Справа № 2-а-938/10

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

         21 травня  2010 року                                                                                           м. Олевськ

          Суддя Олевського районного суду Житомирської області Ковальчук М.В. розглянувши адміністративну справу  за позовом  ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2  до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської  області про визнання дій протиправними та  стягнення  допомоги та доплати громадянам, які проживають та працюють на території радіоактивного забруднення,

В С Т А Н О В И В :

            Позивачка  звернулася до суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії  управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області, а також стягнути на її користь з відповідача  16168  грн. доплати як особі , яка   працює на території радіоактивного забруднення та 4377,60 грн.   допомоги  як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення,  передбачених ст.ст. 37, 39   Закону України  “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“  у зв’язку з тим, що вона  та її неповнолітня дитина є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи,  проживають та позивачка  працює на радіоактивно забрудненій території і мають  право на зазначені пільги.

           Позивачка в судове засідання не з’явилася, але від неї надійшла заява  в якій вона просить  справу розглянути без її  участі, позовні вимоги  підтримує  повністю.

          Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області відносно позову заперечують, про що надали відповідне заперечення,  з проханням  про  розгляд справи  без їх участі.        

      Встановлено, що позивачка та її   неповнолітня дочка  - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживають  в м. Олевськ Житомирської області, територія, якого відповідно до “Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  № 106 від 23 липня 1991 року відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, що стверджується копією паспорту позивачки, копіями посвідчення осіб, які потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідкою з місця проживання, копією свідоцтва про народження дитини.

Позивачка  з 05 лютого  2007  року по даний час працює у Олевській міській раді Житомирської області, що розміщується в м. Олевську  Житомирської області та отримує щомісячно допомогу в розмірі 1,60 грн. кожному , тобто позивачці та її неповнолітній дитині та доплату до заробітної плати  в розмірі   5,20 грн.  працюючій позивачці  відповідно до постанови КМ  України від 26 липня 1996 року №836 за місцем роботи,   яке обслуговується щодо зазначених виплат відповідачем,  що стверджується  довідками з місця роботи, довідкою відповідача,  обставинами, зазначеними у запереченні відповідача.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, вважаю, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст. ст. 37, 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ з яких слідує, що громадянам, які проживають  на  територіях   радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога на придбання чистих продуктів харчування  у зоні посиленого радіоекологічного контролю – 30 %  від мінімальної заробітної плати, а також виплачується щомісячна грошова доплата до заробітної плати в розмірі  однієї мінімальної заробітної плати, яка встановлена на час виплати. Допомога та доплата нараховуються та виплачуються за місцем проживання та роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 1 13 Конституції України).

             В даному випадку Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначає порядок і розміри допомоги та доплати.

Виплата допомоги та доплати по постанові КМ України від 26 липня 1996 року № 836 є неправомірними, оскільки постанова суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.  

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» дію положень ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2008 р. було призупинено в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема визнано неконституційним п.п. 9 п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було призупинено дію ст. ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання на всій території України. В п. 5 вищезазначеного рішення зазначено, що рішення Конституційного суду в даній справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх

утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до п. 2 «Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  затвердженого Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року № 936 слідує , що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивачку та її неповнолітню  дитну  у їх правах на отримання допомоги  та доплати в розмірах, зазначених в ст. ст. 37, 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, чим порушив їх  права на соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи.    

Як вбачається з  адміністративного позову, позивачка просить про захист своїх прав та прав неповнолітньої дитини  на отримання  допомоги та доплати як особам, які постійно проживають та позивачка  працює на території радіоактивного забруднення.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки та її неповнолітньої дитини, слід керуватися тим, що відповідно до положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначена допомога та доплата призначається і виплачується органами  праці та соціального захисту населення.

З огляду на те, що  спеціальним Законом,  який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, функції щодо призначення та виплати відповідної допомоги та доплати  віднесено до компетенції органів праці та соціального захисту населення, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної  допомоги та доплати, а також стягувати вказані  суми.

    Крім того, вважаю  за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивачки та  її неповнолітньої дитини та зобов'язати відповідача УПСЗН Олевської РДА,  провести перерахунок та виплату позивачці  допомоги  як особі, яка проживає  на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  з 01 листопада 2008 року  та  доплати як особі, яка  працює   на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39  зазначеного Закону  з 01 березня 2007  року.

    Також  ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Вважаю, що позивачкою  не пропущений строк  позовної давності для звернення до суду в зв’язку з тим, що допомога та доплата  продовжують виплачуватися  і на день звернення позивачки до суду, а дії відповідача є неправомірними з липня  2009 року,  коли позивачка дізналася про порушення своїх прав , про що зазначає у позовній заяві.

 Крім того, не слід брати до уваги доводи  відповідача, які зазначені у запереченні відносно позову про те ,що відповідно до ст. 99 КАС України позивачкою пропущений строк позовної давності , оскільки зазначена норма встановлює строк звернення до суду, а не позовну давність.

            Керуючись ст.ст. 8,  22 Конституції  України,  ст.ст.  37, 39 Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “ від 28.02.1991 року ( з змінами і доповненнями),    ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 159, 162, 163, 167, 186  КАС України,        

ПОСТАНОВИВ:

                Позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2  до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської  області про визнання дій протиправними та  стягнення  допомоги та доплати громадянам, які проживають та працюють на території радіоактивного забруднення  - задовольнити частково.

            Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської області щодо не донарахування та недовиплати  ОСОБА_1 та її неповнолітній дитині ОСОБА_2    допомоги та доплати не у відповідності із ст. 37, 39  Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ –  протиправними.

Зобов’язати  управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської області провести перерахунок та виплату   ОСОБА_1 та її неповнолітній дитині ОСОБА_2  допомоги як особам, які проживають   на території радіоактивного забруднення відповідно до  ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,  встановивши її на рівні 30 % від мінімальної заробітної плати визначеної законодавством щомісячно, починаючи   з 01 листопада 2008 року.

Зобов’язати  управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської області провести перерахунок та виплату  ОСОБА_1  доплати як особі, яка працює  на території радіоактивного забруднення відповідно до  ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,  встановивши її на рівні  мінімальної заробітної плати визначеної законодавством щомісячно, починаючи   з 01 березня 2007   року  .

    Стягнути з   управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської області з рахунку  № 35213006000584, код 03192610, МФО 811039 УДК  Житомирської області державне мито в сумі  3,40  гривень   на користь держави.  

       ОСОБА_1 звільнити   від сплати державного мита на підставі   п. 18     ч. 1  ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».  

    В решті позову ОСОБА_1  в частині  стягнення   допомоги та доплати громадянам, які проживають та працюють на території радіоактивного забруднення, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»   відмовити за безпідставністю.

           Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції може бути подана  до  апеляційного  суду Житомирської області через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України  - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності  особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: