Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 серпня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого – Кеміня М.П.
суддів – Джуги С.Д., Панька В.Ф.
при секретарі – Майор Г.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Берегівського районного суду від 25 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: відділ ДВС Берегівського РУЮ та ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору-купівлі продажу дійсним, визнання права власності на автомашину та виключення її з під арешту
В С ТА Н О В И Л А:
В листопаді 2009 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на ту обставину, що 07.03.2006 р. ним було придбано згідно договору-купівлі продажу, автомашину ВАЗ-21103, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 від ОСОБА_2 в м. Берегово. Перереєстрацію даного автомобіля ним не здійснено із-за відсутності в нього коштів на зазначені витрати. В листопаді 2009 р. під час проходження чергового технічного огляду автомобіля в МРЕО ДАІ він дізнався, що на зазначену автомашину введено заборону на відчуження. В подальшому йому стало відомо, що у продавця за договором купівлі продажу зазначеного автомобіля ОСОБА_2 існує заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» по кредитним відносинам і заборона винесена з цих підстав. Посилаючись на вказані обставини, а також те, що вказаними діями фактично порушуються його права як власника, що до розпорядженням майном просив суд визнати договір купівлі-продажу автомашини ВАЗ-21103, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ним та ОСОБА_2 від 07.03.2006 року дійсним, визнати за ним право власності на зазначену автомашину та звільнити її з під арешту.
Рішенням Берегівського районного суду від 25 травня 2010 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з даним рішення третя особа на стороні відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило таке в апеляційному порядку та ставить питання про його скасування як незаконного та необґрунтованого із ухваленням нового рішення по справі, яким відмовити в позові ОСОБА_1 повністю. В скарзі зазначає, що суд безпідставно не застосував строк позовної давності на якому наполягала сторона по справі. Стверджує, що з даним позовом позивач мав прав звернутися лише в межах трьох років з дня укладення договору купівлі-продажу. Також посилається на те, що у суду не було підстав визнавати зазначений договір купівлі-продажу автомашини дійсним, оскільки такий не відповідає чинному законодавству, а саме такий не нотаріально не посвідчений, хоча підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню у відповідності до вимог ст. 640 ЦК України. Крім того вважає, що даний договір підлягав обов’язковій державній реєстрації відповідно до вимог ч.1 ст. 210 та ч.3 ст. 640 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб які з’явилися в судове засідання перевіривши, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що 07.03.2006 р. позивачем ОСОБА_1 було придбано, згідно до письмово укладеного договору-купівлі продажу, автомашину ВАЗ-21103, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 від ОСОБА_2 в м. Берегово.
Перереєстрацію даного автомобіля ОСОБА_1 не здійснив із-за відсутності в нього коштів на зазначені витрати.
Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відділу державної виконавчої служби Берегівського районного управління юстиції від 02.03.2009 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 в межах суми стягнення 88 945.46 грн. за судовим наказом виданим Берегівським районним судом за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 На підставі зазначеної постанови до Державного реєстру обтяжень рухомого майна була включена заборона на відчуження легкового автомобіля ВАЗ 21103 державний номер НОМЕР_1.
Про порушення свого права власності на зазначений автомобіль позивач ОСОБА_1 дізнався тільки в листопаді 2009 р. під час намагання проходження чергового технічного огляду автомобіля в МРЕО ДАІ.
За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За вказаних обставин судом першої інстанції вірно не застосовано позовну давність до даних правовідносин за заявою сторони у справі, оскільки такий для позивача не сплив. В силу чого доводи апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу, позаяк такі базуються на невірному тлумаченні строків позовної давності.
Судом першої інстанції також вірно встановлено, що договір купівлі-продажу рухомого майна, в даному випадку легкового автомобіля, відповідно до діючого на той час чинного законодавства вимагав простої письмової форми, яка сторонами дотримана відповідно до вимог ст. 207 ЦК України.
Суд першої інстанції прийшов також до вірного висновку, що відповідно до вимог ч.1-2 ст. 640 ЦК України ОСОБА_1 набув право власності на зазначений автомобіль з часу укладення відповідного договору купівлі-продажу автомобіля та передачі йому вказаного автомобіля із всіма необхідними документами на право користування таким автомобілем тобто 07 березня 2006 року
Доводи апелянта, що відповідно до вимог чинного законодавства такий договір підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню та обов’язковій державній реєстрації не ґрунтується на вимог ст. 209 та ст. 210 ЦК України.
За змістом ст. 657 ЦК України, яка регулює форму договору купівлі-продажу товару, договір купівлі-продажу земельних ділянок, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Всі інші договори купівлі-продажу здійснюють у формі передбаченій для угод статтями 205-210 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини та норми матеріального права які регулюють спірні правовідносини, разом з тим прийшов до хибного висновку, щодо задоволення позову ОСОБА_1 в частині про визнання правочину щодо купівлі-продажу легкового автомобіля дійсним.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом не дійсним.
За змістом гл. 16 ЦК України правочин може бути визнаний дійсним лише у випадку передбаченого ч.2 ст.118 ЦК України та ч.2 ст. 220 ЦК України, оскільки зазначених обставин судом не встановлено, із зазначених підстав позивач не звертався до суду, правочин, який є дійсним в силу закону( ст. 204 ЦК України), не може визнаватися дійсним ще й за судовим рішенням, позаяк такий спосіб захисту не передбачений законодавством.
А тому рішення в цій частині підлягає скасуванню із відмовою в позові в цій частині.
В решті рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 307, 309,313-314, 316 ЦПК України колегія суддів,-
Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити частково.
Змінити рішення Берегівського районного суду від 25 травня 2010 року, скасувавши його в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу автомашини марки ВАЗ-21103, реєстраційний номер НОМЕР_1 2003 року випуску, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, і в цій частині позовних вимог відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :