Справа № 2-886/10

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м        У к р а ї н и

19 липня 2010 року                    Кролевецький районний суд Сумської області

у складі судді                                              Сірої Г.І.,

за участі секретаря                                     Сергієнко Ж.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кролевці справу за позовною заявою ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій незаконними та зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачене щомісячне підвищення до пенсії дітям війни,

в с т а н о в и в:

позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-ІV від 18.11.2004 р. є дитиною війни і згідно зі ст.6 зазначеного Закону їй повинна виплачуватись державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2007 році зазначене підвищення їй не виплачувалась, а протягом 2008-2009 років їй виплачувалось зазначене підвищення лише в розмірі 10%.

Рішенням Конституційного Суду України №6рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 р., якими зупинялась дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

З січня 2008 року щомісячну соціальну допомогу почали виплачувати, але лише у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком замість 30%, встановлених Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Розмір соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до розрахунку, зазначеного у позові, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням розмірів прожиткових мінімумів, встановлених відповідними Законами про Державний бюджет України, сума невиплаченої соціальної допомоги за 2007 рік - з липня по грудень - становить 742 грн. 65 коп., за 2008 рік – з травня по грудень - 780 грн. 40 коп., за 2009 рік – з січня по грудень – 1240 грн. 20 коп., за 2010 рік - з січня по червень – 962 грн. 10 коп.

Відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий період без обмеження будь-яким строком.

Тому, на підставі викладеного, керуючись ч.2 ст.3, ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст. 8, 22, 55, 95 Конституції України, ст.15 ЦПК України, позивачка   просить:

- визнати незаконними дії головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо нарахування і виплати їй відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії як дитині війни з 09 липня до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року до 30 червня 2010 року включно у розмірі меншому, ніж 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

- зобов’язати головне управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та виплатити їй відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року до 30 червня 2010 року включно, з урахуванням виплаченого за вказані періоди підвищення до пенсії як дитині війни.

Сторони були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Позивачка в судове засідання не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, надавши суду заяву про розгляд справи без участі представника.

Відповідач позову не визнав, свою позицію в письмових запереченнях обґрунтував тим, що:

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон №2195) не передбачено, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку здійснюється призначення і виплата підвищення пенсії.

Ст.7 Закону №2195 передбачає, що фінансове забезпечення соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з бюджетом Пенсійного фонду України на 2007 рік, та бюджетом Пенсійного фонду України на 2008 рік, одним з джерел доходів бюджету Пенсійного фонду України, передбачена дотація з Державного бюджету на виплату пенсій, надбавок, підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" №1058 від 09.07.2003 року (далі — Закон №1058) розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 цього Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Розмір мінімальної пенсії встановлений також постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів трудових пенсій» від 15.04.03 №544, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії, передбачений для обчислення трудових пенсій за віком, встановлений у розмірі 50 гривень.

Підвищення пенсій іншим категоріям осіб, для яких відповідні положення передбачались Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, що діяла до 01.07.2006 року, здійснювалась відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 №1, виходячи із показника 19,91 грн.

На підставі ст.6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України.

Пункт 9 Положення "Про Пенсійний фонд України" передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

Враховуючи, що Законом України “Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України, то відповідач вважає, що діяв без будь-яких порушень законодавства.

У 2008 – 2010 роках дітям війни відповідно до вимог ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, — 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи, що механізм реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відсутній, то відповідно до роз’яснень Міністерства юстиції України вирішити питання про реалізацію вказаної норми можливо лише внесенням змін та доповнень до цього Закону.

З урахуванням зазначеного, а також посилаючись на те, що жодним із законів про пенсійне забезпечення не встановлений відповідний механізм та умови призначення, порядок фінансування таких підвищень, питання підвищення дітям війни пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком законодавчо залишається не вирішеним, а отже неможливим є і виконання відповідачем задекларованої норми Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”, тому відповідач вважає, що його дії відповідають чинному законодавству України, а заявлені позовні вимоги є безпідставними.

При цьому відповідач заперечує щодо стягнення з нього витрат на судовий збір, посилаючись на те. Що відповідно до п.34 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати судового збору.

Крім того, відповідач вважає, що через те, що у бюджеті Пенсійного фонду України і у кошторисі на утримання головного управління на 2009 рік видатки на сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення передбачені не були, то головне управління не має права  здійснювати такі видатки у 2010 році до затвердження відповідного кошторису на 2010 рік.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід 2 групи, відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року "Про соціальний захист дітей війни" (далі - Закон №2195-ІV) має статус дитини війни, що вбачається з ксерокопій пенсійного посвідчення та паспорта позивачки (а.с. 6, 9 ) і не заперечується відповідачем.

Згідно зі ст.6 Закону №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Із заперечень та довідки відповідача вбачається, що позивачка отримувала підвищення до пенсі як дитина війни з  01.01.2008 р. – 10% мінімальної пенсії за віком , а з 01.11.2009 року — в розмірі, що становить менше, ніж 10% мінімальної пенсії за віком. (а.с. 11, 19-20 ).

Протягом періоду, за який пред’явлено позовні вимоги, діяло таке законодавство:

- на 2007 рік дію ст.6 зазначеного Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено пунктом 12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", а статтею 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами, крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни;

- рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст.71, ст.111 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік";

- пунктом 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни;

- рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 року від 22.05.2008 р. (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

- Законом України „Про Державний бюджет України на 2009 рік ” від 25.12.2008 року №835-VI та Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік ” від 27.04.2010 року №2154-VI не передбачено зупинення на 2009 – 2010 роки дії положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до положень ст.152 Конституції України і ст.73 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність і зворотної дії у часі не мають.

Аналізуючи наведені вище норми, з урахуванням положень ч.3 ст.152 Конституції України, суд прийшов до висновку про те, що саме з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року ГУПФУ в Сумській області повинно було проводити нарахування та виплачувати позивачці підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції Закону №2195-ІV від 18.11.2004 р.) При цьому відповідач повинен був також проводити нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2009 року та відповідно з 01.01.2010 року, оскільки на 2009 рік та 2010 рік дія положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинялась і розмір підвищення не змінювався, і сам відповідач не надав належного обґрунтування підстав, виходячи з яких ним проводилось часткове нарахування та виплата вказаного підвищення до пенсії позивачці за цей період.

Слід враховувати, що п.6 ч.1 ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституція України не надає права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

При вирішенні цієї справи суд також бере до уваги положення п.4 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, відповідно до якого вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в ч.2 ст.95 Конституції України, положення якої конкретизовано у ст.38 Бюджетного кодексу України. Встановлений даними нормативними актами перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним, у зв’язку з чим Законом України "Про Державний бюджет України" не можуть вноситись зміни, не може зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами, з чого є достатні підстави зробити висновок про те, що законом про Державний бюджет України не може встановлюватись розмір гарантій, визначений відповідними законами.

Аналізуючи позиції ГУПФУ в Сумській області про те, що:

- Законом України "Про соціальний захист дітей війни" не передбачено, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії;

- ст.7 Закону №2195 передбачає, що фінансові забезпечення соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України;

- розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону №1058, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом;

- п.9 Положення "Про Пенсійний фонд України" передбачає вичерпний перелік напрямків використання коштів ПФУ, суд прийшов до висновку, що такі твердження відповідача не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 30 червня 2 010 року, оскільки відсутність фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни", яке здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України, не може бути підставою для порушення права громадянина на отримання соціальної допомоги, в тому числі підвищення до пенсії, яке є предметом судового розгляду.

Зазначені права позивачки гарантуються ст.8 Конституції України, якою визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні гарантії, встановлені дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Законодавча невизначеність порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до ч.9 ст.8 ЦПК України забороняється відмова в розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Відповідно до ч.8 ст.8 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Тому, з урахуванням зазначеного, при такому обчисленні необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку містяться у ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", якою визначено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, посилання відповідача на те, що розмір мінімальної пенсії встановлений також п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підтвердження розмірів трудових пенсій» від 15.04.03 №544, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії, передбачений для обчислення трудових пенсій за віком, встановлений у розмірі 50 грн., суд не може прийняти до уваги, так як відповідно до п.1 зазначеної постанови збільшення розміру пенсій, передбачених цим пунктом, не застосовується для визначення розмірів соціальних пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсій. В той час як предметом даного позову є саме соціальна допомога у вигляді підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З урахуванням вищезазначених положень ч.9 ст.8 та ч.8 ст.8 ЦПК України посилання відповідача на те, що не визначено орган, який повинен здійснювати призначення і виплати підвищення до пенсії, суд не може взяти до уваги, оскільки відповідно до діючого законодавства на виконання положень ст.6 Закону України №2195-ІV саме ГУПФУ в Сумській області проводило з 01 січня 2008 року нарахування та виплату допомоги дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (що складало 10% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність).

Крім того, Пенсійний фонд України діє відповідно до Положення „Про Пенсійний фонд України ” затвердженого Указом Президента України від 01.03.2003р. за № 121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Згідно абз.1 п.1 Положення  про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 12/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо:

- призначення пенсії;

- підготовки документів для її виплати;

- забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній  Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цим управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду  України та мають завданням - забезпечити призначення та виплати пенсій.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка призначена Законом України « Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Таким чином, виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність коштів, як обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.

Крім того, відповідач не довів та не надав доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань, або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення виплат, гарантованих Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності ГУПФУ.

Згідно зі ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зі ст.58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ст.54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік ”, Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», з урахуванням положень ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, встановлено в таких розмірах:

з 01.04.2007 р. – 406 грн. + 1%= 410,06 грн.,

з 01.10.2007 р. – 411 грн. +  1%= 415,11 грн.,

з 01.01.2008 р. – 470 грн.,

з 01.04.2008 р. – 481 грн.,

з 01.07.2008 р. – 482 грн.,

з 01.10.2008 р. – 498 грн.,

з 01.01.2009 р. – 498 грн.,

з 01.11.2009 р. – 573 грн.,

з 01.01.2010 р – 695 грн.,

з 01.04.2010 р. – 706 грн.

Беручи до уваги вищезазначене, суд прийшов до висновку про те, що позивачці за відповідний період 2007 року необхідно було нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як дитині війни:

 - з 09 липня  до 30 вересня 2007 року по 123,02 грн. ((4,06+406) х 30% = 410,06 х 30% )

 - з 01 жовтня до 31 грудня 2007 року по 124,53 грн. ((4,11+411) х 30% = 415,11 х 30%).

За період з 22 травня 2008 року до 30 червня 2010 року  необхідно було нарахувати та виплатити:

- з 22 травня до 30 вересня 2008 року по 144 грн. 30 коп (481 х 30%),

- з 01 жовтня до 31 грудня 2008 року по 149 грн. 40 коп. (498 х 30%),

- з 01 січня до 30 жовтня 2009 року по 149 грн. 40 коп. (498 х 30%),

- з 01 листопада до 31 грудня 2009 року по 171 грн. 90 коп. (573 х 30%),

- з 01 січня до 31 березня 2010 року по 208 грн. 50 коп. (695 х 30%),

- з 01 квітня до 30 червня 2010 року по 211 грн. 80 коп. (706 х 30%), а з довідки та заперечення відповідача ( а.с. 11, 19-20 ) вбачається, що суми виплат за вказаний період були меншими, ніж встановлено законом, а саме: з 1 січня 2008 року — 47 грн., з 1 квітня 2008 року — 48,10 грн., з 1 липня 2008 року — 48,20 грн., з 1 жовтня 2008 року — 49, 80.

Тому є достатні підстави визнати незаконними дії головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо нарахування і виплати позивачці відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії як дитині війни з 09 липня до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року до 30 червня 2010 року включно у розмірі меншому, ніж 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року до 30 червня 2010 року включно, з урахуванням виплаченого за вказані періоди підвищення до пенсії як дитині війни.

Посилання відповідача на те, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України та п.34 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито» ГУПФУ в Сумській області звільнене від сплати  судового збору, а тому відшкодування цього виду судових витрат здійснюється за рахунок держави, суд не може прийняти до уваги при ухваленні рішення, оскільки відповідно до вищезазначених норм ГУПФУ в Сумській області звільняється від сплати судового збору при зверненні до суду. Однак ГУПФУ в Сумській області не є позивачем у справі, а  відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати (до яких відноситься судовий збір та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і які були сплачені позивачем при подачі позову до суду) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених вимог. Крім того, позиція відповідача про те, що відшкодування судового збору здійснюється за рахунок держави не ґрунтується на нормах діючого законодавства, оскільки згідно вищезазначеного Декрету КМУ «Про державне мито» відповідач не звільнений від судових витрат.

Твердження відповідача про те, що вони не можуть нести витрати, які можуть бути покладені судом по відшкодуванню позивачу понесених ним витрат на інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, правову допомогу та інші витрати, передбачені ч.3 ст. 79 ЦПК України, у зв’язку з тим, що несення вказаних витрат не передбачено у бюджеті ГУПФУ та кошторисі на утримання ГУПФУ на 2009 рік, також не є обґрунтованими, так як  покладення  на відповідача обов’язку  несення таких витрат передбачено ст.88 ЦПК України і відсутні нормативні акти які б передбачали звільнення відповідача від несення зазначених судових витрат. При цьому судом враховується, що  покладення на відповідача відшкодування судових витрат обумовлено саме вчиненням незаконних дій відповідачем за обставин зазначених у рішенні.

Судові витрати у справі підлягають розподілу відповідно до ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст.73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (зі змінами від 15.03.2007р.), Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", Законом України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік”,ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ст.ст.3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.10, 11, 16, 60, 88, 209, 215, 218, 223 ЦПК України,

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконними дії головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії як дитині війни з 09 липня до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року до 30 червня 2010 року включно у розмірі меншому, ніж 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов’язати головне управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року до 30 червня 2010 року включно, з урахуванням виплаченого за вказані періоди підвищення до пенсії як дитині війни.

Стягнути з головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у Кролевецьком райсуді у розмірі 37 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Сумської області через Кролевецький районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та подання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя