Справа № 2-1033/10
Р І Ш Е Н НЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 червня 2010 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Романенко В.А.
при секретарі Макаренко І.І.
з участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом МАЛЛІА Розаріо, інтереси якого представляє Головне управління юстиції в Черкаській області, до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Придніпровського району м. Черкаси про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки, -
В С Т А Н О В И В:
15 листопада 2009 року позивач Малліа Розаріо, інтереси якого представляє Головне управління юстиції в Черкаській області за дорученням Міністерства юстиції України, звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Придніпровського району м. Черкаси про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки, посилаючись на те, що 31 травня 2005 року в м. Вітторіа (Рагуза, Італійська Республіка) у нього та відповідачки, з якою у нього 28 червня 1999 року було укладено шлюб у м.Вітторіа (Рагуза, Італійська Республіка), народилася донька – ОСОБА_4. Дитина проживала разом з батьками в Італії.
У серпні 2007 року позивач разом з відповідачкою та дитиною приїхали в Україну. 19 вересня 2007 року позивач повернувся до Італії, а дитина разом з матір’ю залишилися в м.Черкаси, матір пообіцяла найближчим часом повернутися в Італію. На даний час дитина проживає разом з матір’ю в м. Черкаси за адресою АДРЕСА_1. Позивач намагався декілька разів зв’язатись по телефону з відповідачкою, але вона не відповідала на ці дзвінки.
Фактично відповідачка самостійно, без погодження з ним, як батьком дитини, змінила місце проживання дитини і визначила її нове місце проживання в Україні. Позивач вважає, що відповідачка незаконно утримує їх доньку ОСОБА_4 на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Україна приєдналася до Конвенції згідно Закону від 11 січня 2006 року №3303-IV, Конвенція набула чинності для України з 01 вересня 2006 року, а у відносинах між Україною та Італією з 01 березня 2007 року.
За таких обставин ст. 8 цієї Конвенції надає право особі, яка стверджує, що дитина утримується з порушенням прав піклування, звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини. У лютому 2008 року позивач на підставі Конвенції через Міністерство юстиції Італії звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу України по виконанню даної Конвенції з заявою про повернення дитини.
Згідно п.14 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 952 від 10 липня 2006 року, Міністерством юстиції України як Центральним органом України по виконанню цієї Конвенції безпосередньо та через Головне управління юстиції у Черкаській області вживалися заходи для добровільного повернення дитини до Італії відповідно до ст. 7 Конвенції. 17 березня 2008 року з відповідачкою було проведено бесіду, під час якої їй роз'яснені положення Конвенції, однак вона відмовилась повернути дитину до Італії. Згідно ст. 7 Конвенції у тому випадку, коли мирне вирішення питання неможливо, Центральні органи мають ініціювати судові або адміністративні процедури або сприяти таким процедурам з метою домогтися повернення дитини.
Позивач з відповідачкою проживали однією сім'єю, місцем постійного проживання дитини є Італія; він здійснював свої права піклування щодо дитини, виконував обов'язки по участі у вихованні дитини та її утриманні; згідно з італійським законодавством права піклування про дитину належать обом батькам і здійснюються спільно обома батьками; батьки мають рівні права щодо визначення місця проживання дитини; утримування дитини в Україні без його згоди є протиправним і порушує його права піклування про дитину. Крім того, він не позбавлений батьківських прав чи права піклування.
Відповідно до ст. 3 Конвенції переміщення або утримування дитини вважаються незаконними, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Згідно ст. 5 для цілей цієї Конвенції "права піклування" включають права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини. Права піклування можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акту або в силу рішення судового або адміністративного органу, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Згідно ст. 316 ЦК Італії повноваження батьків виконуються спільно обома батьками. У випадку спору з питань, що мають важливе значення, кожний з батьків може на свій розсуд звернутися до судді, зазначивши заходи, які він вважає найбільш належними.
За заявою позивача суд м. Рагузи 12 березня 2008 року прийняв рішення про передачу дитини на виховання батькові і встановив графік зустрічей матері з дитиною на території Італії та України.
Отже утримування дитини відповідачкою в Україні без його згоди є протиправним, вона порушує його права на піклування про дитину, передбачені законодавством Італії, що включає визначення місця проживання дитини.
Також порушуються права дитини на збереження індивідуальності, включаючи ім'я та сімейні зв'язки, на гармонійний розвиток і умови життя, необхідні для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, зростання в сімейному оточенні, у розвитку як особистості.
Таким чином позивач вважає, що наявні всі умови, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов'язана повернути дитину в державу її постійного проживання.
Крім того, згідно ст. 1 Конвенції її цілями є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно утримуваних у будь-якій із Договірних держав.
Відповідно до ст. 12 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або протиправно утримується у розумінні ст. 3 Конвенції і на дату - початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Просить суд визнати незаконним утримування відповідачкою ОСОБА_3 на території України малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернути її до Італії за адресою: АДРЕСА_2.
В судовому засіданні представник Головного управління юстиції в Черкаській області, яке за дорученням Міністерства юстиції України представляє інтереси позивача Малліа Розаріо, позовні вимоги підтримала повністю, просить визнати незаконним утримування відповідачкою ОСОБА_3 на території України малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернути її до Італії з підстав, вказаних в позовній заяві, повністю підтвердивши викладені в ній обставини.
Відповідачка ОСОБА_3 та її адвокат в судовому засіданні позовні вимоги не визнали і пояснили, що позивачем не надано доказів незаконного утримування нею дитини. Вона та її донька ОСОБА_4 легально прибули до України разом з батьком дитини Малліа Розаріо. Хоча дитина і народилася в Італії, але вважати Італію її постійним місцем проживання немає підстав. На момент приїзду в Україну у серпні 2007 року малолітній ОСОБА_4 виповнилося 2 роки та 2 місяці. На момент судового розгляду малолітній ОСОБА_4 вже виповнилося 5 років. Дитина проживає в належних умовах, відвідує гуртки та займається з репетитором, має друзів, повністю адаптувалася, спілкується з родичами зі сторони матері.
Катя вільно спілкується українською мовою, вчиться писати та читати українською мовою. Таким чином дитина усвідомлює себе українкою. Катя не пам‘ятає свого життя в Італії з огляду на маленький вік, в якому вона виїхала з цієї країни. На даний час дитина вважає, що народилася в Україні, про Італію навіть не згадує.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків – ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно Закону від 11 січня 2006 року №3303-IV, і яка набула чинності для України з 01 вересня 2006 року, а у відносинах між Україною та Італією з 01 березня 2007 року, її цілями є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав (ст.1 п.а).
Переміщення або утримування дитини вважаються незаконними, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Права піклування можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акту або в силу рішення судового або адміністративного органу, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави (ст.3 п.п.а і б). Для цілей цієї Конвенції "права піклування" включають права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини (ст.5 п.а).
Будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини (ст.8).
Якщо дитина незаконно переміщена або протиправно утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину цього річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася своєму новому середовищі (ст.12).
Відносно цих вимог закону судом встановлено:
У позивача Малліа Розаріо, який є громадянином Італії, та відповідачки ОСОБА_3, яка є громадянкою України, 31 травня 2005 року в м. Вітторіа (Рагуза, Республіка Італія) народилася донька ОСОБА_4, яка була зареєстрована громадянкою Італії, постійно проживала разом з позивачем та відповідачкою за місцем народження, що підтверджується об’єднаним свідоцтвом про народження, проживання і громадянство та його перекладом (а.с.23). На момент народження дитини позивач з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, який зареєстрували 28 червня 1999 року в м. Вітторіа (Рагуза, Італійська Республіка), що підтверджується свідоцтвом про одруження та його перекладом (а.с. 22). Відповідачка разом з позивачем та донькою проживали однією сім’єю в Італії, що підтверджується довідкою про стан сім’ї та її перекладом (а.с.21).
У серпні 2007 року позивач разом з відповідачкою та дитиною приїхали в Україну. 19 вересня 2007 року позивач повернувся до Італії, а дитина разом з матір’ю залишилися в м. Черкаси.
Таким чином судом встановлено, що:
- Конвенція чинна у відносинах між двома державами (Конвенція набула чинності для України та Італії з 1 березня 2007 року);
- дитина, про яку йдеться, не досягла 16-річного віку (дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1;
- дії відбулися після набуття чинності Конвенцією у відносинах між двома державами (Конвенція набула чинності у відносинах Україною та Італією 01.03.2007 року);
- позивач і відповідач проживали однією сім’єю. Місцем постійного проживання дитини була Італія. Згідно з італійським законодавством права піклування про дитину належать обом батькам і здійснюються спільно обома батьками, батьки мають рівні права щодо визначення місця проживання дитини.
Стаття 12 Конвенції встановлює, що якщо дитина незаконно переміщена, або протиправно утримується у розумінні статті 3 Конвенції і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Суд, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Суд вважає, що наявні підстави, передбачені у статті 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року для прийняття рішення про відмову у поверненні дитини до Італії.
Позивач Малліа Розаріо приїхав до України з донькою ОСОБА_4, 2005 року народження, разом з матір'ю, відповідачкою ОСОБА_3, і пробувши деякий час в Україні восени 2007 року поїхав до Італії і не повертався. Позивачем надано дозвіл відповідачці на поїздки за кордон, разом із їхньою дочкою ОСОБА_4 самій без присутності батька, що підтверджується заявою, яка заміняє акт, засвідчений нотаріусом, та її перекладом (а.с.65-67).
З вересня 2007 року Позивач жодного разу не відвідував дитину в Україні, не намагався поспілкуватися з нею. Матеріальної допомоги не надає. Судові процедури були ініційовані позивачем практично через рік після звернення до Міністерства юстиції України. Таким чином, позивач не висловлював наміру та не пред'являв вимог про повернення доньки до Італії.
Позивач стверджує, що під час перебування на території України він з сім’єю відвідував родичів І. Костовинської в м.Євпаторія. Протягом цього перебування спостерігав як відповідачка разом з родичами постійно вживала алкогольні напої та залишала без нагляду малолітню дитину. Разом з тим доказів на підтвердження цього позивачем не надано. Також даний факт спростований показами свідків - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були допитані в судовому засіданні і пояснили, що протягом перебування позивача та відповідачки в м. Євпаторія, ОСОБА_3 алкогольних напоїв не вживала, а навпаки постійно займалася своєю малолітньою дитиною.
Враховуючи вимоги ст. 12 Конвенції, суд вважає, що дитина прижилася в новому середовищі.
Суд зважає на факт того, що дитина ОСОБА_4 проживає в Україні вже 2 роки та 10 місяців, тобто більшу половину свого життя.
Відповідачка на законних підставах проживає в Україні з 19 вересня 2007 року в м.Черкаси за адресою АДРЕСА_1. разом з нею проживає її малолітня дитина ОСОБА_4.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_4, проведеним службою у справах дітей виконкому Придніпровської районної ради м. Черкаси, матір’ю створено належні умови для проживання дитини, дитина проживає в трикімнатній квартирі з усіма зручностями, забезпечена продуктами харчування,іграшками, одягом, займає окрему кімнату, де є місце для відпочинку, ігор, занять, загрози життю і здоров’ю малолітньої дитини не встановлено (а.с 62).
Дитина відвідує гуртки та займається з репетитором, має друзів, спілкується з родичами зі сторони матері.
Катя вільно спілкується українською мовою, вчиться писати та читати українською мовою.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що її сестра ОСОБА_3 в літній період разом з ОСОБА_4 перебуває в м. Євпаторії, де дитина відпочиває на морі та спілкується з друзями, які з’явилися у неї, в даній місцевості. В літній період також займається з педагогом, вивчає цифри, букви, вірші.
На даний час ОСОБА_4 дуже подобається проживати на Україні, про батька вона не згадує, італійською мовою не розмовляє.
Таким чином наявні підстави вважати, що дитина прижилася у новому середовищі в розумінні ст.12 Конвенції.
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно ст.ст. 5, 18 цієї Конвенції, Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У зв’язку з цим наявні підстави, передбачені статтею 12 Конвенції, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог належить відмовити.
На підставі викладеного, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, Закону України "Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей", ст.29 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208-209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В позові МАЛЛІА Розаріо, інтереси якого представляє Головне управління юстиції в Черкаській області, до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Придніпровського району м. Черкаси про забезпечення повернення малолітньої дитини МАЛЛІА ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Італійської Республіки - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Головуючий: