Р І Ш Е Н Н Я

                      І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

                                                                                                                        Справа № 2-693/10                                                              

22 липня 2010 року  Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області  у складі:

                                    головуючого - судді Куковенкова С.В.,

                      при секретарі  - Борозній Л.М., Стасенко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Управління Одеської залізниці про визнання права власності та усунення перешкод у реалізації права власності, -

                                                            В С Т А Н О В И В :

          Позивач 06.01.10 року звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим,  що він, на початку 2007 року, знаходячись за місцем свого постійного проживання у АДРЕСА_1, у невідомих йому осіб придбав 2300 штук чавунних злитків загальною вагою 21360 кг, сплативши їм при цьому гроші в сумі 25000 грн. та надавши безкоштовно послуги в ремонті належного їм автомобіля. Ніяких документів  на цей метал у продавців не було, але вони запевнили його, що метал належить їм правомірно і вони мають право розпорядитися ним на власний розсуд.        

         Тому, він передав цим особам грошові кошти в зазначеній вище сумі та  згідно з досягнутою домовленістю, надав послуги з ремонту автомобіля. Отриманий від продавців метал він зберігав у своєму домоволодінні.

          У березні 2007 року у нього виникла необхідність позичити гроші в сумі 7000 доларів США у своєї знайомої ОСОБА_2 Повернути гроші вчасно він їй не зміг і та почала вимагати у нього або повернути їй гроші, або передати у заставу якесь цінне майно. Тому, навесні 2008 року, він перевіз придбані ним злитки чавуну на подвір’я домоволодіння ОСОБА_2 Через деякий час гроші він ОСОБА_2 повернув, а та повернула йому його розписку. Проте, він не забрав свій метал з її домоволодіння, а попрохав ОСОБА_2 зберігати його у себе, доки він не подорожчає, оскільки не хотів нести зайвих витрат по перевезенню металу до себе.

          13 березня 2009 року вищевказаний метал було вилучено з подвір’я ОСОБА_2 слідчим СВ ЛВ на ст. Знам’янка ЛУ на Одеській залізниці УМВС України на залізничному транспорті ОСОБА_3

           З приводу зазначених вище обставин він надав пояснення слідчому і попросив повернути йому метал, але слідчий цього не зробив. За його проханням до слідчого звернулася і ОСОБА_2 з аналогічним клопотанням, але і їй слідчим було у цьому відмовлено, оскільки доказів належності їй цього металу ОСОБА_2 не мала.

          У лютому 2009 року  він звернувся з письмовим клопотанням про повернення йому металу до начальника лінійного відділення на ст. Олександрія ОСОБА_4, на що отримав відповідь, що метал йому повернуто не буде, оскільки він не надав доказів того, що вилучені чавунні злитки дійсно належать йому. Також з цієї відповіді йому стало відомо, що вилучене у ОСОБА_2 міліцією та належне йому майно зберігається у коморі Знам’янського відділу служби матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці.

         Тому, позивач просить визнати за ним право власності на вищезазначені  2300 штук чавунних злитків вагою 21360 кг та зобов’язати Одеську залізницю усунути перешкоди у реалізації його права власності і повернути йому вищевказане майно.

          В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав з наведених підстав.  

          Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала в повному обсязі.

          Представник Одеської залізниці в судове засідання не з’явився, про день, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить зворотне поштове повідомлення, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, пояснення відповідача ОСОБА_2, пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

           Судом встановлено, що позивачем дійсно, на початку 2007 року, було придбано у невідомих осіб 2300 штук чавунних злитків вагою 2361 кг. Це підтверджується як його особистими поясненнями, так і поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які приймали участь у розвантаженні злитків з вантажного автомобіля в двір домоволодіння позивача, а також бачили, як позивач розраховувався з продавцями, заплативши їм за придбаний метал 25000 грн.

           З пояснень свідка ОСОБА_7 встановлено, що вона допомагала своєму чоловікові – позивачу ОСОБА_1 у вивантаженні металу, а також шукала гроші для проведення ним розрахунку з продавцями за придбаний метал.

           Відповідач ОСОБА_2 підтвердила той факт, що вона позичала гроші позивачу і в якості забезпечення їх повернення позивач привіз до неї у дві злитки чавуну в кількості 2300 штук. Після того, як позивач повернув їй гроші, він попросив її зберігати належні йому злитки у своєму дворі, на що вона погодилася. 13 березня 2009 року цей метал у неї з двору вивезли працівники ЛВ УМВС на ст. Знам’янка, повідомивши їй, що він, начебто, є викраденим.

           Після цього вона, на прохання ОСОБА_1, зверталася до слідчого, з проханням повернути їй вилучений метал, однак той їй відмовив, оскільки вона не мала ніяких правовстановлюючих документів на це майно, так само, як не мав їх і ОСОБА_1.

           З досліджених матеріалів справи, а саме, з відповіді слідчого СВ ЛВ на ст. Знам’янка ЛУ на Одеській залізниці УМВС України на залізничному транспорті ОСОБА_8 на звернення ОСОБА_2 від 24.10.08 р., а також з відповіді начальника лінійного відділу на ст. Олександрія ЛВ на ст. Знам’янка ЛУ на Одеській залізниці УМВС України на залізничному транспорті ОСОБА_4 від 19.02.09 року на звернення ОСОБА_1 вбачається, що в ході розслідування кримінальної справи, порушеної за ч. 2 ст. 185 КК України, за місцем проживання гр. ОСОБА_2 в м. Олександрії по вул. Київська, 26, за постановою суду, було проведено огляд, в ході якого вилучено 2300 штук чавунних злитків. Розслідуванням у справі причетність вилучених злитків до факту злочину, як предмету, до об’єкту встановлена не була, тому злитки речовими доказами у справі не визнавалися та не долучалися. У поверненні металу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовляється, до пред’явлення документів. Що посвідчують право власності.

          Вищевказаний метал зберігається як «безхозний» в коморі матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці по ст. Знам’янка.

         Оцінюючи досліджені у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

         Згідно з ст. 316-319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.   Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

          На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.   Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.  Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

         У відповідності з ст. 321 ЦК України, право  власності  є  непорушним.  Ніхто   не   може   бути протиправно   позбавлений   цього   права   чи  обмежений  у  його здійсненні.

         Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

         Згідно з ст. ст.  391, 392 ЦК України, власник  майна  має  право  вимагати  усунення  перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.   Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

         Судом встановлено, що позивач правомірно набув право власності на 2300 штук чавунних злитків вагою 2361 кг, внаслідок здійснення правочину – договору купівлі-продажу, тому, його позовні вимоги в частині визнання за ним права власності на це майно підлягають задоволенню.

         Оскільки майно, яким позивач правомірно володіє, вибуло з його володіння з незалежних від його волі підстав, суд вважає, що підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо зобов’язання Одеської залізниці про усунення перешкод у користуванні позивачем своїм майном та повернення йому майна, яке нею зберігається.

         Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки позовні вимоги задовольняються, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача вартість понесених судових витрат.

         Керуючись ст. ст. 316 – 319, 328, 386, 391, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 209, 212, 214 – 215, 218  ЦПК України, -

                                                                 В И Р І Ш И В:  

    Позовні вимоги задовольнити.

               Визнати за ОСОБА_1 право власності на чавунні злитки в кількості 2300 штук, загальною вагою 21360 кг, що знаходяться в коморі Знам’янського  відділу  служби матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці.

               Зобов’язати Одеську залізницю усунути перешкоди в реалізації ОСОБА_1 його права власності та повернути йому чавунні злитки в кількості 2300 штук, загальною вагою 21360 кг, що знаходяться в коморі Знам’янського відділу служби матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці.

             Стягнути з ОСОБА_2 та Управління Одеської залізниці на користь ОСОБА_1 по 185 (сто вісімдесят п’ять) грн. з кожного в рахунок відшкодування судових витрат у справі.

               Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги,  або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

               Головуючий :                                                                                 Куковенков С.В.