ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.03.2010 року Справа № 8/19пд
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Парамонової Т.Ф.
суддів: Єжової С.С.
Семендяєвої І.В.
секретар судового засідання Антонова І.В.
за участю представників сторін:
від заявника Сайтарли І.М., посв. № 88, від 03.08.06, пом. прокурора Кам’янобрідського району м.Луганська;
від позивача Маркєлов О.Ю., дов. № 18-01-00108, від 13.01.09, начальник юрвідділу Регіонального відділення Фонду держмайна України по Луганській області;
від відповідача Симоненко О.О., дов. № 2, від 01.02.10;
від 1-ої третьої особи Губіна Ю.В., дов. № 15-9-656, від 24.02.10, гол. спец. сектора представництва інтересів держави та органів юстиції в судах України Головного управління юстиції у Луганській області;
від 2-ої третьої особи Коваленко О.О., дов. № 7434/15/14-09, від 29.12.09;
від 3-ої третьої особи Онопрієнко О.П., дов. № 12, від 19.01.09, юрисконсульт 1-ої категорії Головного юридичного управління Укрзалізниці
розглянувши
апеляційну скаргу ТДВ „Попаснянський вагоноремонтний завод”, м. Попасна, Луганська область
на рішення
господарського суду Луганської області
від 19.01.2010
у справі № 8/19пд (колегія суддів: головуючий суддя –Середа А.П., судді Ворожцов А.Г., Косенко Т.В.)
за позовом Попаснянського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськ
до відповідача ТДВ „Попаснянський вагоноремонтний завод”, м. Попасна, Луганська область
третя особа, що не заявляє
самостійних вимог на предмет
спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України, м. Київ
треті особи, що не заявляють
самостійних вимог на предмет
спору, на стороні відповідача Міністерство транспорту та зв’язку України,
м. Київ
Державна адміністрація залізничного транспорту України Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ
про визнання договору оренди державного майна недійсним
в с т а н о в и в :
Попаснянський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю „Попаснянський вагоноремонтний завод” (далі – ТДВ „Попасянський ВРЗ”) про визнання договору оренди державного майна недійсним.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 12.02.2008 у справі №8/19пд залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство транспорту та зв’язку України.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.03.2008 у справі №8/19пд залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну адміністрацію залізничного транспорту України Міністерства транспорту та зв’язку України.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 13.02.2009 у справі №8/19пд залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України.
Рішенням господарського суду Луганської області від 19.01.10 позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір оренди державного майна № 003016/09 від 11.12.07; зобов’язано ТДВ „Попаснянський ВРЗ” невідкладно після набрання рішення законної сили повернути у власність держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України (орган управління майном) цілісний майновий комплекс „Попаснянський ВРЗ”, переданий в оренду ТДВ „Попаснянський ВРЗ” на підставі договору оренди державного майна № 003016/09, укладеного між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганської області 11.12.07; стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України державне мито у сумі 25585 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп.
Не погодившись з винесеним рішенням суду, ТДВ „Попаснянський ВРЗ” звернулось до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 19.01.10 по справі № 8/19пд, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Міністерство транспорту та зв’язку України та Укрзалізниця у відзивах на апеляційну скаргу проти доводів відповідача заперечують. Рішення просять залишити без змін, апеляційну скаргу без розгляду.
Позивач та третя особа на стороні позивача письмових відзивів на апеляційну скаргу не надали. Разом з тим, з пояснень позивача до позовної заяви прокурора вбачається, що позивач вважає спірний договір укладеним відповідно до законодавства без порушень.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково наданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції (ч.2 ст.99 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, що були присутні у засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ДП „Попаснянський ВРЗ” відповідно до ст. 1 Закону України від 07.07.1999 № 847-ХІУ „Про Перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” включене до Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а постановою КМУ від 23.12.04 за №1734 „Про затвердження Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави” - також включене і до цього Переліку.
Долученими до справи доказами підтверджено, що це державне підприємство у 2006-2007 роках випускало залізничний рухомий склад - вантажні вагони.
Випуск такої продукції належить до основного предмету його статутної діяльності (п.2.2 статуту ДП „Попаснянський ВРЗ” у редакції наказу Укрзалізниці від 02.02.05 № 036-Ц3).
Згідно тому ж пункту статуту до основного предмету діяльності ДП також належить діяльність з перевезення, придбання та зберігання прекурсорів.
Згідно абзацу 2 ч. 1 ст. 4 Закону України від 10.04.92 № 2269-ХП „Про оренду державного майна” (відповідно до Закону України від 23.12.97 № 768/97-ВР „Про оренду державного та комунального майна”) не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену ч. 1 ст. 4 Закону України „Про підприємництво”, якою встановлено обмеження на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, яка здійснюється відповідно до Закону України „Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори”. Отже, з цих підстав ЦМК ДП „Попаснянський ВРЗ” не міг бути переданий в оренду.
Наявними у справі доказами доведено, що об’єкт державної власності - ЦМК ДП „Попаснянський ВРЗ”, який відноситься до сфери управління Мінтрансу (на даний час –Мінтрансзв’язку України) та входить до складу Укрзалізниці, - належить до об’єктів, які мають загальнодержавне значення, оскільки він в якості одного з основних предметів своєї діяльності у 2006-2007 роках (тобто і станом на 11.12.07) здійснював виробництво залізничного рухомого складу - вантажних вагонів. Таким чином, з огляду на цю обставину ЦМК ДП „Попаснянський ВРЗ” також не міг бути об’єктом оренди.
Суд першої інстанції також вважає, що при укладенні спірного договору не дотримано вимог, викладених у частинах 1 та 2 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки його укладено з порушенням чинного законодавства, з боку орендаря договір підписано посадовою особою, яка не мала на те законних повноважень.
Так, генеральний директор ДП „Попаснянський ВРЗ” Криворучко С.Г. з 17.05.05 по 21.01.08 перебував у трудових правовідносинах з названим підприємством, що підтверджується контрактом № 718, укладеним між ним та Укрзалізницею 17.05.05 на термін до 18.05.10 (т.4, а.с.82-87); наказом про призначення на посаду № 231/0с від 18.05.05 (т.4, а.с.98) та наказом про звільнення з неї за № 107/ос від 21.01.08 (т.4, а.с.89).
Як сказано у п.4 постанови КМУ від 03.04.93 № 245 „Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій”, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
Генеральний директор ДП „Попаснянський ВРЗ” Криворучко С.Г., який 11.12.07 одночасно діяв також як генеральний директор ТВД „Попанянський ВРЗ”, не мав законних повноважень та підстав на підписання спірного договору.
Також, суд першої інстанції вважає, що форма спірного договору не відповідає вимогам чинного законодавства.
Суд при вирішенні спору виходить з того, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
З огляду на те, що спірний договір належить до категорії господарських, суд керується ч.ч. 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України, якими встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При вирішенні цього спору колегія керується постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 № 9 „Про судову практику розгляду цивільних спорів про визнання правочинів недійсними”, у п.5 якого сказано, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору, - а саме така ситуація має місце за даним спором.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому вони підлягають задоволенню у повному обсязі, з застосуванням наслідків, передбачених ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України.
За таких обставин судом першої інстанції позов задоволено.
ТДВ „Попаснянський ВРЗ” не згодне з рішенням суду, та вважає його таким, що не відповідає діючому законодавству, та підлягає скасуванню.
В обґрунтування своїх доводів за апеляційною скаргою заявник посилається на те, що суд необґрунтовано вважає, що одним з видів основної діяльності ДП „Попаснянський ВРЗ” на дату укладення договору оренди було виготовлення залізничних та трамвайних локомотивів, а також рухомого складу (вагонів).
Згідно до Звітів про основні показники діяльності ДП „Попаснянський ВРЗ” (форма №1-підприємництво (річна) основна частина його доходу приходиться на ремонт рухомого складу. Зокрема, на протязі 2003-2006 років на цей вид діяльності приходилося від 51% до 75% від усієї товарної продукції заводу. Крім того, до 2006 року завод взагалі не випускав нових вагонів, а у 2006 році частка нових вагонів у структурі товарної продукції заводу склала лише 4,1% (50 одиниць).
Рішення про оренду цілісного майнового комплексу у відповідності до чинного законодавства приймалося на підставі даних за 2006 рік, так як визначити основний фактичний вид економічної діяльності за менш тривалий час неможливо. Таким чином, на час укладення договору оренди основним фактичним видом економічної діяльності заводу був ремонт рухомого складу.
Щодо діяльності, пов’язаної з перевезенням, придбанням та зберіганням прекурсорів, скаржник вказує, що згідно з п. 2.2 Статуту ДП „Попаснянський ВРЗ” (в нової редакції) затвердженого Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 21.09.05 № 300-Ц та зареєстрованому державною адміністрацією м. Попасна Луганської області 10.02.06, одним з видів діяльності підприємства було перевезення та придбання прекурсорів. Згідно зі ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачені ч. 1 ст. 4 Закону України „Про підприємництво”, а саме: здійснення діяльності, пов’язаній з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів відповідно до Закону України „Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори”. Тобто заборона, в даному випадку, стосується лише оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств здійснюючих діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів. Вказаний вид діяльності був відсутній у п. 2.2 Статуту ДП „Попаснянський ВРЗ” на дату укладення договору оренди.
Скаржник зазначає, що висновок суду щодо неможливості передачі в оренду ЦМК ДП „Попаснянський ВРЗ” не відповідає дійсності та діючому законодавству України.
Також скаржником зазначено, що висновок суду про віднесення ЦМК ДП „Попаснянський ВРЗ” до об’єктів, що мають загальнодержавне значення, також є необґрунтованим. Тому, що відповідно до Закону, не всі підприємства, що входять до складу залізничного транспорту, є підприємствами залізничного транспорту. Відповідно до ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна” не можуть бути об’єктами оренди майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою. Віднесення підприємств до той, чи іншої сукупності підприємств здійснюється на підставі Національного класифікатору України „Класифікація видів економічної діяльності” ДК 009:2005.
Щодо висновку суду про підписання договору оренди посадовою особою, яка не мала на те законних повноважень, то з цього приводу скаржник вважає, що суд не вірно застосував норму матеріального права.
Керуючись рішенням Ради Товариства на підставі Статуту, Криворучко С.Г. уклав від імені ТДВ „Попаснянський ВРЗ” договір оренди. 14.12.07 цей договір був затверджений вищим органом товариства - загальними зборами учасників.
Щодо висновків суду про невідповідність форми спірного договору вимогам чинного законодавства, то з цього приводу скаржник вважає, що суд невірно застосував норми матеріального права, а саме ст. 793 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 283, 287 Господарського Кодексу України, ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.
Доводи апеляційної скарги судовою колегією приймаються з огляду на наступне.
Дійсно, як зазначив суд першої інстанції, ДП „Попаснянський вагоноремонтний завод” включено як до переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, так і до переліку об’єктів, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Але, відповідно до ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” не можуть бути об’єктами оренди „...об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації...”. Таким чином, законодавцем визначена наявність двох умов стосовно об’єктів, що не підлягають здачі в оренду –загальнодержавне значення та заборона приватизації. Разом з тим, поняття „загальнодержавне значення” не є тотожним поняттю „стратегічне значення”. Такий висновок витікає з системного аналізу норми Закону України „Про приватизацію державного майна”. Згідно частини другої статті 5 вказаного Закону до об’єктів загальнодержавного значення віднесено майнові комплекси підприємств та їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів /робіт, послуг/, що мають загальнодержавне значення.
В цій же нормі наведено перелік об’єктів, які мають загальнодержавне значення, у тому числі і майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони).
Але, як зазначено вище, для визначення об’єкту як загальнодержавного значення, необхідно, щоб основним видом діяльності підприємства було виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Таким чином, поняття „загальнодержавне значення” є оціночним, тоді як перелік об’єктів стратегічного значення прямо встановлено Постановою Кабінету Міністрів України. У разі тотожності цих понять в Законі України „Про приватизацію державного майна” не було б необхідності визначати поняття „загальнодержавне значення” та перелічувати, які об’єкти мають таке значення. У цьому разі достатньо було б послатися на перелік об’єктів стратегічного значення.
Матеріалами справи доведено, що виробництво вагонів у році, який передував року укладання спірного договору оренди, не було основним видом діяльності підприємства. Ремонт вагонів до робіт та послуг загальнодержавного значення законодавцем не віднесено.
В своєму відзиві на апеляційну скаргу Укрзалізниця зауважує, що Мінтрансзв’язку та Укрзалізниці не було відомо про те, що ДП „Попаснянський ВРЗ” почав виготовляти вагони, а це також підтверджує те, що визначення об’єкту як маючого загальнодержавне значення залежить від виробництва.
І, навпаки, матеріалами справи не доведено, що відповідач здійснював діяльність, пов’язану з обігом прекурсорів.
Гр. Криворучко С.Г. мав право підписання договору оренди згідно Статуту товариства як його генеральний директор. Статут товариства затверджено установчими зборами учасників товариства. Крім того, Радою товариства було уповноважено Криворучко С.Г. підписати договір оренди державного майна, а сам договір затверджено загальними зборами товариства 14.12.2007. За таких обставин підстави вважати Криворучко С.Г. не маючим компетенції на підписання договору оренди відсутні.
Законом України „Про оренду державного та комунального майна” цілісний майновий комплекс визначено як самостійний об’єкт оренди, обов’язковість нотаріального посвідчення угод щодо нього нормами спеціального Закону не передбачено.
Крім того, слід окремо зауважити, що згода на передачу спірного об’єкту в оренду надана як Міністерством транспорту та зв’язку України, так і Державною адміністрацією залізничного транспорту України „Укрзалізниця”.
Таким чином, якщо припустити, що при укладанні договору і мали місце порушення з боку державних органів, то це не може бути підставою визнання договору недійсним.
При цьому судова колегія зважає на судову практику Європейського суду з прав людини, яка є у національному законодавстві інструментом функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства України. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 „Stretch проти Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії”, визнання недійсним договору згідно якого отримане майно від держави та подальше позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим.
З огляду на викладене, апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю „Попаснянський вагоноремонтний завод” підлягає до задоволення. Рішення господарського суду Луганської області слід скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Керуючись статтями 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю „Попаснянський вагоноремонтний завод” на рішення господарського суду Луганської області від 19.01.2010 по справі № 8/19пд задовольнити.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 19.01.2010 по справі №8/19пд скасувати.
3. У задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя Т.Ф. Парамонова
Суддя С.С. Єжова
Суддя І.В. Семендяєва