Справа № 2-а-1022/10

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

         11 травня 2010 року                                                                                           м. Олевськ

          Суддя Олевського районного суду Житомирської області Ковальчук М.В. розглянувши адміністративну справу  за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської  області про визнання дій неправомірними та  стягнення недовиплачених коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

В С Т А Н О В И В :

            Позивачка  звернулася до суду з позовом, в якому просить суд визнати дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області неправомірними, а також стягнути на її користь з відповідача за період з 01 січня 2009 року по  01 січня 2010  року  -9186,00  грн.   недовиплачених коштів, передбачених ст. 37  Закону України  “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“  у зв’язку з тим, що вона та її неповнолітні діти є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи,  проживають на радіоактивно забрудненій території і мають право на зазначені пільги.

           Позивачка, згідно поданої заяви  просить справу розглянути  у її відсутності, позовну заяву  підтримує  повністю.

          Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області відносно позову заперечують, про що надали відповідне заперечення, а також  просять   розглядати  справу  без їх участі.  

      Встановлено, що позивачка та її неповнолітні діти: ОСОБА_2              ІНФОРМАЦІЯ_1 та  ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії та  проживають в с.Білокоровичі Олевського району Житомирської області, територія, якого відповідно до “Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  № 106 від 23 липня 1991 року – відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, що стверджується копією паспорту позивачки, копіями посвідчень особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідкою з місця проживання.

 Позивачка з 01 січня 2009 року по 01 січня 2010 року   отримувала   допомогу в  розмірі 2,10 гривень, щомісячно, на себе та на своїх неповнолітніх дітей за проживання на території радіоактивного забруднення  в Новобілокоровицькій селищній раді Олевського району Житомирської області, яке обслуговується щодо даних виплат в  управлінні праці та соціального захисту населення Олевської РДА Житомирської області, тобто, в розмірах передбачених постановою  КМ України від 26 липня 1996 року № 836,  всупереч нормам Закону України  “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, що стверджується обставинами зазначеними у запереченні відповідача, довідкою Новобілокоровицької селищної ради Олевського району Житомирської області.    

  Дослідивши та оцінивши докази по справі, вважаю, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ з яких слідує, що громадянам, які проживають  на  територіях   радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога на придбання чистих продуктів харчування  у зоні гарантованого добровільного відселення  – 40 %  від мінімальної заробітної плати. Допомога нараховується  та виплачується за місцем  проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

             В даному випадку Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначає порядок і розміри допомоги .

Виплата допомоги по постанові КМ України від 26 липня 1996 року № 836 є неправомірним, оскільки постанова суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.  

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» дію положень ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2008 р. було призупинено в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема визнано неконституційним п.п. 9 п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було призупинено дію ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання на всій території України. В п. 5 вищезазначеного рішення зазначено, що рішення Конституційного суду в даній справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх

утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до п. 2 «Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  затвердженого Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року № 936 слідує , що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивачку та її дітей у їхньому праві на отримання допомоги   в розмірі, зазначеному  в ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, чим порушив їхнє  право на соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи.    

Як вбачається з  адміністративного позову, позивачка просить про захист своїх прав на отримання  допомоги як особа, яка постійно проживає на території радіоактивного забруднення.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, слід керуватися тим, що відповідно до положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначена допомога призначається і виплачується органами  соціального забезпечення.

З огляду на те, що  спеціальним Законом,  який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, функції щодо призначення та виплати відповідної допомоги  віднесено до компетенції органів соціального забезпечення, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної допомоги та стягнення зазначених сум.

Крім того, вважаю  за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача та зобов'язати відповідача УПСЗН Олевської РДА, враховуючи положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли до прийняття Рішення Конституційним Судом України 22.05.2008 року,  положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», провести перерахунок та виплату позивачці та її неповнолітнім дітям  допомоги як особі, яка проживає разом з неповнолітніми дітьми  на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 37  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 01 січня 2009 року.

Також  ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Вважаю, що позивачкою  не пропущений строк  позовної давності для звернення до суду в зв’язку з тим, що допомога  продовжує виплачуватися  і на день звернення позивачки до суду, а дії відповідача є неправомірні з 25 грудня 2009 року,  коли позивачка  дізналася про порушення своїх прав, про що зазначає у позовній заяві.

Крім того, не слід брати до уваги доводи  відповідача, які зазначені у запереченні відносно позову про те , що відповідно до ст. 99 КАС України позивачкою пропущений строк позовної давності , оскільки зазначена норма встановлює строк звернення до суду, а не позовну давність.

            Керуючись ст.ст. 8, 22 Конституції  України,  ст.  37 Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “ від 28.02.1991 року ( з змінами і доповненнями),    ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 159, 162, 163, 167, 186  КАС України,        

ПОСТАНОВИВ:

            Позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської  області про визнання дій неправомірними та  стягнення недовиплачених коштів, передбачених Законом України «Про статус і  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»   -  задовольнити частково.

            Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської області щодо не донарахування та недовиплати  ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коштів, передбачених  ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ – неправомірними.

Зобов’язати  управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської області провести перерахунок та виплату   ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 допомоги як особам, які проживають   на території радіоактивного забруднення відповідно до  ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,  встановивши її на рівні 40 % від мінімальної заробітної плати визначеної законодавством, щомісячно, починаючи  з 01 січня 2009 року.

    Стягнути з   управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації  Житомирської області з рахунку  № 35213006000584, код 03192610, МФО 811039 УДК  Житомирської області державне мито в сумі  54,40  гривень   на користь держави.  

       ОСОБА_1 звільнити  від сплати державного мита на підставі  п. 18 ч. 1  ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».  

       ОСОБА_1, в частині стягнення на її користь та на користь неповнолітніх дітей допомоги за проживання на радіоактивно забрудненій території, відмовити за безпідставністю.

                Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції може бути подана  до  апеляційного  суду Житомирської області через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України  - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності  особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: