Справа № 22ц-3216/2010 Головуючий у 1інстанції - Ковалюх В.М.
Категорія – цивільна Доповідач – Шемець Н.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: ШЕМЕЦЬ Н.В., МАМОНОВОЇ О.Є.,
при секретарі: РАЧОВІЙ І.І.,
з участю: представника СТОВ ім.Ватутіна - Сліпих О.М., представника ОСОБА_7- ОСОБА_8, представника ТОВ „СК-АГРО” –Шимко В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ватутіна на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02 червня 2010 року у справі за позовом СТОВ ім.Ватутіна до ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю „СК - АГРО” про припинення правовідносин,-
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі СТОВ ім.Ватутіна просить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02 червня 2010 року, яким в задоволенні позову СТОВ ім. Ватутіна про визнання недійсним договору оренди землі відмовлено, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи.
Апелянт вважає, що положення абзацу 2 розділу IX „Перехідних положень” Закону України „Про оренду землі” вводять обмеження на право власника земельної ділянки щодо вибору орендаря, і дана норма Закону зобов”язує СТОВ ім.Ватутіна та ОСОБА_7, як сторони договору оренди земельної частки(паю), переукласти договір оренди земельної ділянки відповідно до державного акту на право власності на землю, тобто, вважає незаперечним своє переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки перед ТОВ „СК-АГРО”.
Тому дії відповідачів по укладенню договору оренди земельної ділянки, за доводами апелянта, не відповідають вимогам ч.1 ст.203 ЦК України, суперечать положенням ч.2 ст.13, ст.319 ЦК України, Закону України „Про оренду землі” .
Крім того, суд не врахував, що позивач замовив для ОСОБА_7 землевпорядній організації виконання землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельної частки(паю) в натурі на місцевості, для видачі державного акту на право власності на землю та оплатив виконання таких робіт.
Також судом порушені вимоги ст.174 ЦПК України, оскільки не враховано визнання відповідачем ОСОБА_7 заявленого позову, що є підставою для ухвалення рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що 19 серпня 2003 року ОСОБА_7 та СТОВ ім.Ватутіна уклали договір оренди земельної частки(паю), термін дії договору 2 роки (а.с.7-8).
Згідно додаткової угоди між зазначеними сторонами внесені зміни до договору в частині орендної плати та доповнення в частині прав орендаря земельної ділянки(а.с.9-10).
Зміни та доповнення до договору в частині орендної плати та прав орендаря також внесені додатковою угодою від 05 лютого 2008 року (а.с 11-12). У цій угоді також мається напис, виконаний від руки ”Договір дійсний до 2015 року”, проте він ніяким чином не обумовлений.
13 серпня 2008 року ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с.16-17), а 20 серпня 2008 року уклав договір оренди землі з ТОВ „СК-АГРО”(а.с.20-24).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди землі від 20 серпня 2008 року між ОСОБА_7 та ТОВ „СК АГРО” укладений з додержанням вимог ст.203 ЦК України.
Такий висновок суду відповідає матеріалам справи та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до розділу 1X „Перехідні положення” Закону України „Про оренду землі” громадяни-власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які на підставі сертифікатів уклали договори оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку переукладають договір відповідно до державного акта на тих самих умовах, що і раніше укладений.
Договір може бути змінений за угодою сторін або припинений у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з п.2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року №5, зобов”язання сторін за договором оренди земельної частки(паю) можуть бути припинені після одержання державного акта на право приватної власності на землю і виділення земельної ділянки в натурі.
Також п.17 розділу Х „Перехідні положення” Земельного Кодексу України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі на місцевості відповідно до законодавства.
Сертифікати є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі земельних ділянок та видачі державних актів на право приватної власності на землю.
Відповідно, з часу отримання відповідачем ОСОБА_7 державного акта на право власності на земельну ділянку він набув статусу власника конкретної земельної ділянки, тобто, змінився як предмет оренди, так і статус орендодавця, тому договір оренди земельної частки(паю) вважається припиненим.
Апеляційний суд вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що положення п.8 розділу Х „Перехідні положення” Земельного Кодексу України та розділу 1Х „Перехідні положення” Закону України „Про оренду землі” не можуть бути примусом для власника земельної ділянки і передбачають право, а не обов”язок на переукладення договору оренди земельної ділянки, виходячи з положень ЦК України щодо свободи договору, укладення його при наявності вільного волевиявлення особи, непорушності права власності та здійснення цього права власником на власний розсуд, необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору.
Крім того, п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року зі змінами від 19 березня 2010 року „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” визначено: „Враховуючи вимоги статей 203,215 ЦК про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки(паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін”.
Тому апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апелянта про його переважне право на укладення договору оренди землі не відповідають вищевикладеним положенням законодавства, які регулюють спірні правовідносини, оскільки право позивача на укладення договору оренди не є відповідним обов”язком власника земельної ділянки на укладення такого договору; волевиявлення власника земельної ділянки було спрямовано на укладення договору оренди не зі СТОВ ім.Ватутіна, а з ТОВ „СК-АГРО”; крім того, цей договір ОСОБА_7 не оспорюється.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 статті 203 цього Кодексу.
Ч.1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Апеляційний суд, виходячи із заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, не знаходить правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Доводи апелянта про оплату ним землевпорядних робіт, необхідних для виділення ОСОБА_7 земельної частки(паю) у натурі (на місцевості) та видачі державного акту на право власності на землю, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції і не є підставою для задоволення вимог позивача.
Не вбачає апеляційний суд і порушення судом першої інстанції положень ч.4 ст.174 ЦПК України, враховуючи, що визнання позову відповідачем не повинно суперечити закону або порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб, тому судовим розглядом даного спору здійснено завдання правосуддя по захисту прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної осіб.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім.Ватутіна – відхилити.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02 червня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України (Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ) протягом двадцяти днів.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: