Справа № 22-8893 Головуючий у І інстанції: Макуха А.А.
Доповідач: Лесько А.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року квітня місяця 13 дня Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Лесько А.О.,
суддів: Мараєвої Н.Є., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі: Шаховніній М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 04 серпня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , третя особа – Київське міське управління юстиції про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 04 серпня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує на те, що висновки суду не відповідають матеріалам справи, якими доведено, що саме в період укладення спірного договору ОСОБА_4 був встановлений діагноз психічного захворювання у стадії загострення. Суд не взяв до уваги факти багаторазового проходження ОСОБА_4 стаціонарного лікування у міській психіатричній лікарні.
Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено того факту, що на момент укладення угоди дарувальник знаходився у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.
З таким висновком погодитись не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чи цивільні права або інтереси порушені.
З матеріалів справи вбачається, що 25 січня 1999 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що діяла за згодою своєї матері ОСОБА_3АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що державним нотаріусом Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори було посвідчено договір дарування за реєстровим № 3-214 (а.с.85).
ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 помер (а.с.28).
21 лютого 2006 року його син ОСОБА_1 подав в Дев’яту Київську державну нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини (а.с.75). 12 серпня 2006 року ОСОБА_1 подав до Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.17).
Згідно акту амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 310 від 23 березня 2009 року, призначеної ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2008 року, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_4 на момент укладання договору дарування від 25 січня 1999 року страждав органічним ураженням головного мозку травматично-судинного ґенезу з помірно вираженим психоорганічним синдромом, який за ступенем своєї вираженості тоді істотно впливав на його можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ст. 66 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання , задані судом.
Як зазначено в мотивувальній частині акту амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи, «психічні порушення, що мали місце у підекпертного на січень 1999 року , за ступенем своєї вираженості не позбавляли його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але могли істотно впливати на них».
Разом з тим, у частині «висновок» експерт не виклав висновку про те, що психічні порушення , що мали місце у підекспертного, не позбавляли його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент укладення договору дарування від 25 січня 1999 року.
Відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви у його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Як роз’яснено в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8, повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов’язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи , а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції 23 червня 2009 року ОСОБА_1 заявляв клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи (а.с.253-254).
17 липня 2009 року він подав суду заяву, в якій просив не розглядати зазначене клопотання, посилаючись на тяжкий матеріальний стан та неможливість оплатити таку експертизу (а.с. 264).
Заявляючи клопотання про призначення повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 послався на можливість оплатити таку експертизу у зв’язку з покращенням матеріального стану.
За таких обставин судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, проведення якої було доручено експертам Українського науково-дослідницького інституту соціальної та судової психіатрії та наркології МОЗ України.
Згідно акту № 2 повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи , проведеної Українським НДІ соціальної та судової психіатрії та наркології МОЗ України, на період укладання договору дарування квартири 25 січня 1999 року ОСОБА_4, 1922 р.н., виявляв ознаки органічного ураження головного мозку поєднаного (травматично-судинного) ґенезу з вираженими змінами особистості за експлозивно-паранояльним типом та помірно вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням. Ступінь виразності наявних у ОСОБА_4 психічних розладів істотно впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладення договору дарування квартири 25 січня 1999 року. Тобто на момент укладення договору дарування квартири 25 січня 1999 року він не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.349-355).
Як видно з мотивувальної частини згаданого акту експертизи, наявні у ОСОБА_4 «психічні розлади не заважали хворому функціонувати на повсякденному рівні у звичній для нього обстановці ( він самостійно жив у квартирі, ходив у магазин за продуктами, іноді формально-адекватно спілкувався з сусідами, через що у них склалося враження про відсутність у нього психічних хвороб-св. ОСОБА_5, ОСОБА_6.). Проте ці розлади унеможливлювали адекватну оцінку і далекоглядне прогнозування подій і їх наслідків у більш складних ситуаціях , що виходили за рамки побутово-звичних, у тому числі юридично-правових дій, коли виникала необхідність зваженого укладення угод, перш за все для захисту власних інтересів з чітким розумінням і логічністю мотивів» (а.с.354 зворот.)
Оскільки правочин вчинений у такому стані не відповідає загальним вимогам чинності правочину, а саме : відповідності волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України) , судова колегія вважає доведеними передбачену ст. 225 ЦК України підставу для визнання недійсним договору дарування , укладеного 25 січня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2
Як зазначалося вище, син померлого ОСОБА_4 – ОСОБА_1 прийняв спадщину в передбаченому ст. 1269 ЦК України порядку, проте не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину через наявність договору дарування від 25 січня 1999 року, який підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України , та послідуючого договору дарування від 27 квітня 2001 року, укладеного між ОСОБА_2 та її матір’ю ОСОБА_3, тому підлягають задоволенню також позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну квартиру та визнання недійсним договору від 27 квітня 2001 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки остання стала власником спірної квартири на підставі договору, який визнається недійсним з моменту його укладення, та перешкоджає законному власнику нерухомого майна здійснити реєстрацію свого права власності відповідно до вимог ст. 182 ЦК України.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, до яких згідно ст.79 ЦПК належать, зокрема, судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрати, пов’язані із проведенням судових експертиз.
Тому з відповідачів на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., 10 200 гривень витрат, пов’язаних з проведенням повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи та 2526 гривень 18 коп. витрат, пов’язаних з проведенням амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи, оскільки зазначені судові витрати документально підтверджені матеріалами справи (а.с.2,4, 225, 375).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 04 серпня 2009 року скасувати та ухвалити в справі нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування задовольнити.
Визнати недійсними договір дарування квартири , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , укладений 25 січня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яка діяла за згодою свої матері – ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 3-214, та договір дарування цієї ж квартири, укладений 27 квітня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 852.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на квартиру № АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та 10 200 гривень витрат, пов’язаних з проведенням повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи та 2526 гривень 18 коп. витрат, пов’язаних з проведенням амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: