№2-3185/10

ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 липня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, у складі:

головуючого, судді  – Уржумової Н.В.

при секретарі – Щировій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у  м. Сімферополі цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим про визнання неправомірною відмови відповідача у призначенні пенсії за вислугою років та визнання права на пенсію за вислугою років, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства звернулася до суду  з вимогами до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим (далі Управління) про визнання неправомірною відмови відповідача у призначенні їй пенсії за вислугою років та визнання права на пенсію за вислугою років. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 має стаж роботи в органах прокуратури з 26.08.1981 року, у тому числі стаж роботи на прокурорських посадах з 17.06.1991 року. Наказом прокурора Дніпропетровської області за №327 від 25.08.1981 року її було призначено на посаду старшої друкарки прокуратури області. Наказом прокурора Дніпропетровської області за №141 від 18.05.1984 року ОСОБА_1 було призначено старшим інспектором особо-загальної частини прокуратури області. Наказом прокурора області за №146 від 21.04.1986 року їй було надано частково оплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку – рік, з 06.05.1986 по 11.03.1987 рр. Наказом прокурора області за № 629 від 19.12.1986 року позивачці ОСОБА_1 була надана відпустка без збереження заробітної плати терміном на 6 місяців з 12.03.1987 по 11.09.1987 рр. по догляду за дитиною до досягнення нею півторарічного віку. Рішенням Управління ОСОБА_1, на її думку, було неправомірно відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років з посиланням на те, що вона не має необхідного стажу роботи за вислугою. З вищенаведених підстав, посилаючись на ст.ст. 23, 105 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» позивачка просила суд визнати неправомірною відмову Управління у призначенні пенсії за вислугою років, визнати за нею право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.3-4).

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги з підстав,  викладених у позовній заяві та просила суд їх задовольнити у повному обсязі з вищевикладених підстав, пояснивши додатково, що просить суд визнати за нею право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 25.03.2010 року – часу коли вона звернулася до Управління  з заявою про призначення їй пенсії за вислугою років з наведених підстав,  а їй було необґрунтовано відмовлено у цьому рішенням відповідача, викладеним у протоколі, копія якого наявна у матеріалах цивільної справи на а.с. 3.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про слухання справи сповіщений належним чином, відповідно до вимог частини 9 статті 74 ЦПК України, надав суду телефонограму про відкладення розгляду справи  у зв’язку із неможливістю явки свого представника у судове засідання.

З урахуванням думки позивачки ОСОБА_1, яка не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі,  суд ухвалив про неповажність неявки до суду представника відповідача та проведення заочного розгляду цивільної справи, що відповідає положенням ст. ст. 169, 224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши доводи позивачки, проаналізувавши  усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно з наказом прокурора Дніпропетровської області за №327 від 25.08.1981 року ОСОБА_1 була призначена на посаду старшої друкарки прокуратури області.

Наказом прокурора Дніпропетровської області за №141 від 18.05.1984 року ОСОБА_1 була призначена старшим інспектором особо-загальної частини прокуратури області.

З 17.05.1991 року ОСОБА_1 згідно наказу прокурора області №274 від 11.06.1991 року була призначена стажером прокуратури Дніпропетровського району.

З 21.05.1992 року позивачка наказом прокурора області від 21.05.1992 року №226 була призначена на посаду старшого помічника прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровську на час декретної відпустки штатного працівника.

Наказом прокурора області від 29.03.1993 року №138 ОСОБА_1 з 29.03.1993 року була призначена на посаду помічника прокурора Дніпропетровського району.

З 19.04.2000 року позивачка по справі наказом №338 від 19.04.2000 року була призначена на посад старшого помічника прокурора Дніпропетровського району.

Наказом №812 від 05.09.2001 року ОСОБА_1 з 18.09.2001 року звільнена з займаної посади та з органів прокуратури області за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).

З 26.09.2001 року позивачка згідно з наказом №1124 від 26.09.2001 року була прийнята на роботу до органів прокуратури АР Крим та призначена на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Згідно наказу №210 від 28.02.2002 року ОСОБА_1 з 28.02.2002 року призначена старшим помічником прокурора республіки з питань правового забезпечення.

Наказом №499 від 20.05.2002 року позивачка по справі з 17.05.2002 року була призначена начальником відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.

З 25.09.2002 року ОСОБА_1 наказом №1205 від 02.10.2002 року була призначена тимчасово старшим прокурором організаційно-контрольного відділу.

Наказом №1274 від 14.10.2002 року ОСОБА_1 з 14.10.2002 року була призначена старшим помічником прокурора республіки з питань статистики, де і працює на теперішній час.

Зазначене підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1, копія якої була додана судом до матеріалів справи (а.с. 6-10).

25.03.2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Управління з заявою про призначення їй пенсії за вислугою років за Законом України «Про прокуратуру», але ж отримала відмову, «так як немає необхідного стажу роботи за вислугою» (а.с. 5).

Аналізуючи обґрунтованість відмови Управління ОСОБА_1 у призначення пенсії за вислугою років за наведеними нею підставами, суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Зі статті 56 Закону України «Про прокуратуру» убачається, що під поняттям "прокурор" у статті 50-1 слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Відповідно до  частини 5 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

З наявної у матеріалах справи копії наказу прокурора Дніпропетровської області за №146 від 21.04.1986 року убачається, що старшому інспектору особо-загальної частини прокуратури області ОСОБА_1 була надана з 06.05.1986 року по 11.03.1987 року частково оплачувана відпустка в розмірі 35 руб. в місяць по уходу за дитиною до досягнення нею віку 1 рік. Підставою для видання зазначеного наказу стала копія свідоцтва про народження (а.с.12).

За наказом прокурора Дніпропетровської області за № 629 від 19.12.1986 року,  старшому інспектору загальної частини прокуратури області ОСОБА_1 була надана відпустка без надання заробітної плати строком на 6 місяців по уходу за дитиною з 12 березня до 11 вересня 1987 року до досягнення ним півторарічного віку (а.с.13).

Зазначене підтверджує також й довідка за №11-147вих.-10, видана 24.02.2010 року Прокуратурою Дніпропетровської області (а.с.11).

Законодавство колишнього СРСР  і чинне законодавство України передбачає зарахування періоду знаходження у відпустці по догляду за дитиною до різних видів трудового стажу, у  тому числі і до стажу роботи за спеціальністю.

Так, відповідно до ст. 181 КЗпП України, відпустка для догляду за дитиною ( частково  оплачувана відпустка) до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується до загального, до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Оскільки за матеріалами цивільної справи та за документами, що були надані позивачкою до своєї заяви про призначення пенсії за вислугою років убачається, що у період  з 06.05.1986 року по 11.09. 1987 року відпустка по догляду за дитиною була надана позивачці наказами прокурора Дніпропетровської області, під час перебування ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора особо-загальної частини прокуратури області, частиною 5 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що  до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується й час перебування у відпустці по догляду за дитиною, при цьому,  зазначена норма не містить в собі обов’язковості перебування особи перед наданням відпустки по догляду за дитиною на певній посаді, суд дійшов до висновку про необґрунтованість відмови Управління у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років з урахуванням часу її знаходження у відпустці  по догляду за дитиною.  

Станом на 25.03.2010 року – час звернення позивачки до Управління з заявою про призначення пенсії за вислугою років,  ОСОБА_1 мала 20-річний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років – із врахуванням роботи на прокурорських посадах, а також часу знаходження у відпустках по догляду за дитиною з 06.05.1986 року по 11.09. 1987 року, рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії з вищенаведених підстав є неправомірним і за ОСОБА_1 необхідно визнати право на пенсію за вислугою років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» - з 25.03.2010 року – часу свого первісного звернення до Управління.

Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 221-226,  294 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років.

Визнати право ОСОБА_1 на призначення з 25.03.2010 року пенсії за вислугою років,  відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням часу  її знаходження у відпустці по догляду за дитиною.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.    

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку  до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК  шляхом подання апеляційної скарги .

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя