Апеляційний суд Кіровоградської області
-----------------------------------------------------------------------------------------------
Справа №22-4205/2010 Головуючий у першій інстанції Галаган О.В.
Категорія 37 Доповідач Черниш Т.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого – Кривохижі В.І.,
суддів Голованя А.М.,
Черниш Т.В.,
при секретарі Салабай М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та поділ його в натурі, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
В липні 2003 року ОСОБА_3 від свого імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_4, 1989 року народження, звернулась до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_5. Позовні вимоги, уточнені 25 листопада 2009р., мотивували тим, що вони як спадкоємці першої черги 19 січня 1998 року подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6. До складу спадкового майна входить 1/2 частина житлового будинку, розташованого за АДРЕСА_1, яка належала батькові ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.
Через відсутність правовстановлюючого документа на спадковий будинок свідоцтво про право на спадщину не отримали.
На іншу Ѕ частину зазначеного будинку, що за свідоцтвом про право на спадщину належала ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_5
Посилаючись на те, що з відповідачем виник спір щодо поділу спадкового майна, а вони, позивачі, потребують поліпшення житлових умов в більшій мірі, ніж ОСОБА_5, який має власний житловий будинок, просили визнати за кожною з них право власності по 1/ 2 частині спірного житлового будинку зі сплатою відповідачеві грошової компенсації у розмірі вартості 1/2 частини цього будинку, визначеної висновком експертизи.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 березня 2010року позов задоволено. Право власності на житловий будинок, розташований під АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 та ОСОБА_4 визнано в рівних частинах –по Ѕ. Право власності ОСОБА_5 на належну йому Ѕ частину цього будинку припинено. На його користь з позивачів стягнуто по 13229 грн.75 коп. компенсації. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представника відповідача ставиться питання про скасування рішення з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначено, зокрема, що суд не дав належної юридичної оцінки висновку експертизи щодо вартості спірного будинку; не вжив заходів до визначення ціни спірного майна на ринку нерухомості; не врахував пояснення відповідача про згоду на отримання компенсації в розмірі 120тис. грн.; не вирішив вимоги про відшкодування витрат на поховання спадкодавця.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_3 та її представник ці доводи заперечували. Відповідач ОСОБА_4 до суду не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Перевіривши за матеріалами справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що спірний житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_8(а.с.7).Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина, спадкоємцями за законом першої черги стали його сини ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які проживали разом з ним в цьому будинку, в тому числі і на момент відкриття спадщини. Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і за життя не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька(а.с.10,
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7. На належну йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 1лютого 2001 року 1/2 частину спірного будинку 22 серпня 2003 року Другою Кіровоградською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_5- відповідача по справі (а.с.29)
Згідно ст. 551 ЦК 1963р., якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Це право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини( ст. 549 цього Кодексу). Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Як підтверджено матеріалами справи позивачі- дружина та дочка ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори подали 19 січня 1998 року (а.с.8, 9, 234). Таким чином, ними дотриманий визначений ст. 551 ЦК порядок прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії. За правилами ст.552 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину не вправі розпоряджатися спадковим майном, поки не буде одержано ним свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до гл. 7 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається громадянам нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку.
За даними повідомлення нотаріальної контори від 21 листопада 2007р., свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частину спірного будинку на ім’я ОСОБА_6 та його спадкоємців-позивачів по справі не видавалось(а.с.233). Про це свідчать і матеріали спадкових справ №145,46(234-237 т.1)
Звертаючись з позовом про визнання за ними права власності на спадщину, позивачі посилались на те, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно. Допитаний при розгляді справи державний нотаріус підтвердила, що при зверненні до нотаріальної контори спадкоємцям було роз’яснено, які документи необхідні для оформлення спадщини. Письмова відмова у видачі свідоцтва нотаріусом не видавалась. Цього не заперечувала ОСОБА_3 та її представник в своїх поясненнях.
Між тим, в матеріалах справи наявна копія дублікату свідоцтва про право власності ОСОБА_8 на зазначений житловий будинок, видане 28 квітня 1965 року на підставі рішення Кіровоградського райвиконкому від 30 березня 1965р. №7. Саме цей правовстановлюючий документ надавався ОСОБА_7 при оформленні спадщини на Ѕ частину цього будинку після смерті ОСОБА_8(а.с.235-237).
Позивачі не надали будь-яких переконливих доказів про неможливість вирішення питання про право на спадщину в нотаріальному порядку шляхом одержання свідоцтва про право на спадщину чи наявність спору про право кожної з них на 1/4 частину спадкового майна. Не містять їх і матеріали справи. Відповідач не заперечував права ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на іншу Ѕ частину спірного будинку.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 24 червня 1983 р. №4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягає.
Суд першої інстанції, зазначивши в мотивувальній частині про право власності кожної з позивачів на ј частину житлового будинку, на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК їх доводи не перевірив, на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, правовою нормою, що їх регулює та підставами для задоволення позову.
З огляду на наведені положення закону та встановлені факти рішення в цій частині підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст.205 ЦПК відповідно до п.2 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України.
За таких обставин не можна визнати правильним рішення суду і в частині вирішення позовної вимоги про поділ спадкового майна.
Як вбачається зі змісту уточненої позовної заяви, поданої 25 листопада 2009 року (а.с.102,т.2), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , пославшись на ст. 115 ЦК 1963р., вимоги про поділ спадкового майна фактично обґрунтовували наявністю передбачених ст. 365 ЦК підстав, про що підтвердили позивач та її представник.
Зазначена правова норма допускає можливість припинення права одного з співвласників на частку в спільному майні на підставі рішення суду за наявності передбачених цією нормою умов. Оскільки позивачі в встановленому законом порядку не оформили право власності на належні їм частини будинку, їх звернення з позовом про визнання права на весь будинок зі сплатою відповідачу грошової компенсації є передчасним.
Крім того, ухвалюючи про визнання за кожним з позивачів право власності по Ѕ частині в спірному будинку та допустивши припинення права власності ОСОБА_5 на належну йому Ѕ частину цього будинку, суд не врахував, що відповідно до ст. 365 ЦК право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову іншого співвласника за наявності хоча б однієї з чотирьох умов, перелічених у ч. 1 зазначеної статті, та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки( виходячи з дійсної вартості майна на час вирішення спору) на депозитний рахунок суду.
За таких обставин суд не мав правових підстав для задоволення позову, постановлене у справі рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до ст. 309 ЦПК воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги з урахуванням її правового обґрунтування.
Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо невирішення судом першої інстанції зустрічних позовів ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_10 не заслуговують на увагу, оскільки відповідними ухвалами від 16 та 30 жовтня 2007р. суд відмовив у прийнятті зустрічних позовних заяв (а.с. 191-208,212, 216). Ці ухвали в апеляційному порядку не оскаржувались. З зустрічним позовом про відшкодування витрат на похорони ОСОБА_5 в установленому ЦПК порядку не звертався.
Викладені в апеляційній скарзі вимоги представника відповідача про стягнення на підставі ст. 56 Конституції України з Державного казначейства України на його користь та на користь відповідача 744 тис. та 780 тис. грн. компенсації за моральну шкоду не ґрунтуються на законі.
Не вбачає колегія суддів і правових підстав для винесення окремої ухвали щодо судді Галагана О.В.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 310, 314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 березня 2010 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно закрити.
У позові ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спадкового майна відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді