Справа № 2-988/2010р
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 червня 2010 року
Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі головуючого судді Попова Г.Г., при секретарі: Шпаюк С.М. ., за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження прож. АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, прож. АДРЕСА_2 про визнання договору дарування недійсним, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1, мешканець АДРЕСА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, прож. АДРЕСА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Посилається в позовній заяві позивач ОСОБА_1 на те, йому на праві приватної власності належало 68/100 житлового будинку з відповідними частинами господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності від 18 травня 2006 року за № НОМЕР_1 виданого згідно до рішення виконкому Чернівецької міської ради за № 339/15 від 6 серпня 2006 року.
На неодноразові прохання його сина відповідача по справі ОСОБА_2 щоб він оформив на нього його частку в житловому будинку який при цьому обіцяв матеріальну допомогу, сплату комунальних послуг і ремонти в будинку він погодився на оформлення документів на позивача з укладанням договору довічного утримання.
19 травня 2006 року був укладений договір який був складений і посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_3, якого він не читав і одразу підписав оскільки він не думав що син введе його в оману.
Після оформлення договору, відповідач протягом 2006 року не виконав жодної обіцянки, а тільки в 2007 році замінив газовий котел, а за це взяв з нього, позивача гроші в сумі - 1800 гривень. ОСОБА_2 сказав , що квартира належить йому так як укладений договір дарування, та надав копію договору.
В подальшому відповідач ОСОБА_2 обіцяв розірвати договір дарування в добровільному порядку, однак дану обіцянку також не виконав . Договір дарування позивач вважає що повинен бути визнаний недійсним так як підписаний ним в результаті обману з боку відповідача. Наміру дарувати свою частку в будинку у нього ніколи не було.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що його батько ОСОБА_1 добровільно за власною волею зробив на нього договір дарування своєї частки в житловому будинку АДРЕСА_1. Розмови з батьком ОСОБА_1 щодо укладання договору довічного утримання не було. Про те, що ОСОБА_1 зробив договір дарування йому своєї частки в будинку знали всі родичі, та ОСОБА_1 сам розповідав всім про це. Чому його батько ОСОБА_1 на даний час каже що він не мав наміру дарувати свою частку в будинку він не знає.
Суд дослідивши всі матеріали справи в іх сукупності, вислухавши сторін іх представників, покази свідків вважає, що позов необґрунтований і не підлягає задоволенню.
Згідно до ст.. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона ( дарувальник) передає, або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні ( обдарованому) безплатно майно ( дарунок) у власність.
Як вбачається з договору дарування від 19 травня 2006 року позивач по справі ОСОБА_1 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарував своєму синові ОСОБА_2 68/100 житлового будинку з відповідними частинами господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1. Вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору що укладається, та зміст ст.. 215, 362, 377, 717- 722, 727, 728 ЦК України роз’яснено.
У відповідності до вимог ст.. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин які мають істотне значення, такий право чин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявності обставин , які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує його іх існування.
По справі свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 показали суду, що вони були свідками таких обставин коли, позивач ОСОБА_1 прилюдно заявив що він подарував свою частку будинку своєму синові тим самим спростовуються твердження позивача що він не мав наміру подарувати синові своєї частки в будинку.
Свідок ОСОБА_3 показав суду, що він як нотаріус посвідчив договір дарування від 19 травня 2006 року 68/100 житлового будинку з відповідними частинами господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 та роз’яснив щодо змісту й правових наслідків договору що укладається, та впевнився що ОСОБА_1 бажає укласти саме договір дарування частини житлового будинку своєму синові ОСОБА_2, та ніяких більше вимог не були висловлювані. .
У відповідності до ст.. 60 ЦК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач ОСОБА_1 по справі не дав суду жодного доказу того що відповідач ОСОБА_2 навмисно ввів його в оману щодо обставин договору які мають істотне значення.
Проживання позивачем ОСОБА_1 в частині будинку який подарований обумовлено родинними відносинами між дарувальником і обдарованим, та сплата комунальних послуг обумовлене його фактичним проживанням і користування даними комунальними послугами і не можуть підтвердити або спростувати укладення договору дарування.
Немає по справі обставин пе6редбачених ст.. 727 ЦК України на якої позивач ОСОБА_1 посилається в позовній заяві, так як позивачем не зазначено на жодних з підстав передбачених ст.. 727 ЦК України згідно до яких договір дарування може бути розірваним на вимогу дарувальника.
По справі не встановлено і вчинення договору дарування для приховування договору довічного утримання, так як ніяких конкретних дій яки би випливали з договору довічного утримання не були виконанні сторонами, та немає і посилань сторін на таких обставин, що доводить відсутність підстав передбачених ст.. 235 ЦК України.
Також судом встановлено, що з його слів позивач ОСОБА_1 в 2007 році дізнався про те, що укладено договір дарування, а звернувся в суд з позову про визнання його недійсним 7 жовтня 2009 року , що у відповідності до ст.. 267 ЦК України е також однією з підставою для відмови в задоволенні позову, що застосовується в разі обгрунтованності заявлених позивних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.60, 208, 209,212 -215, 218 ЦПК України, ст.ст. 215, 230, 235, 267, 717, 727 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, прож. АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, прож. АДРЕСА_2 про визнання недійсним договору дарування від 19 травня 2006 року 68/100 житлового будинку з відповідними частинами господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернівецької області через Першотравневий районний суд м. Чернівці на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий-суддя підпис ПОПОВ Г.Г..
Копія вірна:
Суддя:
Секретар: