Справа № 2-3673/09
РІШЕННЯ
ІМ'ЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2009 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Гандзій Н.В.
при секретарі - Горецькій К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину - договору дарування удаваним, про визнання правочину- договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на будинок та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ майна та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2006 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом, у якому просить: визнати удаваним правочин - договір дарування будівлі АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 07 листопада 2003 року, реєстраційний № 15777; визнати дійсним правочин - договір купівлі-продажу будівлі АДРЕСА_2, укладений 07 листопада 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що з літа 2001 року з відповідачем вона стала проживати однією сім'єю у належній її квартирі № АДРЕСА_1. 14 червня 2002 року у них народилася донька ОСОБА_6. Позивачка уклала з агентством нерухомості договір на пошук будівлі. Представники агентства знайшли спірну будівлю № АДРЕСА_2, яку вони 07.11.2003 р. придбали у продавця будівлі ОСОБА_3 за 120000долорів США. В нотаріальній конторі вона особисто передала продавцю гроші за спірну будівлю. Однак, відповідач шляхом обману та зловживання довірою позивачки оформив спірний будинок на своє ім'я, підписав договір дарування за якім ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 будинок № АДРЕСА_2. Цей договір приховує іншу угоду, тому що фактично було укладено договір купівлі-продажу, оскільки позивачка особисто має власний бізнес, заробляла достатньо. З моменту придбання спірного домовладіння, тобто з листопада 2003 року по березень 2005 року вона проводила ремонт, реконструкцію придбаного будинку, покращила його стан, внаслідок чого була збільшена його вартість. Позивачка стверджує, що усього вона вклала в будинок 400000 доларів США. Відповідач ОСОБА_2 не вкладав ніяких грошей та своєї праці у придбання та обладнання спірної будівлі. На підставі ст.. ст.. 235, 316, 319, 328, 331 ЦК України та ст.. 57 СК України позивачка просить задовольните її вимоги.
ОСОБА_2 позов не визнав, 12.01.2007 р. звернувся до суду з вимогами до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, розділ майна та визнання за ним права власності на майно, яке було придбано за час проживання та перебування у шлюбних відносинах с ОСОБА_1 до 01.01.2004 року, посилаючись на те, що з відповідачкою по його позову він проживав однією сім'єю з 2000 року і просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності його та ОСОБА_1 квартиру № 13 у будинку № 14-а по Французькому бульвару у м. Одесі. Крім того, вказує, що за час сумісного проживання вони придбали таке майно, а саме: Приватне підприємство „Каргоімпекс", яке зареєстроване у Реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності 07.02.2001 року; квартиру № АДРЕСА_1; нежитлову будівлю, яка розташована у м. Одеса,
вул.. Педагогічна, 25; домоволодіння, яке знаходиться у селище „Вівал Марін"; автомобіль „Деу Матіз", державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований на ПП „Каргоімпекс", автомобіль „Деу Ланос", державний номерний знак НОМЕР_4, який зареєстрований на ПП „Каргоімпекс", автомобіль „Мерседес Бенц" державний номерний знак НОМЕР_2, який зареєстрований на ПП „Каргоімпекс", автомобіль „Мерседес Бенц Віано", державний номерний знак НОМЕР_3 , який зареєстрований на ПП „Каргоімпекс ". Посилаючись на ст. ст. 60, 61, 62, 63, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. 392 ЦК України, ОСОБА_2 просить визнати за ним право власності на 1/2 частину ПП „Каргоімпекс", а також на 1/2 частину вище вказаного майна та виділить йому у власність автомобіль „Деу Ланос", державний номерний знак НОМЕР_4, автомобіль „Мерседес Бенц Віано", державний номерний знак НОМЕР_3.
ОСОБА_8 та його представник в судове засідання не з'явилися, про день та місце розгляду справи сповіщені належним чином та своєчасно, про що свідчать судові повістки в матеріалах справи.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник позов ОСОБА_2 не визнали. Вважають що вимоги ОСОБА_2 необгрунтовані, оскільки сумісно вони проживали з літа 2001 року. ПП „Каргоімпекс" створено особисто нею, зареєстровано 07.02.2001 р. транспортні засоби придбані за кошти підприємства, зареєстровані за Приватнім підприємством і не є сумісної власністю. Майно на яке претендує ОСОБА_2 не є сумісної власністю. Квартира № АДРЕСА_3 належить ОСОБА_11 на праві власності згідно з приватизацією державного житлового фонду. Квартира № АДРЕСА_1 придбана нею за особисті кошти по договору купівлі-продажу від 22.09.2001 р. Тому вони просять відмовити у позові.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки, її представника, дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані, а позов ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
У судовому засіданні встановлено, що стороні по справі проживали однією сім'єю з літа 2001 року. З 25 грудня 2003 року по 04.05.2007 року сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбу. В період сумісного проживання ними за особисті кошті ОСОБА_1 був придбай будинок № АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 Замісто договору купівлі-продажу був оформлен договір дарування від 07.11.2003 p.. Ці обставини підтверджуються представником ОСОБА_8 у запереченні на позов від 24.01 2007 р., в якому признають, що фактично мав місто договір купівлі-продажу, по якому сплачено 120000 доларів США. (а.с. 27), а також розпискою ОСОБА_9 про отримання грошей та його поясненнями в судовому засіданні 29.01.2008 року; угодую про намір укласти договір купівлі-продажу від 29.10.2003 р. . Оскільки сторонами був вчинений удаваний правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, цей правочин підлягає визнанню недійсним, відповідно до ст.. 235 ЦК України.
Судом встановлено, що правочин - договір дарування був вчинений сторонами для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу , який вони насправді вчинили, відносини сторін повинни регулюваться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Тому суд вважає, що будівля, яка була придбана на підстави договору купівлі - продажу від 07.11.2003 року, є сумісною спільною власністю ОСОБА_8 і кожний із них має право на 1/2 частину цього будинку.
Відповідно ст.. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
ОСОБА_8 не представив суду доказів в підтвердження своїх позивних вимог. Судом встановлено, що майно на яке він претендує не є спільної сумісної власністю сторін. Жодних доказів тому, що Приватне підприємство „Каргоімпекс" було створено сумісними зусиллями, за сумісні кошти, він суду не представив.
Як стверджує позивачка в лютому 2001 року вони не проживали однією сім'єю. Із Статуту Приватного підприємства „Каргоімпекс" слідує, що воно створено 7 лютого 2001 p., засновником Підприємства є ОСОБА_4 Статут зареєстровано в Реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності 07 лютого 2001 року. Транспортні засоби значаться зареєстрованими за ПП „Каргоімпекс", знаходяться у ПП на балансі. Це підтверджено балансовою довідкою ПП Каргоімпекс", свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Вони є основними фондами підприємства. За ОСОБА_11 зареєстрованих транспортних засобів не значиться, (а.с.6 т.2)
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеним у п. 29 Постанови „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21 грудня 2007 року, відповідно до положень статей 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Квартира № АДРЕСА_3 належить ОСОБА_11 на праві власності згідно з Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду", що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло от 10 лютого 1994 року, виданого органом приватизації УЖКГ, тобто ця квартира передана ій з донькою ОСОБА_12 безкоштовно в приватну власність (а.с.101-104). Квартира № АДРЕСА_1 придбана нею за особисті кошти по договору купівлі-продажу від 22.09.2001 р., до реєстрації шлюбу. Нежиле підвальне приміщення в житловому будинку № 14-а по Французькому бульвару належить ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2001 р. (а.с. 129). Тому ця нерухомость не може бути об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_11 Усе вказане майно є особистою приватною власністю позивачки, згідно до ст. 57 СК України.
При таких обставинах, суд вважає, що ОСОБА_2 не довів ті обставини, на які він посилався в позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 218 ЦПК України, ст. ст.52, 235, 316, 319, 328, 331 ЦК України, ст. ст. 57, 61, 74 СК України, п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21 грудня 2007 року, суд, -
ВИРІШИВ:
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
7 листопада 2003 року, зареєстрованого у реєстри приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу за№ 15777.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_13 7 листопада 2003 року.
Визнати за ОСОБА_13 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_2, та складається в цілому з одного кам'яного житлового будинку під літерою А", житловою площею 77, 2 кв.м., загальною площею 195, 3 кв.м., № 1-3 - огородження, розташованих на земельній ділянці площею 311 кв.м.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_2, та складається в цілому з одного кам'яного житлового будинку під літерою А", житловою площею 77, 2 кв.м., загальною площею 195, 3 кв.м., № 1-3 - огородження, розташованих на земельній ділянці площею 311 кв.м.
У позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_13 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, розділ майна та визнання за ним права власності на майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі в
десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
4