УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 4852/10 Головуючий в 1 інстанції - Прижигалінська Т.В.
Категорія - 57 Доповідач - Приходченко А.П.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 липня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Приходченко А.П.
суддів - Лаченкової О.В., Демченко Е.Л.
при секретарі - Лещинській О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Синельниківському районі Дніпропетровської області
на постанову Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Синельниківському районі Дніпропетровської області про зобов’язання здійснити перерахунок пенсії,
В С Т А Н О В И Л А:
Управління Пенсійного фонду України в Синельниківському районі Дніпропетровської області (далі УПФУ) звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.11.2009 року скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нову, якою відмовити позивачці в її позовних вимогах в повному обсязі, посилаючись на те, що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначеною постановою позовні вимоги задоволено частково,суд визнав неправомірними дії УПФУ щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення пенсії і зобов’язав УПФУ здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 14.09.2008 р по 31.12.2008 р. в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
Судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є особою, на яку поширюється дія абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У та має статус дитини війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.
Зокрема, ст.1 цього Закону передбачено, що дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Відповідно до ст.6 Закону № 2195-1У дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-1У – мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Отже, відповідно до положень вище зазначених законів пенсія позивачки за віком повинна виплачуватись із збільшенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.
У 2006 році підвищення пенсії дітям війни могло бути впроваджене за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порідку визначеному Кабміном України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», в редакції, викладеній у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року.
Однак, такі умови не настали, а тому підвищення пенсій не здійснювалося.
Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, - було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 Закону №489-У.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року не настало право на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, а таке право виникло лише з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
Відносно підвищення пенсії дітям війни у 2008 році, то відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів»
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, - спірні правовідносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01.01.2007 року, тобто відповідач зобов’язаний був нараховувати та виплачувати державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, а розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється, згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за конституційними нормами та виходячи з пріоритетів законів над підзаконними актами, - відповідач повинен здійснювати нарахування та виплату підвищення пенсії дітям війни (в тому числі і позивачу) виходячи з розмірів встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У, а не на підставі підзаконного акту - постанови Кабміну України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
У 2009 р. та 2010 р. обмежень щодо застосування і виконання ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не встановлювалося.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи з дійсних обставин справи та у відповідності зі ст.ст. 99,100 КАС України визнав порушеними права позивачки з 14.09.2008 р. і у цій частині ОСОБА_1 постанову суду не оскаржує.
З урахуванням вище наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги п ідлягають задоволенню в межах визначеного позивачем у позові строку з урахуванням встановленого законом строку звернення за захистом своїх інтересів.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
При вище викладених обставинах суд першої інстанції, в силу ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Приведені в апеляційній скарзі доводи УПФУ не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду та встановлені обставини.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Синельниківському районі Дніпропетровської області – відхилити.
Постанову Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
СУДДІ