У Х В А Л А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

29 липня 2010 року                                               м. Ужгород

Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої         -     судді Кожух О.А.

суддів             -     Кондора Р.Ю., Павліченка С.В.

при секретарі         –     Плавайко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 11 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про зобов’язання по нарахуванню недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, -

в с т а н о в и л а :

Позивач у березні 2009 року звернулась до суду з позовом, в якому просила  зобов’язати відповідача нарахувати їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу та забезпечити її виплату за період 2006-2008 років у сумі 3891,90 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що виплати у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком - не здійснювалися. При цьому заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав стало відомо із преси.   

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 11 травня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу з 09.07.2007 по 31.12.2007 підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.  

Позивачем таке рішення суду не оскаржувалось.

Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області подало апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції та, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовити.

Апеляційний суд розглянув справу без участі осіб, які беруть учать у справі, які про час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що стверджується повідомленнями про вручення судових повісток (а.с. 29,30).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195), тривало з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008, оскільки окремі положення статей Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які зменшували розмір оспорюваної допомоги, визнано неконституційними (рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року).

_____________________________________________________________________________________________________

Справа № 22-2313/10                             Номер рядка статистичного звіту  57

Головуючий у першій інстанції: Леміш О.М.        

Суддя - доповідач – Кожух О.А.

У задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати щомісячну соціальну допомогу за період 2006 року відмовлено, оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», якими обмежувалася дія ст.6 Закону № 2195 на предмет конституційності не розглядалися, у встановленому порядку неконституційними визнані не були та своєї чинності не втратили.

Такі висновки суду, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею 6 Закону № 2195 передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону № 2195 було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 зазначеного Закону про бюджет, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону № 2195 виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 були визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6  Закону № 2195. Отже з 09.07.2007 року дію ст.6 Закону № 2195 було відновлено в повному обсязі і позивач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мав право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як дитина війни відповідно до ст.6 № 2195.

Що стосується дії ст.6 Закону № 2195 у 2008 році, то положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, вони  визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008. А відтак, позивач саме з 22.05.2008 року мав право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону № 2195.

Вказані Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» було встановлено підвищення до пенсії дітям війни в таких розмірах: з 22 травня – 48,1 грн., з 1 липня – 48,2 грн., з 1 жовтня – 49,8 грн. Однак вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст.3 Закону № 2195 державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.  

Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом № 2195 підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону № 2195, є  чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, посилання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає.

Доводи відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону № 2195.  

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону № 2195 розмірі колегія суддів не вбачає.  

На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну грошову допомогу за 2006 рік не підлягають до задоволення, оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», якими обмежувалася дія ст.6 Закону № 2195 (п.17 ст.77) на предмет конституційності не розглядалися, у встановленому порядку неконституційними визнані не були та своєї чинності не втратили. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 02.04.2006 року, п.17 ст.77 виключено. Однак ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону № 2195 запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України жодних відповідних нормативно-правових актів за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року не приймав, не був визначений порядок проведення таких виплат, а також те, що зазначена норма не була визнана у встановленому порядку неконституційною, отже, підлягала виконанню, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині виплати позивачам підвищення до пенсії за 2006 рік.    

    Так само не було підстав для нарахування відповідних підвищень до пенсії до 9 липня 2007 року та до 22 травня 2008 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Також суд дійшов правильного висновку про необхідність зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити належні позивачу суми, а не ухвалив рішення про стягнення конкретної суми, оскільки предметом спору є право на отримання підвищення до пенсії, а не роз ір нарахування, і суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законом покладено такі повноваження .  

Дана справа, відповідно до діючого на час розгляду справи процесуального закону,  була розглянута за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до ст.  99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін (ч. 1 ст. 100 КАС України). Відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до суду, проте суд задовольнив позов без застосування такого строку.

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18 лютого 2010 року N 1691-VI  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» ….. апеляційні скарги, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства. Відповідно до ст 2 ЦПК України, провадженння в цивільних справах здійснюєтьсяя відповідно до законів, чинних на час вчиненя окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи. Цивільним  процесуальним кодлексом України не визначено строк зверненя до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК УКраїни, встановлюється тривалістю у три роки.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі – відхилити.    

Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 11 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуюча

судді