У Х В А Л А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

29 липня 2010 року                                   м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої         -     судді Кожух О.А.

суддів             -     Павліченка С.В., Кондора Р.Ю.

при секретарі     –     Плавайко Т.О.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, -

в с т а н о в и л а :

Позивач 11 грудня 2008 року звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов’язати відповідача нарахувати їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки у сумі 2733,30 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що виплати у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком - не здійснювалися. При цьому заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав стало відомо із преси.   

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2009 року, з урахуванням строку звернення до адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача; зобов’язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу з 11 грудня по 31 грудня 2007 року включно з підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.  

Позивач таке рішення не оскаржувала.

Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області подало апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції та, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовити.

Апеляційний суд розглянув справу без участі осіб, які беруть учать у справі, які про час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що стверджується повідомленнями про вручення судових повісток (а.с. 44,45).

Заслухавши суддю-доповідача, позицію позивачів, що з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з огляду на наступне.

_____________________________________________________________________________________________________

Справа № 22-2697/10                             Номер рядка статистичного звіту  57

Головуючий у першій інстанції: Большакова О.О.          

Суддя - доповідач – Кожух О.А.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195), тривало з 09.07.2007 по 31.12.2007,  оскільки окремі положення статей Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію вказаної норми, визнано неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007. Проте, позаяк відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду, такий строк судом було застосовано та зобов’язано відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсій з 16 грудня по 31 грудня 2007 року.

У задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати щомісячну соціальну допомогу за період 2006 року відмовлено, оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», якими обмежувалася дія ст.6 Закону № 2195 на предмет конституційності не розглядалися, у встановленому порядку неконституційними визнані не були та своєї чинності не втратили.

Такі висновки суду, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що всі позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею 6 Закону № 2195 передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону № 2195 було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст.111 Зазначеного Закону, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону № 2195 виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 були визнані неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Отже з 09.07.2007 року дію ст.6 Закону № 2195 було відновлено в повному обсязі і позивачі з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мали право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як діти війни відповідно до ст.6 зазначеного Закону.

Вказане Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом № 2195 підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону № 2195 є  чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, посилання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає.

Доводи відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону № 2195.  

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону № 2195 розмірі колегія суддів не вбачає.  

На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати позивачу щомісячну державну соціальну грошову допомогу за 2006 рік не підлягають до задоволення, оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», якими обмежувалася дія ст.6 Закону № 2195 (п.17 ст.77) на предмет конституційності не розглядалися, у встановленому порядку неконституційними визнані не були та своєї чинності не втратили. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 02.04.2006 року, п.17 ст.77 виключено. Однак ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону № 2195, запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України жодних відповідних нормативно-правових актів за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року не приймав, не був визначений порядок проведення таких виплат, а також те, що зазначена норма не була визнана у встановленому порядку неконституційною, отже, підлягала виконанню, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині виплати позивачу підвищення до пенсії за 2006 рік.    

Також суд дійшов правильного висновку про необхідність зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити належні позивачу суми, а не ухвалив рішення про стягнення конкретної суми, оскільки предметом спору є право на отримання підвищення до пенсії, а не розмір нарахування, і суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законом покладено такі повноваження .  

Дана справа, відповідно до діючого на час розгляду справи процесуального закону,  була розглянута за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до ст.  99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою у задоволенні адміністративного позову за ймови, що на цьому наполягає одна із сторін (ч. 1 ст 100 КАС України). Відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до суду, суд не визнав причини пропущення такого строку позивачем поважними, зобов’язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії за період з 11 грудня 2007 року – рік з часу звернення до суду, по 31 грудня 2007 року, і таке рішення суду позивачем оскаржено не було.  

Зважаючи на викладене, постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі – відхилити.    

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуюча

судді