АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 травня 2009 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Моісеєнко Т.І. суддів Іщенка В.І.
Авраміді Т.С. при секретарі: Алієвій Е.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії справу за позовом прокурора Нижньогірського району АР Крим в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Нижньогірське відділення 4558 до ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 17 грудня 2008 року,
ВСТАНОВИЛА:
На підставі ст. ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» Нижньогірське відділення 4558 до ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору № 157 від 20.09.2006 року, стягнення заборгованості у сумі 47880, 06 грн. шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 157, відповідно до якого ОСОБА_2 було надано кредит у сумі 70000 грн., з оплатою за його користування 18 % річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань був укладений договір застави майна № 164 від 20 вересня 2006 року, а також додаткова угода до зазначеного договору № 3 від 8 грудня 2008 року. За порушення умов кредитного договору відповідач зобов’язався сплачувати пеню у розмірі 0, 05 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочи. У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 не виконав зобов’язання за кредитним договором, утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути з урахуванням уточненої суми позову у розмірі 47880, 06 грн. шляхом звернення стягнення на заставлене майно та розірвати зазначений договір.
Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 17 грудня 2008 року позов задоволений: кредитний договір № 157 від 20.09.2006 року, укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» Нижньогірське відділення 4558 та ОСОБА_2 розірваний, з відповідача на користь позивача стягнено 47880, 06 грн. шляхом звернення стягнення на майно, яке знаходиться у заставі Нижньогірського відділення 4558 ВАТ «Державний ощадний банк України» згідно договору застави
Справа № 22-ц-358-Ф/09
Головуючий у першій інстанції Бриндя М. А.
Суддя-доповідач Авраміді Т.С.
майна № 164 від 20.09.2006 року і додаткової угоди № 3 від 8.12.2006 року до договору застави майна № 164 від 20.09.2006 року.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з’ясування, судом першої інстанції. обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким перенести строк погашення кредиту до липня 2009 року.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи про те. що заборгованість за кредитним договором утворилася через виникнення тимчасових фінансових ускладнень, незалежних від позичальника. Вважає, що відповідно до п. 3.4.2. кредитного договору він має право на перенесення строку погашення кредиту.
Заслухавши суддю-доповідача. пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує належним чином умови кредитного договору, укладеного між сторонами, щодо сплати платежів, що є згідно умов договору та положень чинного законодавства підставою для розірвання договору та надає право позивачу вимагати дострокове повернення кредиту, а також сплати нарахованих процентів та інших платежів за умовами договору.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи. 20 вересня 2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» Нижньогірське відділення 4558 та відповідачем був укладений кредитний договір № 157. відповідно до якого ОСОБА_2 було надано кредит у сумі 70000 грн., з оплатою за його користування 18 % річних.
Відповідно до п. 1.6 вказаного кредитного договору позичальник повинен здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 2333, 33 грн. до 19 числа кожного місяця, починаючи з квітня 2007 року. Останнє погашення кредиту здійснюється позичальником не пізніше 19 вересня 2009 року.
8 листопада 2007 року у зв’язку з тяжким фінансовим станом позичальника, термін погашення був відстрочений. За новим графіком погашення кредиту ОСОБА_2 зобов’язався здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 3980, 39 грн. до 19 числа кожного місяця, починаючи з травня 2008 року до серпня 2009 року, а у вересні 2009 року - 3980.43 грн.
Однак зазначені зобов’язання відповідач не виконує, у встановлений строк погашення кредиту не здійснює, що ОСОБА_2 не заперечується.
Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно п. 4.2 Зазначеного договору кредиту за порушення взятих на себе зобов’язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та сплаті процентів за користування кредитом позичальник зобов’язується сплатити на користь відповідача пеню у розмірі 0, 05 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Як встановлено п.п. 2.2 та 3.2.2 кредитного договору, положення яких відповідає ч. 2 ст. 1050 ЦК України в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, сплати процентів та інших платежів за цім договором.
Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов’язань по зазначеному кредитному договору, між сторонами був укладений договір застави майна.
№ 164 від 20 вересня 2006 року та додаткова угода до нього № 3 від 8.12.2008 року, відповідно до умов яких у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, що відповідає положенням ст. 589 ЦК України.
Отже суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги і стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача суму заборгованості шляхом звернення стягнення на майно, яке знаходиться у заставі Нижньогірського відділення 4558 ВАТ «Державний ощадний банк України» згідно договору застави майна № 164 від 20.09.2006 року та додаткової угоди № 3 від 8.12.2008 року до договору застави № 164 від 20.09.2006 року.
Сума заборгованості - 47880, 06 грн. відповідачем не оспорюється і визначена з додержанням умов кредитного договору та вимог чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що зобов’язання порушені по причинам незалежних від відповідача, не заслуговують уваги. Викладені в апеляційній скарзі обставини не є підставою для звільнення позичальника від відповідальності за порушення грошового зобов’язання.
Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Пунктом 3.4.2 вказаного кредитного договору встановлено лише право позичальника порушувати перед Банком питання про перенесення строку погашення кредиту через виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежних від нього причин. Тобто даний пункт не носить обов’язковий характер і не може бути безумовною підставою для відстрочення погашення кредиту.
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 308 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 17 грудня 2008 року -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.