Справа № 22-2853 Головуючий у І інстанції: Рубан С.М.
Доповідач: Лесько А.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року квітня місяця 20 дня Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Лесько А.О.,
суддів: Закропивного О.В., Мараєвої Н.Є.,
при секретарі: Шаховніній М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа – Садове товариство «Автоматика» про поділ спільного майна подружжя,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року позов задоволено частково.
Визнано Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та земельну ділянку № 53 площею 640 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_4 майном, набутим подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу.
Поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, виділивши по ј частині квартири кожному.
Поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку № 53 площею 640 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_4 в рівних частинах, виділивши по Ѕ частині земельної ділянки кожному.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 850 грн. судового збору та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог. Вказує на те, що спірне майно було набуте під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2, однак не за рахунок спільних коштів. Так, спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок коштів від продажу двокімнатної квартири № АДРЕСА_2, в якій позивач не був зареєстрований та в приватизації якої участі не брав. Спірна земельна ділянка у СТ «Автоматика» була придбана за рахунок коштів від продажу належної їй земельної ділянки в СТ «Радуга», яка залишилася їй від батька.
Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 04 жовтня 1980 року між сторонами був укладений шлюб, після укладення якого дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2 (а.с.6). Шлюб між сторонами не розірваний.
Згідно договору купівлі-продажу від 22 вересня 1995 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 продали ОСОБА_5 двокімнатну квартиру кв.№ АДРЕСА_4, загальною площею 51,80 кв.м, жилою площею 33,30 кв.м, яка належала їм на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної ради народних депутатів м. Києва від 12 вересня 1995 року (а.с.35).
В той же день на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 1995 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 купили в рівних долях трикімнатну квартиру № АДРЕСА_1, загальною площею 67,55 кв.м, жилою площею 39 кв.м. (а.с.36).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2003 року ОСОБА_1 купила у ОСОБА_6 земельну ділянку № 53 площею 640 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_4 (а.с.33).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічна норма міститься в ст. 22 КпШС України (1970 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
За таких обставин суд першої інстанції вірно вважав, що Ѕ частина спірної квартири та спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя та обґрунтовано визнав за ОСОБА_4 право власності на ј частину квартири та Ѕ частину земельної ділянки.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення позову, посилалася на те, що земельна ділянка № 53 площею 640 кв.м в Дарницькому районі АДРЕСА_2, була придбана нею за особисті кошти, виручені від продажу земельної ділянки площею 0,6 га в садово-дачному кооперативі «Радуга» по АДРЕСА_3 яка перейшла їй у власність від батька.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка № 53 в СТ «Автоматика», що знаходиться в АДРЕСА_2, була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2003 року, а продаж земельної ділянки , розташованої на АДРЕСА_3 діл.2 (с/т «Радуга») у Дарницькому районі м. Києва, відбувся 09 вересня 2004 року, право власності на цю ділянку ОСОБА_7 набула на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого тільки 08 червня 2004 року (а.с.34).
Суд обґрунтовано відхилив як неналежні і недопустимі докази письмові пояснення покупця земельної ділянки в СТ «Радуга» ОСОБА_8, довідки СТ «Радуга» щодо обставин продажу цієї земельної ділянки (а.с.37-39).
Суд також обґрунтовано вважав недоведеною ту обставину, що трикімнатна квартира № АДРЕСА_1 була придбана виключно за кошти від продажу двокімнатної квартири № АДРЕСА_2, оскільки з договорів купівлі-продажу зазначених квартир вбачається, що як інвентаризаційна вартість , так і обумовлена сторонами ціна двокімнатної квартири є нижчими від інвентаризаційної вартості та ціни трикімнатної квартири (а.с.35-36).
Таким чином судова колегія приходить до висновку , що наявним у справі доказам суд першої інстанції дав вірну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Та обставина, що ОСОБА_2 за вироком судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду від 4 грудня 1998 року відбував до липня 2002 року покарання у вигляді позбавлення волі, не є визначальною при вирішенні питання про наявність прав на спірне майно, оскільки з пояснень ОСОБА_1 встановлено, що в цей період вони підтримували шлюбно-сімейні стосунки, вона щомісяця готувала передачі та мала побачення з ОСОБА_2
Рішення суду першої інстанції законне і обґрунтоване, доводами апеляційної скарги не спростовується, тому підстав для його зміни чи скасування не має.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: судді: