Справа № 2-4107/2010

П О С Т А Н О В А

                                                    І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

29 липня 2010 року     м. Луганськ

Жовтневий районний суд м. Луганська

у складі:

головуючого  судді  Калашника В.Л.,

при секретарі Волковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним  позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов’язання провести перерахунок та виплату заборгованості з пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

       22.05.2009 року  позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним  позовом, в якому вказав, що він  є  інвалідом ВВв 3 групи, отримує пенсію по інвалідності від ГУПФУ в Луганській області.  Розмір його пенсії  не відповідає визначеному законом, а саме: з 01.01.2000 року по  01.07.2006 року йому виплачувалася надбавка, як інваліду війни 3 групи, у розмірі, який суперечив положенням ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».    Відповідно до ст.. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що була чинною до 1 січня 2006 року, інвалідам війни 3групи пенсії підвищувалися в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком. У проведенні перерахунку йому було відмовлено.  Позивач просить визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати  ГУ ПФУ в Луганській області провести перерахунок та виплатити заборгованість по пенсії, як інваліду війни 3 групи у розмірі 200 % від мінімальної пенсії за віком за період з  01.01.2000 року по теперішній час  з урахуванням  індексу інфляції та 3% річних у розмірі 68827,68 грн. Просив поновити строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише у квітні 2009 року під час отримання юридичної консультації у правозахисній організації. Окрім того, відповідно до ст.. 268 ЦК України на цю категорію справ строк позовної давності не розповсюджується.

         У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні позову..

        Представник відповідача ГУ ПФУ в Луганській області  у судовому засіданні  просив відмовити у задоволенні  позовних вимог посилаючись на наступне. Ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.01.2006 року) інвалідам 3 групи було передбачено щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком.  Зазначене підвищення виплачувалося згідно чинного законодавства, а саме: відповідно до  Постанови КМУ № 831 від 26.07.1996 року „Про підвищення розмірів пенсій, призначених до  1 серпня 1996 року та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року” розрахунок підвищень та надбавок, передбачених  вказаним Законом проводився виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком 16,62 грн., таким чином підвищення пенсії  для інваліда війни 3 групи з 01.01.2000 року по  31.12.2005 року складав  33,24 грн. Позивачу ж було надано 3-ю групу інвалідності  з 24.03.2006 року,  тому права на підвищення за вказаний період позивач не мав. Окрім того, позивачем пропущено строк на звернення з цим позовом, що є підставою для відмови у його задоволенні.

          Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

         Відповідно до ст.. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більше як за 3 роки перед зверненням за одержання пенсії, суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь яким строком.

           Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для інвалідів війни, починаючи з 24.03.2006 року, що підтверджується посвідченням / а. с. 7/ та не оспорюється столронами.

 ОСОБА_1 отримував підвищення до пенсії як інвалід війни 3 ї групи, починаючи з 24.03.2006 року відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, яка діяла   з 01.01.2006 року»

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, що діяла до 01.01.2006 року, інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи — у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи — 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи — 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

   Редакція статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, що діє з 01.01.2006 року, передбачає, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи — у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи — 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи — 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та гарантії», мінімальний розмір пенсії встановлюється виключно Законами.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній  життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017, який набув чинності з 01.11.2000 року, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі, мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України (№ 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі 3 1-21/2005), який неодноразово розглядав проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Доводи  представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду за відновленням порушених прав суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Обов'язки щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії є основною функцією органів Пенсійного фонду України, тому зважаючи на  наявність прямої норми в Конституції України, яка гарантує здійснення державними органами належних за законами України виплат сум пенсії, пропущений річний строк для звернення до суду не є підставою для відмови у позові та суд вважає, що у межах спірних відносин має місце порушення компетенції відповідача, як органа владних повноважень.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про визнання неправомірними дій Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у перерахунку  доплати як інваліду війни 3 групи щомісячно у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року, зобов’язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області  зробити перерахунок доплати як інваліду війни 3 групи щомісячно у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року та виплатити утворену заборгованість, -  є необґрунтованими і не відповідають діючому законодавств, оскільки позивач отримав інвалідність 24.03.2006 року.

Враховуючи, що протягом розгляду справи було встановлено, що в період з 01.01.2006 року по 22.05.2009 року / день звернення позивача до суду з цим позовом/ виплата підвищення до пенсії позивачу провадилася відповідно до положень ЗУ"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, що діє з 01.01.2006 року, тобто у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підстав для визнання дій відповідача неправомірними у цей період у суду немає.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов’язання відповідача надалі здійснювати виплату  підвищення до пенсії, як інваліду війни 3 групи у розмірі, що встановлений  Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»”, суд зазначає, що захисту у судовому порядку підлягають порушені права, а не можливість їх порушення. Предметом судового розгляду є спір, який з означеного питання відсутній.  

            Керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України  „Про „Про індексацію грошових доходів населення ”,  ст.ст. 159, 160, 161, 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

        У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1   відмовити через їх необґрунтованість.

        Постанова може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження та подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги до апеляційного суду Луганської області  через Жовтневий районний суд м. Луганська.

        СУДДЯ:         В.Л.КАЛАШНИК