ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
ПОСТАНОВА
"30" серпня 2006 р. Справа № 15/192
Господарський суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Федоренко Ю.В.,
при секретарі - Мельниченко А.М.,
за участю представників сторін:
від позивача – Зайковська М.В. д. 04-115/974 від 17.05.06 р.
від відповідача – Шульга Н.О., дов. від 07.08.06,
розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу
за ПОЗОВОМ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області
14017 м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
До ВІДПОВІДАЧА: Приватного підприємства „Уліс”,
м. Борзна, вул. Шевченко, 34.
Про стягнення 2044,45 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 2044,45 грн. штрафних санкцій за нестворення 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Відповідач позов не визнав посилаючись на те, що він є суб”єктом малого підприємництва який сплачує єдиний податок, збитковістю підприємства по результатам роботи у 2005 р.
Додатково у наданому суду поясненні 29.08.06 відповідач посилається на не направлення йому інвалідів що унеможливлювало провести атестацію робочого місця.
Свої заперечення позову представник відповідача підтримав і в суді.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази суд встановив наступне:
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
У відповідності до п. 1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000 спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє в складі Мінпраці та підпорядковується йому, для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.
П. 4 ч. 1 ст. 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
П. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Згідно ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов’язані щорічно відраховувати відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Розмір відрахувань визначається виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне не зайняте інвалідом робоче місце.
Відповідно до ч. 3 і 4 ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами ( об”єднаннями ), установами і організаціями ( далі –підприємства ) відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів ( обов”язкових платежів ). А у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.
Підприємством відповідача подано позивачу звіт по формі 10-ПІ, відповідно до якого позивачем зроблено розрахунок позовних вимог.
Як вбачається зі звіту форми № 10 –ПІ на підприємстві чисельністю 9 штатний працівник норматив щодо працевлаштування інвалідів протягом 2005 року становить 1 робоче місце, середньооблікова чисельність працівників інвалідів становить 0 осіб, середньорічна заробітна плата штатного представника складає 4087 грн.
Пунктами 3, 5, 10-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю працівників МСЄК, органів держнагллядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда; підприємства інформують центри зайнятості, державні органи соціального захисту населення та відділення Фондів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерств соціального захисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з довідкою Борзнянського районного центру зайнятості протягом 2005 р. відповідачем подавались звіти за формою 3-ПН про вакантні посади та вільні робочі місця: в січні столяр 4, рамник 1, охоронець кочегар 1; в березні столяр 2, рамник 2, липні столяр 4, рамник 2, в жовтні столяр 4, охоронник 1, листопаді столяр 3, охоронник 1. Інваліди, які перебували на обліку у центрі зайнятості протягом 2005 р. не мали певного досвіду за заявленими вакансіями.
В довідці не зазначено чи повідомлялось відповідачем про створення робочих місць для працевлаштування саме інвалідів, а тому суд не приймає до уваги дану довідку в якості доказу про створені робочі місця для інвалідів.
У постанові від 20.07.2004 N 04/336 зі справи N 2-23/9789-03 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Докази про повідомлення органів, які займаються працевлаштуванням інвалідів, про створені робочі місця для інвалідів були витребувані у відповідача ухвалами суду від 07.08.06 та від 23.08.06 і таких доказів суду не було надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, відповідачем не надано суду доказів про створення робочого місця для інваліда, а посилання останнього на специфіку виробничої діяльності підприємства в зв”язку з чим спеціалізоване робоче місце для інваліда можливо створити лише за наявності інваліда, суд до уваги не приймає враховуючи перелік заявлених вакантних посад відповідачем у 2005 р. і ненаданням останнім доказів про те, що атестацію робочого місця для інваліда на його підприємстві неможливо провести при відсутності інваліда.
Згідно з наданим відповідачем звітом про фінансові результати підприємство у 2005 р. працювало збитково, що не є підставою для відмови у стягненні штрафних санкцій враховуючи приписи ч. 3 та 4 ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Відповідну правову позицію з цього питання викладено у постановах Верховного суду України від 21.06.05 по справі № 1/255, та від 14.06.05 по справі № 6/324 в яких, зокрема, зазначено, що відмова суду в задоволенні такого позову лише з тієї підстави, що за звітний період у підприємства не було прибутку, є безпідставною.
Згідно з наданою копією свідоцтва № 11 відповідач у 2005 р. перебував на спрощеній системі оподаткування і сплачував єдиний податок, що не звільняє його від сплати штрафних санкцій враховуючи наступне.
Згідно п. 6 Указу Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 28 червня 1999р. N 746/99 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником певних видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.
Відповідно до ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції, яка була чинна до 01.08.2001р., підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Відрахування коштів до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів за невиконання статті 19 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації здійснюють у встановленому порядку.
Отже, даною нормою передбачався обов‘язок здійснювати відрахування за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів. Від сплати цих відрахувань, тобто внесків, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, були звільнені вищевказаним Указом Президента України.
Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 5 липня 2001р. N 2606-III, який набрав чинності з 01.08.2001р. були внесені відповідні зміни і статті 19 і 20 викладені у новій редакції. Нова редакція ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає вже міру відповідальності, а саме сплату штрафних санкцій підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сума штрафних санкцій визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Отже, виходячи з приписів вищевказаного Указу Президента України, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не звільнений від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.
Враховуючи викладене у 2005 р. на відповідача розповсюджувались вимоги Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідачем не створено робочого місця для працевлаштування інваліда, а тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 158-163, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю і стягнути з приватного підприємства „Уліс”, м. Борзна, вул. Шевченко, 34, код 30148535, ( р/р 26008626 в ЧОД АППБ „Аваль” ), в дохід Державного бюджету України ( отримувач –Державний бюджет Борзнянського району, банк отримувача –УДК в Чернігівській області, р/р 31214230600057, МФО 853592 ), 2044,45 грн. штрафних санкцій.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Ю.В.Федоренко