльність і сплачує позивачу послугу ринку за надання конкретного торгівельного місця, але не в повному обсязі, чим спричиняє збитки позивачу. У зв’язку з чим позивач вважає, що між сторонами у справі виникли певні правовідносини, які він просить припинити.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.71-75), доповненні та уточненні до відзиву (т.1 а.с.104-107), поясненнях (т.1 а.с.27-28) та відзиві на уточнену позовну заяву (т.2 а.с.63-67).
Клопотання відповідача судом відхилено, оскільки на а.с.35 т.1 вже міститься документ під назвою "Тарифи ДП "Центральний ринок м. Сєвєродонецька" Луганської облспоживспілки, діючи з 01.12.08".
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом зокрема установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (ч.2 ст. 20 ГК України).
Відповідно до пунктів 6 та 7 ч.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зміна та припинення правовідношення.
Господарськими правовідносинами є відносини між господарюючими суб’єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Сферу господарських відносин визначає ст. 3 ГК України.
Зміна та припинення правовідношення, пов'язані з необхідністю змінити чи припинити існуюче правовідношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однією із сторін (ст. 651, 652 ЦК - для договірних зобов'язань). Зокрема, ця вимога може проявлятися у позові про розірвання договору у зв'язку з невиконанням або неналежним його виконанням другою стороною.
З наданих позивачем матеріалів неможливо з достовірністю визначити, які саме правовідносини виникли між сторонами у справі та чи наявні взагалі ці правовідносини. Оскільки, як свідчать пояснення позивача (т.1 а.с.140), правовідносини між сторонами у справі мають наступний вигляд: позивач реалізує свої функціональні обов’язки, передбачені Статутом та Правилами торгівлі на ринках щодо організації торгівлі на ринку, а також надання послуг і створення для продавців умов для торгівлі, а відповідач зобов’язаний сплачувати вартість ринкового збору та послуг, які надаються позивачем і здійснювати торгівлю. Натомість з листів позивача № 64 від 03.03.09 та № 116 від 08.04.09 (т.1 а.с.30, 31) вбачається що певні особи, у тому числі відповідач у цій справі, займають торгівельні місця без достатніх на то законних підстав.
Слід окремо зазначити, що відповідач у судовому засіданні заперечив факт користування конкретним торгівельним місцем. Також у судовому засіданні кожна з сторін заперечила факт належності їй на праві власності спірних контейнерів К-185 (4 кв.м), К-410 (4,8 кв.м), К-426 (6,4 кв.м).
Таким чином, позивачем не доведено суду наявність між сторонами у справі будь-яких правовідносин.
Заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна опиратися на підставу позову. В підставу позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі. З ними закон не пов’язує виникнення, зміни чи припинення прав або обов’язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять в підставу позову.
Крім наведеного слід зазначити, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, як такий, що не відповідає спору, що виник між сторонами у справі, тобто спір не відповідає змісту обраного способу захисту який кореспондується з нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Це питання повинно вирішуватись в процесі розгляду спору про право, зокрема про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
Щодо стягнення збитків , то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 224 ГК України, на яку посилається позивач, Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником ( ст. 224 ГК України).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (ч.1 ст. 225 ГК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч.2 ст. 623 ЦК України).
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч.4 ст. 623 ЦК України).
Таким чином, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (втраченої вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.
При обчисленні розміру неодержаних доходів (втраченої вигоди) мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи не можуть братися судом до уваги. Розмір неодержаних доходів (втраченої вигоди) повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування неодержаних доходів (втраченої вигоди) є підставою для суду для відмови в задоволенні таких вимог.
Відповідно до ч.2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1 ст. 33 ГПК України).
З наданих позивачем доказів неможливо з достовірністю визначити, що він у період з 01.01.09 по 01.02.10 отримав би доход у розмірі 16552,80 грн. Тарифи на послуги ринку, затверджені позивачем, які інші докази надані позивачем, не є доказом заподіяння збитків та доказом, який підтверджує реальну можливість отримання ним грошових сум.
З огляду на вищенаведене, позивачем не доведено суду наявність усіх складових цивільного правопорушення за цим позовом, а також розмір заявлених до стягнення збитків.
За вказаних обставин у задоволенні позову слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Дата підписання: 24.03.10.
Суддя Т.Л. Калашник