ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
13 липня 2010 року справа № 5020-9/080
За позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (99013, АДРЕСА_1)
до військової частини А-4515 (99013, м. Севастополь, с. Любимівка),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (99040 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 60),
про визнання права власності,
суддя Рибіна С.А.
За участю представників:
позивача - ОСОБА_1, паспорт серія АР № 208872, виданий Нахімовським РВ УМВС України в місті Севастополі від 10.12.1999, ОСОБА_3, довіреність № 813 від 10.06.2010.
відповідача - Порва Олександр Олегович, довіреність № 124 від 04.02.2010;
третьої особи - явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечила.
Суть спору: Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1) звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до військової частини А-4515 (в/ч А-4515) про визнання права власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним набуте право власності на будівлю перукарні, яка розташована за адресою: м. Севастополь, с. Любимівка, вул. Федорівська, буд. 25-а, за набувальною давністю, доводи та обґрунтування викладені у позові (а.с.2-4).
Ухвалою суду від 21.05.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/080.
Відповідач проти позову заперечує, мотивуючи тим, що визнання права власності за набувальною давністю не може мати місце раніше 01.01.2011, доводи та обґрунтування викладені у відзиві та додаткових поясненнях (а.с.34-35, 46).
Ухвалою суду від 10.06.2010 в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину морську (далі –Севастопольська КЕЧ морська).
Третя особа у судове засідання не з’явилась, до початку судового засідання подала клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 01.07.2010 оголошувалась перерва до 13.07.2010.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
У березні 1987 року позивачу, за його словами, від командира військової частини А-4515 було надано дозвіл на роботу в підсобному приміщенні площею 24 м2, яке розташовано за адресою: м. Севастополь, с. Любимівка, вул. Федорівська, буд. 25-а.
Належних доказів цього факту позивач суду не надав.
З пояснень в/ч А-4515 вбачається, що спірне приміщення на балансі в/ч А-4515 не знаходиться, однак розташоване на земельній ділянці, наданої в/ч А-4515 у постійне користування (а.с.47-48).
У відповідності до даних Севастопольської КЕЧ морської все майно в/ч А-4515 (будівлі, споруди, тощо) стоїть на балансі Севастопольської КЕЧ морської, однак належні докази цього третьою особою не надані.
11.03.2003 позивач зареєстрований Нахімовською районною державною адміністрацією у місті Севастополі як суб'єкт підприємницької діяльності (а.с.17).
Позивач просить суд визнати за ним право власності на будівлю перукарні площею 24 м2, яка розташована за адресою: м. Севастополь, с. Любимівка, вул. Федорівська, буд. 25-а, на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (за набувальною давністю), посилаючись на те, що протягом 24 років добросовісно володіє та користується вказаним об'єктом нерухомості.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 16 Цивільного кодексу України).
Згідно частини третьої статті 3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Статтею 328 Цивільного Кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Згідно пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 набрав чинності з 01.01.2004.
Отже, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність на час розгляду справи не можуть бути застосовані, оскільки не минув встановлений статтею 344 Цивільного кодексу України з урахуванням пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк, протягом якого позивач повинен відкрито, безперервно володіти вказаним нерухомим майном ( з 01.01.2001 по 01.01.2011).
Не може бути прийнятий судом довід позивача про відкрите користування приміщенням з 1987 року з тих підстав, що строк до 01.01.2001 не може бути зарахований до вимог статті 344 Цивільного кодексу України на підставі пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача, пов’язаних з визнанням за ним права власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.
На підставі вищевикладеного суд визнає вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності, такими, що не підлягають задоволенню.
Клопотання Севастопольської КЕЧ морської про відкладення розгляду справи суд відхилив з тих підстав, що третьою особою не доведена наявність у неї нових доказів, які можуть бути надані суду, не обґрунтована необхідність особистої участі представника у судовому засіданні, явка представника третьої особи не визнавалась обов’язковою.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Суддя підпис С.А. Рибіна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 19.072010.