ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
ПОСТАНОВА
"28" серпня 2006 р. Справа № 15/183
Господарський суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Федоренко Ю.В.,
при секретарі - Мельниченко А.М.,
за участю представників сторін:
від позивача – Зайковська М.В. д. 04-115/974 від 17.05.06 р.
від відповідача – Рижак В.О., булка Р.А., дов. від 14.08.06,
розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу
за ПОЗОВОМ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області
14017 м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
До ВІДПОВІДАЧА: Малодівицького споживчого товариства,
с. Мала Дівиця Прилуцького району.
Про стягнення 3100 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 3100 грн. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Відповідач відзив на позов не надав, у судовому засіданні представники відповідача позов не визнали посилаючись на те, що підприємством відповідача вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів та подали докази про збитковість діяльності підприємства та скорочення чисельності працівників у 2005 р.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази суд встановив наступне:
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
У відповідності до п. 1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000 спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє в складі Мінпраці та підпорядковується йому, для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.
П. 4 ч. 1 ст. 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
П. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Згідно ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов’язані щорічно відраховувати відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Розмір відрахувань визначається виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне не зайняте інвалідом робоче місце.
Відповідно до ч. 3 і 4 ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами ( об”єднаннями ), установами і організаціями ( далі –підприємства ) відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів ( обов”язкових платежів ). А у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.
Підприємством відповідача подано позивачу звіт по формі 10-П, відповідно до якого позивачем зроблено розрахунок позовних вимог.
Як вбачається зі звіту на підприємстві чисельністю 21 штатний працівник 4-х відсотковий норматив щодо працевлаштування інвалідів протягом 2005 року становить 1 робоче місце, інваліди у відповідача не працювали, середньорічна заробітна плата штатного представника складає 3100 грн.
Пунктами 3, 5, 10-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю працівників МСЄК, органів держнагллядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда; підприємства інформують центри зайнятості, державні органи соціального захисту населення та відділення Фондів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерств соціального захисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з довідкою від 19.08.06 № 03-1940 Прилуцького міськрайонного центру зайнятості Малодівицьке споживче товариство статзвітність про наявність робочих місць для інвалідів на протязі 2005 р. не подавало.
Про відсутність робочих місць для інвалідів свідчить також і лист Прилуцького міськрайонного центру зайнятості на адресу відповідача від 23.08.06 № 03-1955.
В зв”язку з цим суд не приймає до уваги надану відповідачем копію статистичного звіту форми 3-ПН за травень 2005 р. в якому зазначено про створення робочих місць для інвалідів. Крім того на наданій суду копії відсутня помітка центру зайнятості про прийняття звіту.
Лист Прилуцького місьрайонного центру зайнятості від 14.04.06 № 03/609 підтверджує співпрацю з відповідачем по підбору працівників на замовлення останнього, але в листі не зазначено, що відповідач повідомляв про створення робочих місць для інвалідів.
З листа Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької райдержадміністрації від 10.04.06 вбачається, що протягом 2005 р. громадяни з обмеженими фізичними можливостями, які проживають у селах Велика Дівиця, Обичів та Жовтневе з питань працевлаштування не звертались. 25.10.06 з питання працевлаштування звернулась жителька с. Мала Дівиця інвалід 3 групи.
Лист відповідача від 20.04.06 на адресу відділенні Фонду соціального захисту інвалідів в якому повідомляється про співпрацю з відповідними органами з питань працевлаштування інвалідів не підтверджено доказами, а копія витягу з журналу відправленої кореспонденції відповідача свідчить, що останній направляв листи з питання працевлаштування інвалідів у 2006 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Надані відповідачем докази не підтверджують, що ним надавалась інформація органам, які займаються працевлаштуванням інвалідів, про створення робочих місць для інвалідів.
З наданої відповідачем копії балансу станом на 01.01.06 вбачається, що підприємство у 2005 р. працювало збитково.
Враховуючи приписи ч. 3 та 4 ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відсутність прибутку не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідну правову позицію з цього питання викладено у постановах Верховного суду України від 21.06.05 по справі № 1/255, та від 14.06.05 по справі № 6/324 в яких, зокрема, зазначено, що відмова суду в задоволенні такого позову лише з тієї підстави, що за звітний період у підприємства не було прибутку, є безпідставною.
Надані відповідачем докази про скорочення чисельності працівників у 2005 р. також не звільняють його від сплати штрафних санкцій.
Враховуючи, що відповідач встановлений норматив не виконав, штрафні санкції за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не сплатив, суд прийшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному розмірі.
Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 158-163, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю і стягнути з Малодівицького споживчого товариства, с. Мала Дівиця Прилуцького району, вул. Чернігівська, 49, код 1776889, ( р/р 260037085 в АППБ «Аваль»м. Прилуки ), в дохід Державного бюджету України, ( отримувач –Державний бюджет Прилуцького району, банк отримувача –УДК в Чернігівській області,, р/р 312115230600379, МФО 853592 ), 3100 штрафних санкцій.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова підписана 31.08.06
Суддя Ю.В.Федоренко