АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-3173/10 Головуючий у 1-й інстанції: Петров В.В.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Бондаря М.С.
суддів Гончара О.С., Кухаря С.В.
при секретарі Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Благовіщенської сільської ради Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспект» про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відновлення меж земельної ділянки, треті особи Благовіщенська сільська рада Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області і Товариство з обмеженою відповідальністю «Аспект», -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що він в порядку спадкування набув право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,39 га. Проте під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку з’ясувалось, що фактична її площа склала 0,3753 га. Саме на таку площу йому було видано акт про право власності на земельну ділянку. Позивач з цим не погодився, вважає, що дана обставина має місце через те, що суміжна земельна ділянка, яка належить відповідачеві ОСОБА_3 на праві власності на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, своїми межами накладається на його земельну ділянку.
За позовом ОСОБА_2 державний акт про його право власності на земельну ділянку площею 0,3753 га визнано недійсним, оскільки позивач має намір визнати за собою право на земельну площу саме в 0,39 га. Однак на його переконання він позбавлений такої можливості, оскільки вважає, що йому в цьому перешкоджає право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 В зв’язку з чим, позивач просив суд визнати недійсним акт про право її власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2.
ОСОБА_3 не погодилась із вказаним позовом. Звернулась в суд із зустрічним позовом. Зазначала, що ОСОБА_2. переніс на 41 см паркан, який розділяє їхні суміжні ділянки, вглиб її ділянки. В зв’язку чим, просила суд усунути перешкоди в користуванні її власністю, зобов’язавши ОСОБА_2 поновити межі їхніх ділянок.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2010 року в задоволенні позовів відмовлено.
Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просили зазначене рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, який кожен з них подав.
Вислухавши суддю-доповідача, позивача, його представника, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Вивченням змісту позовів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 встановлено, що перший вважає порушеним своє право на земельну ділянку з боку відповідно ОСОБА_3, а друга – з боку ОСОБА_2. Тобто ОСОБА_2 переконаний, що земельна ділянка ОСОБА_3 накладається на межі його ділянки. В свою чергу ОСОБА_3 стверджує, що навпаки – ОСОБА_2 навмисно переніс межі своєї ділянки на 41 см. вглиб її ділянки і, тим самим, порушив її право власності.
Відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте як на переконання суду першої так і на переконання суду апеляційної інстанції жодна з сторін цього не довела.
Відповідно до п.25 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд відповідно до статей 143 , 144 ЦПК призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
На переконання колегії суддів матеріали справи не містять у собі належних доказів, які б свідчили про обґрунтованість вимог хоча б однієї зі сторін.
Для вирішення питання чи накладаються земельні ділянки сторін одна на одну, яка з них не відповідає даним державного акту про право власності на земельну ділянку и даним земельного кадастру, в якій мірі це має місце та інш., необхідні спеціальні знання в галузі науки і техніки. Т.т. з’ясувати зазначені обставини можливо лише шляхом проведенням експертних досліджень, призначених у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Проте жодна з сторін не заявляла такого клопотання. В зв’язку з чим, наведені обставини з’ясовано не було. В апеляційних скаргах і під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції теж таких клопотань не заявлялось. Сторони вважали проведення експертизи недоречним. В інший же ж спосіб встановити обставини справи є неможливим.
Таким чином, суд першої інстанції зробив вцілому правильний висновок про безпідставність задоволення обох позовів за їх недоведеністю.
Доводи апеляційних скарг є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позиції сторін, які вони вважають такими, що є єдино вірними та єдино можливими.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2010 року у в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Суддя Суддя
Бондар М.С. Гончар О.С. Кухар С.В.