У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2010 року м. Ужгород
Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.
суддів - Кондора Р.Ю., Павліченка С.В.
при секретарі – Плавайко Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгород Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгород в Закарпатської області про зобов’язання по нарахуванню недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, -
в с т а н о в и л а :
Позивач у січні 2009 року звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати відповідача нарахувати йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2008 роки в сумі 2243,40 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що виплати у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком - не здійснювалися у повному обсязі. При цьому заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав стало відомо із преси.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно. У решті позову - відмовлено
Позивачем таке рішення суду не оскаржувалось.
Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгород в Закарпатській області подало апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції та, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовити.
Особи, що беруть участь у справі, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, про свідчать повідомлення про вручення їм судових повісток (а.с. 31, 32), в судове засідання не з’явились, про причини неявки не повідомили.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195), тривало з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008, оскільки окремі положення статей Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які зменшували розмір оспорюваної допомоги, визнано неконституційними (рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року).
Такі висновки суду, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.
_____________________________________________________________________________________________________
Справа № 22-2435/10 Номер рядка статистичного звіту 57
Головуючий у першій інстанції: Бедьо В.В.
Суддя - доповідач – Кожух О.А.
Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни” (далі - Закон № 2195).
Статтею 6 Закону № 2195 передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону № 2195 було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 зазначеного Закону про бюджет, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціа-
льної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону № 2195 виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 були визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону № 2195. Отже з 09.07.2007 року дію ст.6 Закону № 2195 було відновлено в повному обсязі і позивач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мав право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як дитина війни відповідно до ст.6 Закону № 2195.
Що стосується дії ст.6 Закону № 2195 у 2008 році, то положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, вони визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008. А відтак, позивач саме з 22.05.2008 року мав право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону № 2195.
Вказані Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» було встановлено підвищення до пенсії дітям війни в таких розмірах: з 22 травня – 48,1 грн., з 1 липня – 48,2 грн., з 1 жовтня – 49,8 грн. Однак вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст.3 Закону № 2195 державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Підстав для нарахування відповідних підвищень до пенсії до 9 липня 2007 року та до 22 травня 2008 року немає, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом № 2195 підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону № 2195, є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, посилання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону № 2195 розмірі колегія суддів не вбачає.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгород в Закарпатської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Також суд дійшов правильного висновку про необхідність зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити належні позивачу суми, а не ухвалив рішення про стягнення конкретної суми, оскільки предметом спору є право на отримання підвищення до пенсії, а не розмір нарахування, і суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законом покладено такі повноваження .
Дана справа, відповідно до діючого на час розгляду справи процесуального закону, була розглянута за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін (ч. 1 ст. 100 КАС України). Відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до суду, проте суд задовольнив позов без застосування такого строку.
Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18 лютого 2010 року N 1691-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» ….. апеляційні скарги, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства. Відповідно до ст 2 ЦПК України, провадженння в цивільних справах здійснюєтьсяя відповідно до законів, чинних на час вчиненя окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи. Цивільним процесуальним кодлексом України не визначено строк зверненя до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК УКраїни, встановлюється тривалістю у три роки.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, правильне по суті і справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а тому постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгород в Закарпатської області – відхилити.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуюча
Судді