У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 червня 2010 року м. Ужгород
Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого - Ігнатюка Б.Ю.
суддів - Готра Т.Ю., Мацунича М.В.
при секретарі – Коновчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 12 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про зобов’язання по нарахуванню недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
в с т а н о в и л а :
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати відповідача нарахувати йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період 2007-2008 років у сумі 2243 грн. 40 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що виплати у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком - не здійснювалися. При цьому заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав йому стало відомо із преси.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 12 травня 2009 року позовні вимоги задоволено частково: зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області подало апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції та, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивачем таке рішення суду не оскаржувалось.
Особи, що беруть участь у справі, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явились, про причини неявки не повідомили.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків _________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 22 - 1812/2010 Номер рядка статистичного звіту: 57
Головуючий в першій інстанції: Бедьо В.І.
Доповідач: Ігнатюк Б.Ю.
мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195), а положення статей Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які зменшували розмір оспорюваної допомоги, визнано неконституційними (рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року).
Проте, позаяк відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду, суд зобов’язав відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсій та провести її виплату з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею 6 Закону № 2195 передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону № 2195 було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 зазначеного Закону про бюджет, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону № 2195 виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 були визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону № 2195. Отже з 09.07.2007 року дію ст.6 Закону № 2195 було відновлено в повному обсязі і позивач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мав право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як дитина війни відповідно до ст.6 № 2195.
Що стосується дії ст.6 Закону № 2195 у 2008 році, то положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, вони визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008. А відтак, позивач саме з 22.05.2008 року мав право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону № 2195.
Вказані Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» було встановлено підвищення до пенсії дітям війни в таких розмірах: з 22 травня – 48,1 грн., з 1 липня – 48,2 грн., з 1 жовтня – 49,8 грн. Однак вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст.3 Закону № 2195 державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом № 2195 підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону № 2195, є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, посилання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає.
Доводи відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону № 2195.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що підстав для скасування постанови суду немає, а тому постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. 304, п.3 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області відхилити.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 12 травня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: