Справа № 2-4212/10

  Р І Ш Е Н Н Я    

Іменем України  

 04 серпня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого                     -                                      судді Антонової Н.В.

при секретарі                    -                                                Мішкіній А.В.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного комплексу «Експоцентр України», треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Прокуратура Голосіївського району м. Києва про вселення, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні житлом -

ВСТАНОВИВ:  

 07.05.2010р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національного комплексу "Експоцентр України" про зобов’язання вселення її з малолітнім сином у гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 та зобов’язати "Експоцентр України" не перешкоджати у користуванні житлом і повернути її та її сину речі, матеріальні цінності, коштовності, меблі, документи.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 10 листопада 2005 р., її було зареєстровано в гуртожитку "Експоцентр України" за адресою м. Київ, вул. Заболотного, 132,  який згодом був відчужений та надано позивачці та її малолітньому сину кімнату в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1, в якій вона проживала до 19.04.2010р.  

19.04.2010р. приблизно о 15:00 повернувшись з малолітнім сином з дитячої поліклініки до гуртожитку, побачила, що двері в кімнаті опечатані та змінені замки. Зі слів вахтера, повідомлено, що позивачку виселено з займаної нею кімнати, шляхом винесення з кімнати особистих речей її та речей її сина і змінено замки в дверях комісією у складі працівників НК "Експоцентр України" та дільничного інспектора.

Зазначає, що дії відповідача по її виселенню є незаконними, а тому просить вселити її та неповнолітнього сина та зобов’язати відповідача повернути особисті речі, меблі та документи та матеріальні цінності.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у задоволені позову відмовити, постилаючись на те, що позивачка ніколи не проживала у гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 132, та відсутні у позивачки докази, які б надавали право на проживання в згаданому гуртожитку. Представник НК "Експоцентр України" також зазначав, що не було підстав для вселення позивачки та її сина в гуртожиток за адресою АДРЕСА_1, оскільки такими підставами має бути ордер. При цьому, представник відповідача посилався на ст.ст. 127,129 Житлового кодексу УРСР та на постанову Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208 ”Про затвердження примірного положення про гуртожитки”  „Експоцентр України" зазначивши, що позивачка не працювала в „Експоцентр України", відсутнє рішення про поселення позивачки у гуртожиток та відсутній ордер на вселення.

  Представник НК "Експоцентр України" звертав увагу, що ним не надавалась згода на реєстрацію позивачки у гуртожиток за адресою пр-т АДРЕСА_1, 101 і з моменту отримання відомостей про цей факт надав листи до Прокуратури Голосіївського району м. Києва, МВС у Голосіївському районі м. Києва та прокуратури міста Києва, про те, що заяву про здійснення реєстрації ОСОБА_1 перший заступник генерального директора „Експоцентр України" не підписував, а підпис на заяві, ймовірно, підроблений.

Треті особи, Служба у справах дітей Голосіївської РДА м. Києва та Прокуратура Голосіївського району м. Києва в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, вказавши про незаконність виселення позивачки з неповнолітнім сином з гуртожитку, оскільки останні, крім того, що проживали в гуртожитку фактично, мали реєстрацію по даному місцю проживання.

 Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, пояснення представника відповідача та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Відповідно до статті 125 Житлового кодексу України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

 Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р., підписаною Україною 21.02.90р., ратифікована Україною 27.02.91р., набрала чинності для України 27.09.91 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.  

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001р. №2402-III, охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Частиною 2 ст. 18 вищезазначеного Закону, діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачка 10.11.2005 року була зареєстрована у м. Києві по вул. Заболотного.  

26.11.2010 року позивачка була знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою та 27.11.2010р. позивачку зареєстровано в гуртожитку за адресою проспект. АДРЕСА_1, буд. 101, кім. 30. (а.с.6).

Відповідно до довідки (форма 3) з відбитком печатки "Експоцентр Україна", яка видана позивачці в тому, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 1977 р. н., та її малолітній син  ОСОБА_3 1998 р.н. прописані і мешкають за адресою АДРЕСА_2, з 10.11.2005р. (а.с.14).

Підстави для вселення позивачки у вказану кімнату гуртожитку по АДРЕСА_1 також підтверджуються рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.11.2009р. у справі №2-89/09, яким встановлено, що у лютому 2008 р. адміністрацією «Експоцентр Україна» було проведено переселення мешканців з гуртожитку по АДРЕСА_2 у гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.10-11).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено з боку відповідача, позивачку, разом з її неповнолітньою дитиною 19.04.2010 року було виселено із гуртожитку по АДРЕСА_1 НК «Експоцентр Україна».  

З пояснень відповідача, підставою для виселення стало те, що позивач та її син поселені в гуртожиток з порушенням встановленого порядку (відсутній ордер на вселення).

Згідно з квитанції до прибуткового касового ордера №509 від 19 квітня 2010р. та фіскального чеку, адміністрацією „Експоцентр Україна від позивачки отримано кошти за проживання позивачки в гуртожитку за березень 2010 року у кім. 30. Дана квитанція, як з неї вбачається, була отримана головним бухгалтером Сербиною Т.Ю. та касиром Рахуба А.О. (а.с.9).

Представник відповідача на вимогу суду не надав підтверджуючих бухгалтерських документів, щодо оплати позивачкою комунальних послуг в зв’язку з перебуванням головного бухгалтера у відпустці, проте на питання суду повідомив, що у відповідача працює касир Рахуба А.О.

В акті обстеження житлово-побутових умов неповнолітнього ОСОБА_3, на даний час ОСОБА_7, оформленого Службою у справах неповнолітніх Голосіївської районної у м. Києві Державної адміністрації 07.09.2006р., значиться, що позивачка разом з моїм малолітнім сином  проживали в гуртожитку за адресою м. Київ, вул. АДРЕСА_1, буд. 101 та мали в користуванні власні речі, письмове приладдя, двоспальне ліжко.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 р. №985 "Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні" реєстрація відбувається за згодою власника житлового приміщення.

Докази, які б спростовували легітимність підпису представника "Експоцентр України" на заяві про реєстрацію місця проживання у гуртожитку, крім листів адресованих до правоохоронних органів, "Експоцентр України" не надав.  

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка постійно проживала та була  зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, однак ордер на вселення відсутній.

З огляду на викладене, суд вважає, що правових підстав вважати осіб, які хоча і поселені в гуртожиток з порушенням встановленого порядку (відсутній ордер на вселення), але зареєстровані за цією адресою компетентним органом, такими, що самоправно зайняли житлову площу у гуртожитку, немає.

Станом на час розгляду справи, позивачка та її неповнолітній син не визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

 Крім того, майнові права дитини та право на проживання за місцем реєстрації не може бути обмежене інакше, як за рішенням суду чи у іншому, установленому законом порядку.

З боку відповідача не надано належних доказів на підтвердження законного виселення відповідачки та її неповнолітньої дитини.  

Таким чином, суд приходить до висновку про незаконне виселення позивачки ОСОБА_1 з неповнолітньою дитиною з кімнати АДРЕСА_1.

Судом досліджено опис речей наданий позивачкою, які знаходились у кімнаті АДРЕСА_1, з урахуванням пояснень третіх осіб, які підтверджували наявність у позивачки речей. Зважаючи на те, що відповідач в судовому засіданні погодився з тим, що речі позивача залишилися у гуртожитку, суд вважає, що необхідно зобов’язати відповідача не чинити перешкоди позивачу у користуванні майном.

Крім того, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України,  ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р., ст.ст. 1, 18 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001р. №2402-III, ст. 125, 132 ЖК України, ст. 4, 10, 11, 60, 61, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України,  суд  

    в и р і ш и в:  

 Позов задовольнити.  

 Вселити ОСОБА_1 разом з її неповнолітнім сином ОСОБА_7 1998 року народження до кімнати АДРЕСА_1.

 Зобов?язати Національний комплекс «Експоцентр України» не чинити перешкод ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину ОСОБА_7 1998 року народження, у користуванні  кімнатою АДРЕСА_1 та майном.

 Стягнути з  Національний комплекс «Експоцентр України» на користь ОСОБА_1 сплачене державне мито у розмірі 17 грн. та витрати на ІТЗ у розмірі 37 грн.

 Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу  
протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя