Справа № 2-2194/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 липня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Лазаренко В.В.
при секретарі - Сітайло Т.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2428 про нарахування та виплату компенсації за не отримане продовольче забезпечення, -
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся в суд з зазначеним позовом в якому просить визнати незаконною відмову відповідача у проведенні йому виплати компенсації за не отримане продовольче забезпечення за період проходження служби з 11 березня 2000 року по 03 серпня 2009 року та зобов’язати відповідача нарахувати та виплати на його користь грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення за вищевказаний період проходження служби.
Свої вимоги мотивує тим, що позивач з 30.12.1996 р. по 03.08.2009 р. маючи військове звання «прапорщик» проходив службу за контрактом у військовій частині 2428 на різних посадах. Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби від 07.07.2009 № 341-ос його було звільнено зі служби в запас Збройних Сил України на підставі пункту «а» частина 6 статті 26 (у зв’язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», а згідно з наказом командира військової частини 2428 від 03.08.2009 № 94-ос виключено із списків військової частини. За період проходження служби з 11 березня 2000 року по 03 серпня 2009 року відповідачем йому не видавались продовольчі пайки, компенсація за них не виплачувалась.
Також зазначив, що після його звільнення зі служби, 06.12.2009 р. він звернувся із заявою до командира військової частини 2428 з проханням здійснити виплату компенсації за нестримане продовольче забезпечення (продовольчий пайок), однак листом від 25.12.09 № 612/1928 йому в цьому було відмовлено з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 29.03.02 № 426, в зв'язку з тим, що він не залучався до охорони державного кордону, а тому вважає таку відмову неправомірною, оскільки, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (станом на 31.12.2007 р.) продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Законом України від 19.12.06 № 489-V частину 2 зазначеної статті було виключено, однак таку зміну Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 № 10-рп/2008 визнано неконституційною, а тому вказана вище норма діяла на момент його звільнення і діє зараз.
А тому, оскільки його звільнено зі служби, він маю право на отримання компенсації за нестримане продовольче забезпечення за період проходження служби з 11 березня 2000 року по 03 серпня 2009 року.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю.
Представник Військової частини 2428 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач пропустив строки позовної давності, яка відповідно до ст. 257 ЦК України становить три роки, у межах яких міг звернутися до суду з вимогою за захистом своїх прав або інтересів, а зазначені вимоги про виплату позивачу компенсації за не отримане продовольче забезпечення не ґрунтуються на нормах матеріального права, оскільки позивач забезпечувався продовольчим пайком відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за нормою № 1 "загальновійськовий пайок", затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 № 316 "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового складу Міністерства внутрішніх справ" і отримав належний йому продовольчий пайок та речове забезпечення в повному обсязі до 10 березня 2000 року, що позивачем не заперечується.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач з 30.12.1996 р. по 03.08.2009 р. маючи військове звання «прапорщик» проходив службу за контрактом у військовій частині 2428 на різних посадах, що підтверджується випискою із послужного списку (а.с.5-8).
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби від 07.07.2009 № 341-ос його було звільнено зі служби в запас Збройних Сил України на підставі пункту «а» частина 6 статті 26 (у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», а згідно з наказом командира військової частини 2428 від 03.08.2009 № 94-ос виключено із списків військової частини (а.с.9).
Після звільнення ОСОБА_1 зі служби, 06.12.2009 р. він звернувся із заявою до командира військової частини 2428 з проханням здійснити виплату компенсації за нестримане продовольче забезпечення (продовольчий пайок), однак листом від 25.12.09 № 612/1928 йому в цьому було відмовлено з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 29.03.02 № 426, в зв'язку з тим, що він не залучався до охорони державного кордону (а.с.10).
Згідно Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за нормою № 1 "загальновійськовий пайок", затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 № 316 "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового складу Міністерства внутрішніх справ" позивач забезпечувався продовольчим пайком та речовим забезпеченням в повному обсязі до 10 березня 2000 року, що позивачем не заперечується.
Відповідно до п. 2 Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна, було з 11.03.2000 зупинено., а зазначена норма не визнана неконституційною та діє до цього часу.
Крім того, згідно з пунктом 1 статті 9-1 Закону України „Про правовий і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється у порядку, за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №' 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» не передбачено харчування за рахунок держави військовослужбовців Державної прикордонної служби за винятком тих, що несуть службу з охорони державного кордону на прикордонних заставах, контролерських постах, у прикордонних оперативних відділеннях, оперативних пунктах, військовослужбовців льотного складу, також військовослужбовців у період перебування на кораблях і суднах забезпечення та військовослужбовців строкової служби.
Оскільки до звільнення з Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 2428, яка є органом забезпечення, особовий склад якої не залучався до несення служби з охорони державного кордону, тому, позивач не мав права на харчування за рахунок держави та/або одержувати грошову компенсацію замість належних продовольчих пайків.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 23 частини першої Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідно бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України.
Оскільки, згідно із Законами України "Про державний бюджет" на 2000 -2009 роки не було передбачено відповідних бюджетних призначень, бюджетними розписами не було встановлено бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на витрати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України вбачається, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов'язання, взяті розпорядниками бюджетних коштів за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Бюджетним кодексом та Законом України про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися. Прийняття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням.
Отже, якщо Законами України "Про державний бюджет" на 2000 - 2009 роки не було передбачено видатки на грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення військовослужбовців, то відповідно правових підстав виплачувати таку компенсацію позивачу за період 2000 - 2009 років за коштами державного бюджету немає.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини 2428 про нарахування та виплату компенсації за не отримане продовольче забезпечення відмовити повному обсязі.
Керуючись Законом України „Про правовий і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України "Про Державну прикордонну службу України", Законом України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", ст. 23, 51 Бюджетного кодексу України, ст..ст. 257-261, 267 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд –
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини 2428 про нарахування та виплату компенсації за не отримане продовольче забезпечення – відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: (підпис)